Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.04.2025 року у справі №371/453/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 371/453/24

провадження № 61-13509св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Сердюка В. В.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Миронівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року у складі судді Кириленко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у складі колегії суддів Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Миронівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Миронівської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Головного управління Держземагенства у Київській області від 22 вересня 2014 року № 10-5824/15-14-сг (далі - ГУ Держземагенства у Київській області) надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, розташованого на території Коритищенського сільської ради Миронівського району Київської області із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наказ ГУ Держземагенства у Київській області від 22 вересня 2014 року № 10-5824/15-14-сг є чинним, однак договір оренди так і не було укладено. ОСОБА_1 звернувся до Миронівської ОТГ з клопотанням про укладення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003. Миронівська міська рада надала відповідь, що рішення щодо укладення договору оренди земельної ділянки на шістдесят п`ятій сесії восьмого скликання Миронівської міської ради не прийняте на підставі статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» в зв`язку з не набранням більшості голосів.

Водночас рішенням шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання Миронівської міської ради від 07 березня 2024 року № 5109-65-VІІІ «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, що розташована на території Коритищенського сільської ради Миронівського району Київської області.

ОСОБА_1 вважав вказане рішення органу місцевого самоврядування незаконним і таким, що порушує його права як орендаря земельної ділянки, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003. Цим рішенням, на думку позивача, порушено його право на укладення договору оренди спірної земельної ділянки, яку йому було надано як фізичній особі в оренду для ведення фермерського господарства на підставі наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 22 вересня 2014 року № 10-5824/15-14-сг.

Обґрунтовуючи необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства, позивач вказував на те, що предметом спору є земельна ділянка, речові права на яку виникають у фізичної особи як сторони договору оренди землі, а тому з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Миронівської міської ради шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання від 07 березня 2024 року № 5105-65-VIII «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для виділення земельної частки (пай)», яким вирішено:

- надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення, площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.02) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами с. Коритище (колишньої Коритищенської сільської ради) Полівського старостинського округу № 13 Миронівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області;

- розроблений проект землеустрою подати на затвердження на сесії Миронівської міської ради;

- надати дозвіл ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, що розташована за межами с. Коритище (колишньої Коритищенської сільської ради) Полівського старостинського округу № 13 Миронівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миронівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Миронівської міської ради. Роз`яснено позивачу право звернення з відповідними вимогами до господарського суду в порядку господарського судочинства.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач як голова ФГ «Зеленьківська Нива» 13 лютого 2024 року звернувся до Миронівської міської ради з клопотанням про укладення договорів оренди земельних ділянок (зокрема земельної ділянки, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003), спір у цій у справі виник щодо користування землями фермерського господарства між фізичною особою, яка виявила бажання створити фермерське господарство та якій на підставі наказу ГУ Держземагентства у Київській області надано право на набуття в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та юридичною особою, яка є розпорядником спірної земельної ділянки в силу закону.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, суд першої інстанції дійшов до висновку, що розгляд справи відноситься до компетенції господарського суду та має вирішуватися в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи природу виниклих між сторонами правовідносин, висновки місцевого суду щодо визначення юрисдикції спору відповідають актуальній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 та у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 182/8900/19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення і передати справу для розгляду до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Заявник указує на те, що суди помилково визначили юрисдикцію розгляду спору у цій справі. Спір виник щодо земельної ділянки, позивачем та одним з відповідачів є фізичні особи, тому за предметом позову, суб`єктним складом і характером спірних правовідносин спір є цивільно-правовим та має розглядатися в порядку цивільного судочинства. Суди не врахували, що у цій справі порушено права позивача як фізичної особи, а фермерське господарство не є учасником справи, що має наслідком захист порушених прав у порядку цивільного судочинства.

Інші учасники справи не скористалися правом подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

31 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника щодо невірного визначення судом юрисдикції цього спору є частково прийнятними з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Миронівської міської ради підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів Верховного Суду вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій щодо визначення господарської юрисдикції для розгляду цього спору.

Позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Миронівської міської ради шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання від 07 березня 2024 року № 5105-65-VIII «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для виділення земельної частки (пай)».

Позов обґрунтовано тим, що наказом ГУ Держземагенства у Київській області від 22 вересня 2014 року № 10-5824/15-14-сг надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, розташованого на території Коритищенського сільської ради Миронівського району Київської області із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Зазначений наказ ГУ Держземагенства у Київській області є чинним, однак договір оренди не було укладено.

ОСОБА_1 звернувся до Миронівської ОТГ з клопотанням про укладення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003.

Миронівська міська рада надала відповідь, що рішення щодо укладення договору оренди земельної ділянки на шістдесят п`ятій сесії восьмого скликання Миронівської міської ради не прийняте на підставі статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» в зв`язку з не набранням більшості голосів.

ОСОБА_1 посилався на те, що Миронівська міська рада не ухвалювала жодного рішення щодо укладення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, тобто не виконала передбаченого законом обов`язку щодо розгляду порушеного ОСОБА_1 питання.

Натомість рішенням шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання Миронівської міської ради від 07 березня 2024 року № 5109-65-VІІІ «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, що розташована на території Коритищенського сільської ради Миронівського району Київської області.

ОСОБА_1 вважав вказане рішення органу місцевого самоврядування таким, що не відповідає вимогам закону.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував судове рішення тим, що предметом спору є законність прийнятого Миронівською міською радою рішення від 07 березня 2024 року № 5109-65-VІІІ, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003.

Суди попередніх інстанцій указали, що у цьому випадку спір виник щодо користування землями фермерського господарства між фізичною особою, яка виявила бажання створити фермерське господарство та якій на підставі наказу ГУ Держземагентства у Київській області надано право на набуття в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та юридичною собою, яка є розпорядником спірної земельної ділянки в силу закону.

При цьому суд апеляційної інстанції поклав в основу свого рішення висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20).

Проте висновки, викладені в указаній постанові Великої Палати Верховного Суду, не є подібними, оскільки прийняті за фактичних обставин, які є відмінними від справи, яка переглядається, так як у цій справі розглядався позов заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до фізичної особи, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства «Скосогорівка» про визнання недійсним договору та повернення ділянок.

У частині першій статті 116 ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями статті 123 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Таким чином, набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передання земельної ділянки у власність або користування.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних справах (зокрема, постанови від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, провадження № 14-5зц18; від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, № 11-759апп18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) викладено висновок, згідно з яким «рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. Відтак - правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах. Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим» (пункти 30-33 постанови).

Указані положення законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права суд апеляційної інстанції не врахував, не з`ясував підстав позову, якими позивач обґрунтовував свої вимоги у взаємозв`язку із предметом позову у цій справі, внаслідок чого помилково вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що спір підсудний суду господарської юрисдикції.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

У цій справі позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 не набули права користування (права власності) на спірну земельну ділянку, будучи претендентами на користування (власність) цією земельною ділянкою.

На звернення ОСОБА_1 про укладення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, Миронівська міська рада надала відповідь, що рішення щодо укладення договору оренди земельної ділянки на шістдесят п`ятій сесії восьмого скликання Миронівської міської ради не прийняте на підставі статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» в зв`язку з не набранням більшості голосів.

Натомість рішенням Миронівської міської ради від 07 березня 2024 року № 5109-65-VІІІ «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» у межах повноважень, передбачених законом, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, що розташована на території Коритищенського сільської ради Миронівського району Київської області.

ОСОБА_1 вважав вказане рішення органу місцевого самоврядування таким, що не відповідає вимогам закону та порушує його права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у разі якщо суддя виявив, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, слід відмовити у відкритті провадження у справі. Згідно з частиною п`ятою статті 186 ЦПК України суддя, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі з метою визначення правильної юрисдикції спору.

У разі, якщо спір не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, суду належить відмовити у відкритті провадження у справі та роз`яснити заявнику до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції за стадії відкриття провадження у справі.

Отже, судам необхідно належним чином з`ясувати підстави позову, якими позивач обґрунтовував свої вимоги у взаємозв`язку із предметом позову у цій справі, та належним чином визначити юрисдикцію розгляду цього спору.

Щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного перегляду, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, не розподіляються, а підлягають розподілу судом, який ухвалить остаточне судове рішення.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачВ. В. Сердюк СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська