Історія справи

Постанова

Іменем України

27 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 2-607/11

провадження № 61-21704ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпов»,

особа, яка звернулася із апеляційною скаргою - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М., Соломахи Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпов» (далі - ТОВ «Карпов») про визнання права власності на будівлю складу.

Позов обґрунтовувався тим, що 14 серпня 2008 року укладено договір

купівлі-продажу будівельного матеріалу, який позивач мав отримати від розібрання будівлі телятника № 7, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що демонтаж будівлі позивач не здійснив, а користується нею у власних потребах як складом, просив визнати за ним право власності на будівлю складу (літера А-1), площею 1 393, 00 кв. м, у тому числі основною площею 1 380, 4 кв. м, на АДРЕСА_1.

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 17 березня 2011 року позов ОСОБА_4 до ТОВ «Карпов» про визнання права власності на будівлю задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на будівлю телятника № 7, літера А-1, площею 1 393, 0 кв. м, у тому числі основною площею 1 380, 40 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, у квітні 2018 року подав на нього апеляційну скаргу, в якій зазначив, що для виділення, наступного оформлення та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна необхідно вчинити ряд певних дій, які не були здійсненні. Зазначив, що відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до частини першої статті 210 та частини третьої статті 640 ЦК України такий договір є укладеним з моменту його державної реєстрації. Отже, до моменту його державної реєстрації договір купівлі-продажу нерухомого майна юридично не є укладеним. Вважав, що для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 не було правових підстав, окрім того видами діяльності ТОВ «Карпов» не передбачено продаж будівельних матеріалів та нерухомого майна.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2017 року у зв'язку із смертю ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, до участі у справі залучено його правонаступника, ОСОБА_6

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 лютого 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 17 березня 2011 року закрито.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що ОСОБА_5, який не брав участь у розгляді справи, не зазначив в апеляційній скарзі, які питання про його права та обов'язки вирішив суд оскаржуваним рішенням. У відповідь на таке запитання заявник пояснив, що при розпаюванні майна колективного сільськогосподарського підприємства він серед іншого майна отримав також частку спірного майна, а саме: відповідну частку у нежитловому приміщенні - телятнику № 7. При вирішенні питання про визнання права власності на це майно за ОСОБА_4 його не залучили до участі у справі. Вирішуючи питання про те, чи вирішено оскаржуваним судовим рішенням питання про права та обов'язки ОСОБА_5, апеляційний суд врахував, що на підтвердження зазначених доводів заявником не надано доказів того, що предмет позову, право власності на яке визнано за ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_6, переданий ОСОБА_5 в порядку розпаювання майна КСП ім. Леніна. У свідоцтві на майновий пай, що виданий ОСОБА_5, зазначено про виділ будівель та споруд вартістю 22 467, 48 грн. Які саме будівлі та споруди передано заявнику, у свідоцтві не зазначено. Свідоцтво про майновий пай печаткою не засвідчено та його оригінал суду не наданий. Документи про виділ в натурі певного переліку майна суду не надано, таке майно не зареєстроване у передбаченому законом порядку в Реєстрі прав на нерухоме майно.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга обґрунтовувалась аналогічними доводами, що викладені у апеляційній скарзі. Заявник зазначив, що для виділення, наступного оформлення та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна необхідно вчинити ряд дій, які не були здійсненні. Заявник зазначив, що відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до частини першої статті 210 та частини третьої статті 640 ЦК України такий договір є укладеним з моменту його державної реєстрації. Отже, до моменту його державної реєстрації договір купівлі-продажу нерухомого майна юридично не є укладеним. Вважав, що для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 не було підстав, окрім того у переліку видів діяльності ТОВ «Карпов» не передбачено продаж будівельних матеріалів та нерухомого майна.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 в частині оскарження рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 17 березня 2011 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 лютого 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Апеляційним судом встановлено, що 14 серпня 2008 року між ТОВ «Карпов» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу б/у матеріалів від розібрання будівлі телятнику № 7, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 17 березня 2011 року позов ОСОБА_4 до ТОВ «Карпов» про визнання права власності на будівлю задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на будівлю телятника № 7, літера А-1, площею 1 393, 0 кв. м, у тому числі основною площею 1 380, 40 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, врахував, що заявник не надав належних доказів того, що предмет позову, право власності на яке визнано за ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_6, переданий ОСОБА_5 в порядку розпаювання майна КСП ім. Леніна. У Свідоцтві на майновий пай, що виданий ОСОБА_5, зазначено про виділ будівель та споруд вартістю 22 467, 48 грн. Які саме будівлі та споруди передано заявнику, у свідоцтві не зазначено. Свідоцтво про майновий пай печаткою не засвідчено, та його оригінал суду не наданий. Документи про виділ в натурі певного майна суду не надано, таке майно не зареєстроване у передбаченому законом порядку в Реєстрі прав на нерухоме майно.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що рішенням Мар'їнського районного суду Донецької областівід 17 березня 2011 року не вирішував питання про права та обов'язки скаржника.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд не визнає їх такими, що мають вирішальне значення під час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення, оскільки спрямовані на спростування правової позиції, викладеної у позові по суті пред'явлених вимог, що не є предметом цього касаційного перегляду, оскільки цим судом здійснюється виключно перевірка того, чи вирішене судом першої інстанції питання про права та обов'язки ОСОБА_5

Підсумовуючи, Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про закриття апеляційного провадження правильно застосував норми процесуального права.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У доповнення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (№ 32053/13, § 46).

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-X).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03, § 42).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Верховним Судом здійснено розгляд справи в межах доводів та вимог касаційної скарги та з врахуванням правил статті 400 ЦПК України, а також застосовано положення частини другої статті 410 ЦПК України, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд наголошує на тому, що ним не здійсненне перевірку законності та обґрунтованості судового рішення суду першої інстанції, а також роз'яснює, що визначальним під час розгляду касаційної скарги є дотримання засадничого принципу цивільного процесу, яким є принципи диспозитивності та змагальності, які визначають, що висновки суду не можуть ґрунтуватися на недоведеним припущеннях.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик