Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.02.2020 року у справі №463/5183/17

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 463/5183/17-ц

провадження № 61-19271св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач, відповідач ОСОБА_2 ,

відповідач, позивач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 травня 2019 року у складі судді Гирич С. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 22 січня 2000 року між ним та ОСОБА_3 укладено шлюб.

12 липня 2012 року за час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу ними, за спільні кошти, придбано нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,5 кв. м. Вважав, що ця квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, незважаючи на те, що покупцем у договорі зазначено ОСОБА_3 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 2000 року до 13 березня 2018 року.

Зазначала, що до реєстрації шлюбу у її власності перебувала 1/2 частка квартири АДРЕСА_2 , інша 1/2 частка цього житла належала її батьку - ОСОБА_7 , який у 2009 році подарував їй належну йому частку. Вказана квартира була нею відчужена на підставі договору купівлі-продажу 12 липня 2012 року за 12 700 дол. США. У цей самий день 12 липня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу вона придбала квартиру АДРЕСА_1 . Спірна квартира була придбана за 43 000 дол. США, частина з яких належали їй особисто, оскільки були отримані від продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_2 . Стверджувала, що спірна квартира була придбана за час шлюбу з ОСОБА_2 , однак її частка у спільній сумісній власності має становити 3/4 частки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд поділити майно подружжя - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , визнавши право власності за нею на 3/4 частки квартири, за ОСОБА_2 - на 1/4 частку квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08 травня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано об`єкт нерухомого майна - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,5 кв. м, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 06 листопада 2017 року, продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 038,50 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1 078,50 грн недоплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 1 872, 94 грн недоплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 7 051,83 грн понесених судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира купувалася сторонами за час шлюбу та за спільні кошти, як майно подружжя для проживання разом із дитиною. При укладенні договору купівлі-продажу жодної домовленості про нерівність часток подружжя у праві власності на квартиру не було, тому частки подружжя у праві власності на спірну квартиру є рівними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щореєстрація права власності на майно за одним із подружжя не позбавляє іншого права на частку в такому майні.

При цьому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами за час їх перебування у шлюбі, за спільні грошові кошти, тому квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При укладенні договору купівлі-продажу домовленості про нерівність часток подружжя у праві власності на квартиру не було. Кожен зі сторін надав належні й допустимі докази наявності коштів для купівлі спірної квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі. Поділити майно подружжя - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , визнавши право власності за ОСОБА_3 на 3/4 частки квартири, за ОСОБА_2 - на 1/4 частку квартири.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 463/5183/17-ц з Личаківського районного суду м. Львова.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду про те, що викладені ОСОБА_3 обставини щодо продажу належної їй на праві власності квартири у день купівлі спірної квартири не є достатніми доказами того, що вилучені від продажу квартири кошти були надані нею для купівлі спірного житла, навіть, за умови укладення цих договорів в один день - є безпідставними та спростовуються фактичними обставинами, оскільки ОСОБА_3 належними й допустимими доказами спростувала презумпцію рівності часток подружжя, довівши, що квартира придбана частково за її особисті грошові кошти.

З урахуванням безпідставного та непідтвердженого достовірними доказами висновку суду про те, що подружжя придбало квартиру частково за позиченні кошти у матері ОСОБА_2 та в інтересах сім`ї - не спростовується факт часткового придбання квартири за особисті кошти відповідача, отримані від продажу належної їй квартири, оскільки обов`язок повернення позичених коштів покладається на обидві сторони.

У разі придбання майна хоча й за час шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною сьомою статті 57 СК України передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Також зазначив, що правочин з купівлі спірної квартири вчинявся за спільні грошові кошти та в інтересах сім`ї, він надавав нотаріальну згоду на укладення такого договору, тому квартира є спільним майном подружжя, частки подружжя у якому є рівними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 2000 року до 13 березня 2018 року.

12 липня 2012 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_8 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , продаж якої згідно з пунктом 3 договору вчинено за 101 500 грн.

Відповідно до договору строкового банківського вкладу зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу «Класичний» від 08 липня 2008 року, сума первинного розміру вкладу ОСОБА_9 у відкритому акціонерному товаристві «Державний експортно-імпортний банк України» складає 11 000 Євро. ОСОБА_9 згідно із заявою на видачу готівки від 12 липня 2012 року № 9271 знято грошові кошти у розмірі 14 856,37 Євро, що є еквівалентом 145 583,78 грн.

Згідно з розписками від 12 липня 2012 року ОСОБА_2 позичив у своєї матері - ОСОБА_9 , 1 800 та 14 856 Євро для купівлі квартири АДРЕСА_1 (а. с. 128-129, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 12 липня 2012 року ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 3 цього договору продаж вчинено за ціну, еквівалентну 43 000 дол. США, що на день укладення становить 343 699 грн, з яких 319 720 грн на день укладення цього договору оплачено покупцем продавцю до підписання договору, а сума, еквівалентна 3 000 дол. США, буде оплачена після підписання цього договору не пізніше 12 серпня 2012 року.

Згідно із заявою від 26 липня 2012 року ОСОБА_10 одержала від ОСОБА_3 повний розрахунок за спірну квартиру.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18,від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.

Судами достовірно встановлено, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю, подружжя мало спільний бюджет на час придбання спірного майна, вони робили за спільні кошти ремонт у квартирі, домовленості про відступлення від рівності часток у спільній власності між ними не було.

При цьому ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, що є її процесуальним обов`язком.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 .

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира придбана частково за особисті грошові кошти ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки нею не доведено, яку саме частину особистих грошових коштів вона надала на придбання спірної квартири і що ця сума перевищує розмір внесених ОСОБА_2 грошових коштів на придбання житла. Крім того, наявність у неї особистих грошових коштів на момент придбання квартири не доводить той факт, що такі були витрачені саме на придбання спірної квартири у розмірі, що перевищує розмір наданих ОСОБА_2 грошових коштів.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова

Б. І. Гулько