Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №616/444/17

Постанова

Іменем України

29 березня 2018 року

м. Київ

справа № 616/444/17

провадження № 61-870св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Підсереднє»,

представник позивача - Янченков Олександр Сергійович,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 09 жовтня 2017 року у складі судді Нестайка Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року публічне акціонерне товариство «Підсереднє» (далі - ПАТ «Підсереднє») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що земельна ділянка площею 5,5389 га, яка розташована на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, використовується товариством для вирощування сільськогосподарських культур відповідно до договору оренди, який був укладений між ВАТ «Підсереднє», правонаступником якого є ПАТ «Підсереднє», та ОСОБА_7 01 січня 2007 року строком на 10 років. Зареєстрований цей договір 23 листопада 2007 року у Харківській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах».

ОСОБА_5 у 2013 році успадкувала вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_7, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1.

Усупереч умов договору, весною 2017 року ОСОБА_5 самовільну засіяла вказану земельні ділянку соняшником, позбавивши товариство можливості провести комплекс весняно-польових робіт та засіяти сільгоспкультури, які планувало ПАТ «Підсереднє».

Вважали, що строк дії договору не закінчився, так як він набирає чинності з моменту державної реєстрації і діє до 23 листопада 2017 року.

Ураховуючи наведене, ПАТ «Підсереднє» просило суд зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою та заборонити їй здійснювати будь-які дії на земельній ділянці до моменту припинення дії договору оренди землі від 01 січня 2007 року.

У серпні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Підсереднє» про тлумачення правочину та визнання зобов'язання припиненим.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2007 року її мати - ОСОБА_7 уклала з ВАТ «Підсереднє», правонаступником якого є ПАТ «Підсереднє», договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, за яким щорічно отримувала орендну плату. Після смерті матері у 2013 році вона успадкувала земельну ділянку. Вона, як правонаступник за договором, продовжувала отримувати орендну плату за землю.

Вважала, що строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 31 грудня 2016 року. У травні 2016 року вона надіслала лист директору ПАТ «Підсереднє» про намір не укладати договір оренди землі на наступний період, оскільки хоче самостійно обробляти земельну ділянку, у зв'язку з чим у березні 2017 року були проведені геодезичні робити, встановлені кілки, якими позначено межі земельної ділянки, а в травні 2017 року засіяно соняшник.

Вказувала, що при підписанні договору у 2007 році питання реєстрації договорів та її наслідків адміністрація товариства нічого не повідомляла її матері. Вважала, що ПАТ «Підсереднє» фактично змінило умови зобов'язання в односторонньому порядку, оскільки початок дії договору - 01 січня 2007 року, так як у той же день були підписані акти приймання-передачі земельних ділянок.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_5 просила суд розтлумачити пункти 8, 20, 29, 31, 35, 41 договору оренди землі від 01 січня 2007 року, укладеного між її матір'ю та ВАТ «Підсереднє», таким чином, що сторони в укладених договорах не узгодили конкретного строку їх дії, а строк виконання зобов'язання орендодавця щодо надання земельних ділянок у користування орендарю та кореспондуючого цьому зобов'язанню права орендаря на володіння та користування орендованою земельною ділянкою визначили тривалістю у 10 років з моменту передачі земельної ділянки орендодавцю згідно акту приймання-передачі. Також просила визнати свої зобов'язання за вказаним договором припиненими.

Ухвалою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 22 серпня 2017 року позов ПАТ «Підсереднє» та зустрічний позов ОСОБА_5 об'єднано в одне провадження.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 09 жовтня 2017 року позов ПАТ «Підсереднє» задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди орендареві - ПАТ «Підсереднє», у користуванні земельною ділянкою шляхом заборони ОСОБА_5 здійснювати будь-які дії на земельній ділянці площею 5,5389 га, кадастровий НОМЕР_1, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, до моменту припинення дії договору оренди землі, укладеного 01 січня 2007 року між ОСОБА_7 та ВАТ «Підсереднє», зареєстрованого у Харківській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено записи від 23 листопада 2007 року за № 040768900661.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений між ВАТ «Підсереднє» та ОСОБА_7 договір оренди землі від 01 січня 2007 року є чинним, оскільки його державна реєстрація була проведена 23 листопада 2007 року, тому строк дії договору спливає 23 листопада 2017 року. Діями відповідача порушується право позивача на користування орендованою земельною ділянкою. Суд взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16, відповідно до якого строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд виходив з того, що її вимоги за своїм змістом спрямовані на визначення іншого терміну закінчення строку дії договору оренди землі, проте пунктом 41 договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, що відповідає змісту статей 18, 20 Закон України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), тобто сторони узгодили строк дії договору - 10 років з моменту його державної реєстрації.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 09 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що строк дії спірного договору починається з моменту його державної реєстрації, оскільки такий порядок прямо передбачений законодавством, а саме положеннями статей 18, 20 Закон України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), та умовами договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2007 року.

Апеляційний суд вказав, що необхідною підставою для тлумачення правочину (договору) є наявність спору стосовно його змісту, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Проте, зміст вказаних відповідачем норм договору не свідчить, що сторони не узгодили конкретного строку дії договору оренди земельної ділянки, а також строк виконання зобов'язання орендодавця. Ці умови договору мають достатню для усвідомлення сторонами правову визначеність.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Підсереднє» та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_5

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що дійсною метою первісного позову є отримання преюдиційного рішення суду для подальшого стягнення з відповідача завданої шкоди за перешкоджання в обробленні орендованої землі. Особа, що подала касаційну скаргу, вважає, що суди не правильно врахували правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16, оскільки у даній справі інші фактичні обставини. Вказує, що земельна ділянка була передана орендарю не через 10 днів після державної реєстрації правочину, а відразу після укладання договору.

Посилається на те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні зустрічного позову про тлумачення умов договору, оскільки термін «після державної реєстрації» не може вважатися встановленням конкретного строку. Вважає, що набуття чинності договору після його державної реєстрації без обмеження граничних термінів такої реєстрації не є чіткою умовою та не дозволяє розумно передбачити відповідні наслідки, а тому висновки судів про те, що строк дії спірного договору спливає 23 листопада 2017 року є незаконними.

У березні 2018 року ПАТ «Підсереднє» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, оскільки судами вірно встановлено, що умовами договору оренди від 01 січня 2017 року було передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації, яка відбулася 23 листопада 2007 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України, зокрема, у постановах: від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17.

Встановивши, що згідно з пунктом 41 договору оренди від 01 січня 2007 року договір набирає чинності після підписання сторонами договору та його державної реєстрації, яка відбулася 23 листопада 2007 року, суди дійшли правильного висновку про те, що він діє до 23 листопада 2017 року та вірно заборонили ОСОБА_5 здійснювати будь-які дії на спірній земельній ділянці до моменту припинення дії договору оренди землі.

Апеляційний суд правильно вказав, що зміст спірного договору щодо моменту набрання ним чинності є зрозумілим та не потребує додатковому тлумаченню судом, відповідно до положень статей 213 637 ЦК України, оскільки підстави зустрічного позову за своїм змістом є доводами на спростування доводів первісного позову, спору щодо змісту умов договору по справі не виникло.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно врахували правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16, оскільки в обох справах судам необхідно було встановити момент набрання чинності договору оренди землі: з моменту укладення чи з моменту державної реєстрації такого правочину, та в обох випадках спірні договори містили умову про те, що вони набираютьчинності після підписання сторонами та державної реєстрації.

Посилання особи, що подала касаційну скаргу на те, що спірна земельна ділянка була передана позивачу у день підписання договору оренди землі від 01 січня 2007 року не вказують на незаконність оскаржуваних судових рішень, оскільки судами було встановлено, що у пункті 20 вказаного договору сторони погодили передачу земельної ділянки саме у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору та не узгоджували можливість та наслідки її передачі у будь-який інший термін, а тому розпорядження землею її власником до вказаного строку не стосується зобов'язань за спірним договором та не впливає на момент набрання ним чинності, оскільки власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами, що дійсною метою позову ПАТ «Підсереднє» є отримання преюдиційного рішення суду для подальшого стягнення з відповідача завданої шкоди за перешкоджання в обробленні орендованої землі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність вирішення даної справи та не спростовують той факт, що договір оренди землі від 01 січня 2007 року діяв до 23 листопада 2017 року.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, з дотриманням вимог статей 212-215 315 ЦПК України 2004 року, забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, ухвалили судові рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують та на їх законність не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк