Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.03.2020 року у справі №307/2853/19

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 307/2853/19

провадження № 61-4072св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуги С. Д., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2019 року ОСОБА_1, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області), звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні.

На обґрунтування заяви посилалася на те, що з 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року вони з ОСОБА_2 проживали спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу та разом вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1. Вона перебувала на утриманні ОСОБА_2, він отримував пільгову пенсію шахтаря у сумі 8 355,83 грн та використовував ці кошти на поточні потреби їхньої сім'ї, у тому числі на дрібний ремонт у житловому будинку, ведення домашнього господарства. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Вважала, що вона перебувала на його утриманні тому, що її пенсії у розмірі 1 967,61 грн не вистачало навіть на ліки.

Після смерті чоловіка ОСОБА_2 вона звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області, щоб перейти із пенсії за віком на пенсію за втратою годувальника, проте з'ясувалося, що для цього їй необхідно встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 та факт перебування на його утриманні.

З урахуванням наведеного просила встановити факт її проживання з ОСОБА_2 у період з 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу та факт її перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_2.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2019 року заяву задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_1. У решті вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, з 1997 року і до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1. Водночас, беручи до уваги, що ОСОБА_1 за час спільного проживання з ОСОБА_2 працювала та отримувала пенсію, тобто не втратила засоби до існування, а факт того, що розмір її пенсії є меншим за розмір пенсії ОСОБА_2, не підтверджує той факт, що вона перебувала на його утриманні, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про встановлення факту перебування заявниці на утриманні її чоловіка ОСОБА_2.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2019 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про встановлення фактів проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні залишено без розгляду та роз'яснено заявниці, що вона має право подати позов на загальних підставах.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з відзиву ГУ ПФУ в Закарпатській області на заяву та на апеляційну скаргу випливає, що останній категорично заперечує ту обставину, що заявник має право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, оскільки вона не належить до осіб, які відповідно до пенсійного законодавства вважаються такими, що перебувають на утриманні померлої особи. Тому з поданої ОСОБА_1 заяви вбачається наявність спору про право, а саме щодо права на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а тому така вимога не може розглядатися за правилами окремого провадження. Оскільки обидві вимоги заяви ОСОБА_1 є взаємопов'язаними та не можуть розглядатися окремо, та відповідно до частини 5 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційний суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги та переглянув рішення суду у повному обсязі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність між нею та заінтересованою особою спору про право, оскільки вона не зверталася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення їй пенсії, не оскаржувала його рішень. Суд апеляційної інстанції не врахував висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16 (провадження № 14-283цс18). Апеляційний суд безпідставно вийшов за межі доводів апеляційної скарги та помилково залишив заяву про встановлення фактів проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні без розгляду.

У червні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ГУ ПФУ в Закарпатській області просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав порушення апеляційним судом норм процесуального права, неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16 (провадження № 14-283цс18) щодо розгляду в окремому провадженні справ про встановлення факту перебування на утриманні, виходу апеляційним судом за межі предмета апеляційного оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

ОСОБА_1 подала до суду заяву в порядку окремого провадження, в якій просила встановити факт її проживання з ОСОБА_2 у період з 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу та факт її перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_2. Ця заява подана з метою призначення їй пенсії у зв'язку із втратою годувальника.

У відзиві на заяву ГУ ПФУ в Закарпатській області посилалося на те, що в цьому випадку існує спір про право, а саме - право про призначення пенсії, а також, що така справа має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Закарпатській області зазначало, що заявниця не відноситься до кола осіб, які відповідно до норм чинного законодавства мають право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Тому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами 1 , 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, апеляційний суд зазначив, що із поданої заяви вбачається, що існує спір про право заявника на призначення пенсії, який має вирішуватися у порядку позовного провадження. Оскільки вимоги заявниці про встановлення факту проживання однією сім'єю та встановлення факту перебування на утриманні є взаємопов'язаними та не можуть розглядатися окремо, то апеляційний суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги та переглянув рішення суду у повному обсязі.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими з огляду на таке.

У кожному конкретному випадку залежно від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору про право.

Проаналізувавши зміст заяви ОСОБА_1, відзивів на заяву та апеляційну скаргу, можна зробити висновок, що заінтересована особа жодних заперечень щодо факту перебування заявниці на утриманні ОСОБА_2 не висловлювала, а посилалась на наявність спору про право, у зв'язку з тим, що заявниця не відноситься до кола осіб, які відповідно до норм законодавства мають право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Проте отримання такого статусу залежить від вирішення по суті заяви про встановлення відповідного факту. У матеріалах справи відсутні докази звернення заявниці до ГУ УПФУ в Закарпатській області з метою отримання такої пенсії. Тому суд апеляційної інстанції помилково зазначив про наявність спору про право і закрив провадження у справі та не звернув уваги, що саме по собі посилання ГУ ПФУ в Закарпатській області на існування спору про право не є беззаперечним свідченням наявності такого спору.

Аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16 (провадження № 14-283цс18), Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 644/4742/19 (провадження № 61-2673св20), від 25 березня 2020 року у справі № 204/3782/19 (провадження № 61-22924св19).

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частини 5 статті 12 ЦПК України; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У порушення указаних норм процесуального права та встановлених у справі обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору про право та не звернув уваги, що встановлення факту перебування особи на утриманні необхідно розглядати в порядку окремого провадження.

Апеляційний суд також не звернув уваги, що предметом апеляційного оскарження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 є рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні заяви про встановлення факту її перебування на утриманні чоловіка.

Отже, апеляційний суд безпідставно вийшов за межі апеляційного оскарження, переглянув рішення суду першої інстанції у повному обсязі, дійшов передчасного висновку про наявність спору про право, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги заяви ОСОБА_1 та залишення заяви без розгляду, не звернувши уваги, що заява про встановлення факту перебування на утриманні чоловікамає бути вирішена по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанції, яке ухвалене з порушенням норм процесуального права, з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 січня 2020 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко