Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.02.2020 року у справі №490/11473/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 490/11473/17

провадження № 61-1504св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Миколаївська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Димов Олександр Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та Миколаївської міської ради на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2019 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Миколаївська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова О. С. про скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання привести об'єкт нерухомого майна до попереднього стану.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23 серпня 2002 року № 735 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за фізичними особами" відповідач ОСОБА_1 набула право власності на нежитлові приміщення магазину продтоварів площею 29,6 кв. м, що складає 3/50 частки володіння, розташованого по АДРЕСА_1.

На підставі рішення Миколаївської міської ради № 4/29 від 18 серпня 2006 року між міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі від 29 листопада 2006 року, зареєстрований в книзі записів договорів оренди землі 28 березня 2007 року за № 4830 та у Миколаївській регіональній філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", про що в той же день у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040700100186, за умовами якого відповідачу було надано в оренду земельну ділянку загальною площею 77 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1, строком на п'ять років з дати реєстрації договору. Вказаний договір оренди земельної ділянки діяв до 28 березня 2012 року та не був поновлений на новий строк.

Відповідно до пункту 26 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25 листопада 2016 року №1 036 "Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради" нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 (Літера А загальною площею 29,6 кв. м), власником яких є ОСОБА_1, було надано нову адресу, а саме АДРЕСА_2.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 серпня 2017 року № 93493977 державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженком О. С. було прийнято рішення від 23 травня 2017 року № 35318388 про державну реєстрацію змін до права власності на об'єкт нерухомого майна (змін об'єкта нерухомого майна), який розташовано по АДРЕСА_2, а саме нежитлові приміщення магазину продтоварів змінено на нежитлові приміщення магазину з кафетерієм та змінено загальну площу об'єкта нерухомого майна з 29,6 кв. м на 121,9 кв. м, підставою для чого стала декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серії МК № 142171392252, видана 15 травня 2017 року.

Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, надано інформацію про те, що під час перевірки встановлено, що у декларації про початок виконання будівельних робіт від 10 березня 2017 року серії МК № 082170691159 на об'єкт будівництва "Реконструкція магазину продтоварів під магазин з кафетерієм за адресою: АДРЕСА_2" та у декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 19 травня 2017 року за серії МК № 142171392252 на об'єкт будівництва "Реконструкція магазину продтоварів під магазин з кафетерієм за адресою: АДРЕСА_2" ОСОБА_1 були наведені недостовірні данні щодо реконструкції об'єкту, а саме - зазначено про проведення реконструкції без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані (фактично виконується будівництво прибудови розмірами 7,1 м x 9,0 м), щодо виконання всіх робіт на об'єкті та щодо доступності маломобільних груп населення, що є порушенням частини 8 статті 36, частини 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Наказами Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 29 травня 2017 року № 96 та № 97 реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 10 березня 2017 року серії МК № 082170691159 на об'єкт будівництва "Реконструкція магазину продтоварів під магазин з кафетерієм за адресою: АДРЕСА_2" та реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 19 травня 2017 року за серії МК № 142171392252 на об'єкт будівництва "Реконструкція магазину продтоварів під магазин з кафетерієм за адресою: АДРЕСА_2" було скасовано, що свідчить про відсутність підстав для реєстрації змін у право власності відповідача на об'єкт нерухомості, який розташовано по АДРЕСА_2.

Проте, в подальшому, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О. С., враховуючи зміни, внесені 23 травня 2017 року державним реєстратором до права власності ОСОБА_1 на приміщення магазину, прийнято рішення від 15 червня 2017 року про державну реєстрацію зміни права власності на цей об'єкт нерухомого майна, зокрема зареєстровано перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про що внесено відповідний запис № 20918390 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 червня 2017 року.

З урахуванням викладеного, а також посилаючись на те, що ОСОБА_1, всупереч нормам чинного законодавства, було фактично продано об'єкт самочинного будівництва, який не може бути об'єктом права власності, та не є тотожним з тим, на який нею було отримано право власності у законний спосіб (нежитлові приміщення магазину, загальною площею 29,6 кв. м), що призвело до порушення прав територіальної громади міста Миколаєва як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, Миколаївська міська рада просила скасувати рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка О. С. від 23 травня 2017 року, № 35318388 про державну реєстрацію змін до права власності на майно, що знаходиться у АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101, та відповідний запис про право власності № 18075619 про державну реєстрацію змін до права власності (змін об'єкта нерухомого майна), що знаходиться у АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101; визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, який знаходиться по АДРЕСА_2, укладений 15 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського округу Димовим О. С. ; скасувати рішення приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова О. С. від 15 червня 2017 року № 35683348 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації переходу прав власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться по АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1120323848101, та відповідний запис про право власності № 20918390 про державну реєстрацію зміни права власності (реєстрацію переходу прав власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2) на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться по АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна
1120323848101.; зобов'язати ОСОБА_1 привести до попереднього стану за власний рахунок самовільно реконструйований магазин продтоварів, який знаходиться по АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2019 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка О. С. від 23 травня 2017 року, індексний номер: 35318388, про державну реєстрацію змін до права власності на об'єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101, та відповідний запис про право власності № 18075619 про державну реєстрацію змін до права власності (змін об'єкта нерухомого майна), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем ОСОБА_1 здійснено самочинну реконструкцію нежитлового приміщення, унаслідок чого відбулося збільшення його площу з 29,6 кв. м до 121,9 кв. м, а в силу положень статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Крім того, декларація про готовність об'єкту нерухомості до експлуатації, яка стала підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію змін до права власності, скасована. Вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки позивачем заявлено не було, а суд позбавлений можливості вирішувати їх самостійно. Крім того, на час розгляду справи власником спірної нерухомості є ОСОБА_2, але вимоги про зобов'язання привести об'єкт нерухомості до попереднього стану заявлені до ОСОБА_1.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію переходу права власності, суд виходив з того, що позивачем, який не є стороною оспорюваного договору, не доведено невідповідність такого договору вимогам статті 203 ЦК України сааме на час його укладення і порушення цим договором прав міської ради.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу Миколаївської міської ради задоволено частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування рішення приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова О. С. від 15 червня 2017 року № 35683348 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про реєстрацію права № 20918390 (про державну реєстрацію зміни права власності) скасовано та у вказані частині ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, що розташований по АДРЕСА_2, укладений 15 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; скасовано запис № 20918390 про державну реєстрацію зміни права власності (реєстрацію переходу права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2) на об'єкт нерухомого майна, що розташований по АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101. У задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова О. С. про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та про скасування рішення від 15 червня 2017 року № 35683348 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовлено.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог скасування рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка О. С. від 23 травня 2017 р., індексний номер: 35318388, про державну реєстрацію змін до права власності на об'єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101, та відповідного запису про право власності № 18075619 про державну реєстрацію змін до права власності (змін об'єкта нерухомого майна), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101, в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому не було предметом апеляційного перегляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що укладений між відповідачами оспорюваний договір купівлі-продажу, предметом якого є самочинно реконструйований об'єкт нерухомості, розташований на самовільно зайнятій земельній ділянці, право розпорядження якою належить Миколаївській міській раді, порушує права позивача, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним та відповідно для скасування державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості. Відмовляючи в задоволенні вимог Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання привести об'єкт нерухомості до попереднього стану, апеляційний суд зазначив про передчасність таких вимог, оскільки остання не є на теперішній час власником спірного об'єкту нерухомості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

17 січня 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення за відсутності належним чином засвідчених письмових доказів, якими обґрунтовано позовні вимоги та без повного і всебічного розгляду всіх обставин справи, які є важливими для правильного її вирішення.

Суди не врахували, що державний реєстратор, якого не було залучено до участі у справі, виконав свої службові обов'язки відповідно до статті 19 Конституції України та вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", отже дії його були законні. Крім того, зареєструвавши декларацію про готовність до експлуатації об'єкту серії МК № 142171392252 Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області діяло як суб'єкт владних повноважень та в силу покладених на нього законом обов'язків мало перевірити як сам об'єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації та посилання на той факт, що такий об'єкт є самочинним будівництвом не може бути підставою для скасування рішення державного реєстратора. Відповідач набувши право власності на спірний об'єкт нерухомості у результаті проведення державними органами законодавчо визначених процедур, не може нести відповідальність за такі процедури, які мали бути належними та легітимними. Ні суд першої, ні апеляційної інстанцій не перевірили відповідність втручання у право власності відповідача ОСОБА_2 вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Миколаївська міська рада у поданій 20 січня 2020 року касаційній скарзі просить рішення суду першої та апеляційної інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги, Миколаївська міська рада зазначає, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що позовна вимога про зобов'язання ОСОБА_1 привести до попереднього стану за власний рахунок самочинно реконструйований магазин продтоварів по своїй суті направлена саме на звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом приведення до попереднього стану або демонтажу самочинного будівництва, а тому такі висновки суду є формальними.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У березні 2020 року від ОСОБА_2 засобом поштового зв'язку на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що на підставі пункту 14 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23 серпня 2002 року № 735 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за фізичними особами" було оформлено право власності на нежитлові приміщення магазину продтоварів площею 29,6 кв. м, що складає 3/50 частки володіння, розташованого по АДРЕСА_1, за приватним підприємцем ОСОБА_1 та 29 серпня 2002 року видано свідоцтво про право власності на вказане нежитлове приміщення магазину продтоварів. На правовстановлюючому документі зроблений реєстраційний напис Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації, реєстровий № 3905.

Відповідно до рішення Миколаївської міської ради № 4/29 від 18 серпня 2006 року між Миколаївською міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі від 29 листопада 2006 року, який зареєстрований в книзі записів договорів оренди землі 28 березня 2007 року за № 4830 та у Миколаївській регіональній філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру"", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 березня 2007 року за № 040700100186. Згідно з цим договором приватному підприємцю ОСОБА_1 надано в оренду вільну від забудови земельну ділянку для тимчасового облаштування та обслуговування літнього майданчика поряд з магазином по АДРЕСА_1 загальною площею 77 кв. м, строком на п'ять років з дати реєстрації договору.

Вказаний договір оренди земельної ділянки діяв до 28 березня 2012 року та не був поновлений на новий строк.

Пунктом 26 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25 листопада 2016 року № 1036 "Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради" нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 загальною площею 29,6 кв. м), які належать ОСОБА_1, надано нову адресу - АДРЕСА_2.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 серпня 2017 року № 93493977, державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженком О. С. було прийнято рішення від 23 травня 2017 року, індексний номер 35318388, про державну реєстрацію змін до права власності на об'єкт нерухомого майна (змін об'єкта нерухомого майна), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а саме нежитлові приміщення магазину продтоварів змінено на нежитлові приміщення магазину з кафетерієм та змінено загальну площу об'єкта нерухомого майна з 29,6 кв. м на 121,9 кв. м.

Підставою для прийняття державним реєстратором такого рішення стала декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серії МК № 142171392252, яка зареєстрована Управлінням Державного архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області 19 травня 2017 року.

Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області в листі від 30 травня 2017 року № 1014-3445-17 повідомлено, що під час перевірки з виїздом на місце 22 травня 2017 року встановлено, що у декларації про початок виконання будівельних робіт від 10 березня 2017 року серії МК № 082170691159 та у декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 19 травня 2017 року серії МК № 142171392252 на об'єкт "Реконструкція магазину продтоварів під магазин з кафетерієм за адресою: АДРЕСА_2" ОСОБА_1 наведені недостовірні дані щодо реконструкції об'єкту без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані (фактично виконується будівництво прибудови розмірами 7,1 м x 9,0 м. ), виконання всіх робіт, об'єктів та щодо доступності маломобільних груп населення, що є порушенням частини 8 статті 36, частини 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Наказами Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 29 травня 2017 № 96 та № 97 скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 10 березня 2017 року серії МК № 082170691159 на об'єкт будівництва "Реконструкція магазину продтоварів під магазин з кафетерієм за адресою: АДРЕСА_2" та реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 19 травня 2017 року за серії МК № 142171392252 на об'єкт будівництва "Реконструкція магазину продтоварів під магазин з кафетерієм за адресою: АДРЕСА_2" (замовник будівництва - ОСОБА_1).

Згідно з договором купівлі-продажу, № 1045 від 15 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О. С., ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 нежитлові приміщення магазину з кафетерієм, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, є вбудованим в багатоквартирний житловий будинок літера А-1, загальною площею 121,9 кв. м.

У пункті 1.3 вказаного договору зазначено, що відчужуване майно належить продавцю на праві приватної власності на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 травня 2017 року, ідентифікаційний номер витягу 87787008. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14 грудня 2016 року, номер запису 18075619.

На підставі цього приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О. С., враховуючи зміни, внесені рішенням державного реєстратора від 23 травня 2017 року № 35318388, було прийнято рішення від 15 червня 2017 року, індексний номер 35683348, про державну реєстрацію зміни права власності (реєстрацію переходу прав власності) на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а саме зареєстровано перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про що внесений відповідний запис № 20918390 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому частини 1 статті 15 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У рішенні Конституційного суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині 1 статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені закономматеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, або у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина 3 статті 375 ЦК України).

Відповідно до змісту частини 4 статті 375 ЦК Україниу разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

За положеннями частини 1 статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК Українивиключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК Українине змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19).

Відповідно до статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (частина 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Встановивши, що нежитловий об'єкт нерухомого майна, що розташований по АДРЕСА_2, який належав на праві власності відповідачу ОСОБА_1, яка здійснила його самочинну реконструкцію, унаслідок чого вказаний об'єкт нерухомості набув статусу самочинного будівництва, державна реєстрація якого в силу вимог частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така нерухомість не може бути предметом договору купівлі-продажу, а тому в силу вимог частини 1 статті 203 ЦК України, частини 1 статті 215 ЦК України наявні підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу від 15 червня 2017 року, згідно якого ОСОБА_1 відчужила спірний об'єкт нерухомості на користь ОСОБА_2, недійсним та відповідно для скасування реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості за відповідачем ОСОБА_2.

При цьому, апеляційним судом правильно зазначено, що такий договір порушує права позивача, оскільки самочинне будівництво розташовано на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, право розпорядження якою належить Миколаївській міській раді.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факта порушення таким договором прав Миколаївської міської ради на розпорядження самовільно зайнятою земельною ділянкою. В той же час позивачем обрано належний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним, з огляду на те, що Миколаївська міська рада, звертаючись до суду з позовом посилалась на розміщення самочинно реконструйованого об'єкта по АДРЕСА_2 на самовільно зайнятій земельній ділянці, право на розпорядження якої належить позивачеві.

Стосовно позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса від 15 червня 2017 року №35683348 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації переходу прав власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2, апеляційний суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (дивиться пункт
5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), пункт 74 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-367цс18)).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині оскаржених позовних вимог, суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував свій висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 привести за власний рахунок самовільно реконструйований об'єкт нерухомості до попереднього стану, зазначивши при цьому, що такі вимоги є передчасними, оскільки сторони оспорюваного правочину не повернуті у попередній стан.

Право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину (частина 3 статті 215 ЦК України).

Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Відповідно частин 1 , 2 статті 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частини 3 , 5 статті 216 ЦК України).

Щодо позовних вимог про покладення на ОСОБА_1 обов'язку з приведення до попереднього стану за власний рахунок самовільно реконструйованого магазину продтоварів за адресою: АДРЕСА_2, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду про відсутність підстав для їх задоволення.

Доводи заявника ОСОБА_2 у касаційній скарзі на неврахування судами, що державний реєстратор, якого не було залучено до участі у справі, виконав свої службові обов'язки відповідно до статті 19 Конституції України та вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" судом касаційної інстанції не беруться до уваги, оскільки рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка О. С. від 23 травня 2017 року № 35318388 про державну реєстрацію змін до права власності на майно, що знаходиться у АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101, та відповідний запис про право власності № 18075619 про державну реєстрацію змін до права власності (змін об'єкта нерухомого майна), що знаходиться у АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1120323848101 в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Необґрунтованими є доводи Миколаївської міської ради щодо помилковості висновків суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про покладення обов'язку на ОСОБА_1 привести у попередній стан самовільно реконструйований магазин продтоварів по АДРЕСА_2. Апеляційний суд ці доводи перевірив належним чином та зауважив, що враховуючи, що саме ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво, тобто порушила права позивача, то саме ця особа після задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 червня 2017 року та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію переходу права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 буде зобов'язана привести самовільно реконструйований об'єкт до попереднього стану.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, є наслідком, але не підставою задоволення вимог про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки. Між тим, Миколаївська міська рада позовні вимоги про повернення самовільної зайнятої внаслідок самочинної реконструкції земельної ділянки не заявляла, тому вимоги про приведення об'єкта нерухомого майна у попередній стан не є належним способом захисту порушених прав землевласника без вирішення вимог щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Інші доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Рішення суду в частині вирішення вимог Миколаївської міської ради про скасування рішення державного реєстратора від 23 травня 2017 року № 35318388 про державну реєстрацію змін до права власності на об'єкт нерухомого майна в апеляційному порядку не оскаржувалося й відповідно не було предметом апеляційного перегляду, а тому в силу вимог частини 1 статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному перегляду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди відповідача з ухваленим у справі судовим рішенням. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.

Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційних скарг ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скаргиОСОБА_2 та Миколаївської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов