Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.01.2019 року у справі №183/1694/16

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 183/1694/16

провадження № 61-15661св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Стрільчука В. А., суддів:Олійник А. С., Ступак О. В. (суддя-доповідач),Погрібного С. О., Усика Г. І.,учасники справи:

позивачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

відповідач - квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська,

треті особи: Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Тамакулової В. О., Деркач Н. М., Калиновського А. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до суду із позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (далі - КЕВ м. Дніпропетровська), треті особи: Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права на приватизацію квартири, зобов'язання вжити заходи щодо приватизації квартири.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі ордера від 29 жовтня 1984 року № 750, виданого Гвардійською квартирно-експлуатаційною частиною району, позивачі вселилися до квартири АДРЕСА_1. На підставі статті 64 ЖК Української РСР вони отримали всі права та обов'язки, покладені на них договором найму цієї квартири. З метою реалізації свого права на приватизацію, 24 березня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до КЕВ м. Дніпропетровська із заявою. Відповідач своїм рішенням від 08 квітня 2015 року № 1466 у задоволенні такої заяви відмовив, посилаючись на те, що смт Гвардійське включено до переліку закритих військових містечок, в яких приватизація заборонена. На думку позивачів, доказом відкритості військового містечка смт Гвардійське є наказ Міністра оборони України від 15 вересня 2011 року № 569 «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» із затвердженими переліками військового майна. Згідно з положеннями цього наказу, майно безоплатно передане у комунальну власність територіальним громадам смт Черкаське і смт Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області, і цей наказ є обов'язковим для виконання КЕВ м. Дніпропетровська та Черкаською і Гвардійською селищними радами. Також позивачі вказували, що згідно з пунктом 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ним житла, крім випадків, передбачених законом.

На підставі вищенаведеного, позивачі просили визнати незаконним рішення КЕВ м. Дніпропетровська від 08 квітня 2015 року № 1466 про відмову в передачі ОСОБА_6 в приватну власність квартири АДРЕСА_1; визнати їх право на приватизацію указаної квартири; зобов'язати відповідача як орган приватизації вжити належних заходів щодо передачі у їхню приватну власність квартири АДРЕСА_1, відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене наказом Міністра з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 1999 року № 396.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року позов задоволено. Скасовано рішення від 08 квітня 2015 року № 1466 КЕВ м. Дніпропетровська щодо відмови ОСОБА_6 в приватизації квартири АДРЕСА_1. Визнано право на приватизацію ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано КЕВ м. Дніпропетровська, як орган приватизації вжити заходи щодо приватизації квартири АДРЕСА_1, згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положеннями про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене наказом Міністра з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 1999 року № 396. Вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що смт Гвардійське має статус відкритого військового містечка, а тому позивачі як наймачі спірної квартири, яку вони отримали на підставі ордера від 29 жовтня 1984 року № 7350, виданого начальником Гвардійського КЕЧ району, мають право на приватизацію житла, як такі, що раніше це право не використали.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2016 року апеляційну скаргу КЕВ м. Дніпропетровська задоволено частково. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не виконав вимог, передбачених частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року, оскільки належним чином не встановив предмет і правові підстави заявлених позовних вимог, коло учасників судового процесу та не надав позивачам роз'яснень щодо необхідності уточнення правових підстав заявлених позовних вимог та надання доказів.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2016 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права,просять скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та помилково скасоване апеляційним судом. У залученні до справи Міністерства оборони України як відповідача немає потреби, оскільки КЕВ м. Дніпропетровська є належним відповідачем.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

У травні 2017 року від КЕВ м. Дніпропетровська на адресу суду надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в яких заявник просив указану касаційну скаргу відхилити та залишити без змін оскаржуване рішення апеляційного суду. Також вказував, що згідно з наказом заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19 серпня 2013 року № 14492/С військове містечко, в якому знаходиться спірна квартира, має статус «закритого військового містечка», тому житловий фонд смт Гвардійськене підлягає приватизації та передачі до органів місцевого самоврядування. КЕВ м. Дніпропетровська є неналежним відповідачем у справі, оскільки через відсутність розпорядчих повноважень щодо майна не може одноособово вирішувати питання про його відчуження (приватизацію).

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справупередано до Верховному Суду.

Ухвалою Верховного Судувід 17 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Позиція Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 проживають у квартирі АДРЕСА_1.

Указана квартира була надана ОСОБА_6 на підставі ордера від 29 жовтня 1984 року № 7350, виданого начальником Гвардійського КЕЧ району.

ОСОБА_6 звернувся з заявою до начальника КЕВ м. Дніпропетровська як органу приватизації про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, в якій він проживає з членами своєї родини: ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9

Рішенням начальника КЕВ м. Дніпропетровська ОСОБА_10 від 08 квітня 2015 року № 1466 в оформленні передачі в приватну власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 відмовлено.

Підставами для відмови у приватизації вказаної квартири стало те, що військове містечко, в якому знаходиться указане житлове приміщення, включене до числа закритих, які не підпадають під приватизацію житлового фонду.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами третьою, п'ятою статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (частина друга статті 1 Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Пунктом 4 наказу Міністра оборони України від 03 січня 1993 року № 1 «Про приватизацію житлового фонду військовослужбовцями та іншими особами, які проживають у будинках Міністерства оборони України» передбачено, що обов'язки органів, які здійснюють приватизацію житлового фонду Міністерства оборони України, покладені на квартирно-експлуатаційні частини районів, на обліку яких перебувають квартири (будинки).

Право особи на передачу у приватну власність житла органами приватизації може бути обмежено тільки на підставах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1282, передача житлового фонду, інших об'єктів соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів, проводиться за рішенням Міністерства оборони України.

Положенням про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 21 квітня 2011 року № 215, та наказом Міністра оборони України від 03 липня 2013 року № 448 визначення «закрите військове містечко» та коло осіб, які мають право затверджувати перелік закритих військових містечок, виключено.

До прийняття вказаних наказів 03 вересня 2010 року Начальником Генерального штабу - Головнокомандуючим Збройних Сил України ОСОБА_11 затверджено останній чинний (базувався на наказі Міністра оборони СРСР від 22 лютого 1977 року № 75) «Перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд». Селища міського типу Гвардійське та Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області не були включені до цього переліку.

Наказом Міністра оборони України від 15 вересня 2011 року № 569 «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» визначено перелік майна, що безоплатно передається у комунальну власність територіальної громади смт Черкаське та смт Гвардійське, до якого включено й житловий фонд.

Протягом 2011-2012 років рішеннями Черкаської і Гвардійської селищної ради згідно з наказом Міністра оборони України від 15 вересня 2011 року № 569 були прийняті до комунальної власності низка об'єктів військового майна.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Встановлено, що ОСОБА_6 (основний квартиронаймач), ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 зареєстровані у спірній квартирі та участі у приватизації державного житлового фонду не брали.

Спірна квартира складається із двох жилих кімнати, житловою площею 28,60 кв. м.

Згідно з частиною десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення, яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положення, в тому числі й рішення органу приватизації. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і Положення № 396 встановлюють порядок передачі квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім'ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов'язаний в місячний термін з дня одержання заяви прийняти рішення про передачу житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво.

Частинами першою та четвертою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, враховуючи наведене, дійшов правильного висновку про те, що рішення КЕВ м. Дніпропетровська про відмову ОСОБА_6 в приватизації спірної квартири прийняте без врахування норм чинного законодавства та порушує права позивачів на отримання житла у власність, а тому підлягає скасуванню.

Також суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання КЕВ м. Дніпропетровська як органу приватизації вжити заходів щодо приватизації спірної квартири, оскільки такі обов'язки передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи справу, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково вважав, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України, який здійснює управління військовим майном, мало бути залучене до розгляду справив як сторона.

Оскільки пунктом 4 наказу Міністра оборони України від 03 січня 1993 року № 1 «Про приватизацію житлового фонду військовослужбовцями та іншими особами, які проживають у будинках Міністерства оборони України» передбачено, що обов'язки органів, які здійснюють приватизацію житлового фонду Міністерства оборони України, покладені на квартирно-експлуатаційні частини районів, на обліку яких перебувають квартири (будинки). Спірна квартира розташована у житловому будинку, який належить структурному підрозділу КЕВ м. Дніпропетровська. Тому КЕВ м. Дніпропетровська є належним відповідачем у цій справі, а Міністерство оборони України бере участь у справі як третя особа.

Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що оскільки в матеріалах справи відсутні документи Міністерства оборони України, на які послалися позивачі у позовній заяві та суд в тексті судового рішення, то порушено норми процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади. Всі його правові акти (окрім таємних) в обов'язковому порядку публікуються в офіційних друкованих виданнях та на веб-сайті цієї установи, отже, є загальновідомою інформацією.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду необхідно скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Вирішення питання про розподіл судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2016 року скасувати, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року залишити в силі.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:А. С. Олійник С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик