Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.10.2022 року у справі №175/3348/21

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 175/3348/21

провадження № 61-7791св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцева Тетяна Миколаївна,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року в складі колегії суддів Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що її батьки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 березня 1969 року, від якого у них народилось троє дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Подружжя проживало за адресою: АДРЕСА_1 . Домоволодіння за вказаною адресою належало батьку позивачки - ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2015 року та державного акту на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення виконкому Підгородненської міської Ради народних депутатів від 24 вересня 1997 року № 213.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6

10 листопада 2020 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, проте постановою приватного нотаріуса їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав пропуску встановленого статтею 1270 ЦК України строку для звернення з відповідною заявою та відсутності підтвердження постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем. Разом з тим, приватним нотаріусом встановлено, що мати позивачки ОСОБА_6 фактично прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , але не оформила її у встановленому законом порядку.

ОСОБА_1 зазначає, що її батьки померли у віці 71 та 74 роки та потребували постійного догляду, у зв`язку з чим вона починаючи з 2014 року фактично проживала разом з ними до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що вела з ними спільне господарство, мала спільний бюджет на придбання продуктів харчування, засобів гігієни та оплату комунальних платежів, а також мала взаємні права та обов`язки, піклувалась про них, враховуючи їх похилий вік і навіть після їх смерті довгий час проживала за вказаною адресою. За таких обставин на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України ОСОБА_1 вважає себе спадкоємцем, яка прийняла спадщину.

Встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини потрібне для подальшого оформлення спадщини, у зв`язку з чим, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено; встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні доведено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на день смерті ОСОБА_6 у липні 2019 року проживали однією сім`єю, що підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які вказали, що ОСОБА_1 на час смерті спадкодавиці проживала разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , адже в домоволодінні свідки бачили особисті речі позивачки. Також свідки вказали, що позивачка допомагала матері вести господарство та давала їй грошові кошти. Вказані обставини підтверджуються також договорами оренди житлового приміщення, згідно яких ОСОБА_1 здавала в оренду квартиру на АДРЕСА_2 , в якій вона зареєстрована.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 необхідні докази, які в сукупності можуть підтвердити, зокрема ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат. Вказані обставини судом першої інстанції не встановлено, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту, оскільки не підкріплені письмовими доказами, які б свідчили про проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю. На підтвердження проживання зі спадкодавцем однією сім`єю позивачкою надано лише договори оренди, укладені у період з липня 2019 року до листопада 2020 року, які не доводять обставин, на які посилається позивач у своєму позові, оскільки факт укладення позивачкою 02 липня 2019 року договору оренди належної їй квартири (за 18 днів до смерті спадкодавця) не доводить факту постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд апеляційної інстанції встановивши, що:

ОСОБА_2 , який з 18 січня 2016 року зареєстрований та постійно проживає на АДРЕСА_1 , заперечує факт постійного проживання позивачка за вказаною адресою на час смерті їхньої матері;

долучені до матеріалів справи копія договору постачання природного газу від 13 грудня 2012 року та копія договору на користування електричною енергією від 17 квітня 2016 року не підтверджують факту постійного проживання позивачки з матір`ю за вказаною адресою, оскільки договори укладались ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;

довідка № 993 від 12 липня 2021 року, видана Відділом соціального захисту населення Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про те, що ОСОБА_1 з квітня 2018 року по грудень 2020 року проживала у АДРЕСА_1 без реєстрації, є неналежним доказом, оскільки відділ соціального захисту населення не є органом, який уповноважений встановлювати факт проживання особи за певною адресою, - відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав їх недоведеності належними і допустимими доказами.

Аргументи учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій неповно встановив обставини справи та не дослідив належним чином докази.

Заявник зазначає, що вона постійно проживала разом із матір`ю на час відкриття спадщини, допомагала їй з веденням господарства, між ними були наявні взаємні права і обов`язки, зокрема: купувала продукти, давала кошти та доглядала за матір`ю. Апеляційний суд на вказані обставини увагу не звернув та взяв до уваги аргументи відповідача без належного обґрунтування відхилення позовних вимог.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

08 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 31 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду 13 травня 2020 року в справі № 715/564/17, від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, та не дослідив зібрані у справі докази.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з 04 березня 1969 року перебували у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є їх дітьми.

ОСОБА_3 був власником житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2015 року, земельної ділянки за вказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, будівель і споруд площею 0,100 га та ведення особистого підсобного господарства площею 0,164 га, на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення виконкому Підгородненської міської Ради народних депутатів від 24 вересня 1997 року № 213.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько сторін у справі - ОСОБА_3 . Спадкова справа після його смерті не заводилася.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін - ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 із заявами про прийняття спадщини звернулися: її дочка ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 .

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Кудрявцевої Т. М. від 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері через пропуск встановленого законом строку на звернення із заявою про прийняття спадщини та у зв`язку з відсутністю факту прийняття спадщини.

За адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_6 та з 18 січня 2016 року ОСОБА_2

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Позиція Верховного Суду

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Тлумачення статей 1268 1269 ЦК України свідчить, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надала суду: договори оренди, укладені 02 липня 2019 року, 27 листопада 2019 року та 23 травня 2020 року, відповідно до яких позивачка здавала в оренду квартиру, в якій зареєстрована; довідку № 993 від 12 липня 2021 року, видану Відділом соціального захисту населення Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про те, що ОСОБА_1 з квітня 2018 року по грудень 2020 року проживала за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації; довідку вуличного комітету № 38 Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 07 липня 2021 року, яка складена зі слів сусідівОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 щодо проживання позивачки на час смерті спадкодавця у АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив вказані докази як такі, що не підтверджують факт постійного проживання позивачки з її матір`ю на момент її смерті, оскільки факт укладення позивачкою першого договору оренди 02 липня 2019 року належної їй квартири (за 18 днів до смерті спадкодавця) не доводить факту постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; не містять такої інформації і надані позивачкою довідки № 993 від 12 липня 2021 року та № 38 від 07 липня 2021 року.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, на яку в касаційній скарзі посилається заявник як на підставу касаційного оскарження, міститься висновок про те, що «відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які можуть бути надані та оцінені судом».

Оскільки позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обставин про те, що вона проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а наведені позивачем докази не дають підстав для такого висновку, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про недоведеність ОСОБА_1 факту постійного проживання однією сім`єю із ОСОБА_6 на момент відкриття спадщини, визнавши, що відносини вказаних сторін не носили характер сімейних, вони не були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджетом, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків. Саме по собі надання допомоги матері, яка була особою похилого віку та за станом здоров`я потребувала стороннього догляду та допомоги, не є безумовним підтвердженням факту постійного проживання позивачки із ОСОБА_6 однією сім`єю.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, щопоказання свідківносять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання позивачки з її матір`ю на час смерті матері. Інші належні письмові докази, які б підтверджували доводи позивача, у матеріалах справи відсутні. Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21).

Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 715/564/17, оскільки фактичні обставини у вказаній справі та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав уважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17 та без додержання норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук