Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.11.2020 року у справі №766/23686/18
Ухвала ВП ВС від 06.04.2021 року у справі №766/23686/18

Постанова

Іменем України

24 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 766/23686/18

провадження № 61-15622св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Маковецька Олена Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області, у складі судді Ус О. В., від 22 січня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Склярської І.

В., Базіль Л. В., Орловської Н. В., від 22 вересня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Маковецької О.

А. про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її племінниця - ОСОБА_4. Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з належного їй на праві власності будинку АДРЕСА_1.

Позивач зазначала, що разом зі спадкодавцем не проживала, спілкувалася з нею телефоном, а тому про смерть племінниці дізналась лише через сім місяців після її смерті та 22 листопада 2018 року звернулась до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Маковецької О. А. із відповідною заявою, у відповідь на яку приватним нотаріусом було роз'яснено, що нею пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини та рекомендовано звернутись до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Після звернення до нотаріуса позивачу стало відомо, що крім неї до нотаріуса також надійшла аналогічна заява від сусіда померлої - ОСОБА_3, у якій він заявляє вимоги на спадкове майно.

Посилаючись на необізнаність про смерть спадкодавця у зв'язку з постійним проживанням у м. Києві, похилий вік та перебування на стаціонарному лікуванні, як поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, позивач просила суд визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини тривалістю три місяці.

30 січня 2019 року позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій, посилаючись на існування розбіжностей у документах, що підтверджують родинні відносини між нею та померлою ОСОБА_4, позивач просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є рідною тіткою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки зазначені позивачем причини як окремо, так і у сукупності не можуть визнаватись об'єктивними перешкодами, труднощами, які позбавили її можливості своєчасно звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 відповідно до передбаченого законом порядку для реалізації своїх спадкових прав.

Позовна вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, обґрунтована позивачем необхідністю реалізації нею права на спадкування. Разом з тим, неподання позивачем вчасно заяви про прийняття спадщини та неможливість застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 1272 ЦК України свідчить про те, що встановлення факту, що має юридичне значення, в цьому випадку не буде породжувати для позивача особистих чи майнових прав, а тому зазначена вимога, як похідна, до задоволення не підлягає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції на підставі належним чином зібраних та досліджених доказів обґрунтовано виходив із того, що причини, на які ОСОБА_1 посилалась як на підставу для визначення їй додаткового строку на прийняття спадщини, не можуть бути визнані поважними, оскільки не пов'язані із об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення таких дій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму

права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник стверджує, що судами при вирішенні спору не надано належної оцінки обставинам справи, не досліджено докази у їх сукупності. Позивач наполягає на тому, що не мала можливості вчасно звернутись до нотаріуса (у шестимісячний строк) із заявою про прийняття спадщини після померлої, оскільки є особою похилого віку, часто хворіє, на момент відкриття спадщини мала незадовільний стан здоров'я та перебувала на стаціонарному лікуванні і взагалі не була обізнана про смерть племінниці. Відповідач у справі не надав належних доказів на підтвердження того, що позивач була обізнана про смерть спадкодавця.

Заявник вказує, що залишаючи без змін рішення районного суду, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів позивача, а також неналежним чином оцінив докази, зокрема покази свідків. Також заявник звертає увагу на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85св12.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 посилається на те, що під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої та апеляційної інстанцій не були порушенні норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, а тому рішення є законними та обґрунтованими. Позивачем не наведено обґрунтованих підстав для скасування оскаржених рішень, а тому касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про смерть.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 13/2018, заведеної приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О. А. щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 05 липня 2018 року, до приватного нотаріуса Маковецької О. А. звернувся ОСОБА_3 з заявою, в якій вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, на день її смерті залишилось спадкове майно, спадщину як за законом так і за заповітом після смерті ОСОБА_4 він приймає.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 жовтня 2018 року по справі № 766/20576/18 за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Маковецька О. А., про встановлення факту, що має юридичне значення, встановлено факт, що ОСОБА_3 проживав з ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини у будинку АДРЕСА_1, а саме з 14 липня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення набрало законної сили.

22 листопада 2018 року за вх. № 46 до приватного нотаріуса Маковецької О. А. надійшла заява від ОСОБА_1, засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єдігаровим Е. М., про прийняття спадщини за законом після смерті її племінниці ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

22 листопада 2018 року за вих. № 335/02-14 приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О. А. було повідомлено ОСОБА_1 про те, що нею пропущений строк на прийняття спадщини та рекомендовано звернутись до суду з метою встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

Відповідно до виписки № 16936 із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1, виданої Київською міською клінічною лікарнею № 12 07 листопада 2018 року, ОСОБА_1 було госпіталізовано до лікарні з діагнозом хронічний обструктивний бронхіт, стадія загострення, дата виписки 14 листопада 2018 року.

Згідно довідки, виданої 10 травня 2019 року Київською клінічною лікарнею № 12 за вих. № 061/115-1077/03, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні з 08 листопада 2018 року по 14 листопада 2018 року.

Діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень; хронічний обструктивний бронхіт, стадія загострення; дифузний пневмосклероз. Емфізема легень. Дихальна недостатність ІІ ступеню. Гіпертонічна хвороба, гіпертензивне серце. Ішемічна хвороба серця - дифузний кардіосклероз. Кальциноз аортального клапану з розвитком комбінованої аортальної вади без чіткої переваги. Кальциноз мітрального клапана з розвитком недостатності першого ступеня. Фіброз трикуспідального клапана з розвитком недостатності першого ступеня. Серцева недостатність патологічного стану зі зниженням систолічної функції лівого шлуночка (фракція викиду 65 %). Хронічний панкреатит в стадії ремісії. Кісти нирок.

Також встановлено, що ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Погреби Васильківського району Київської області, перебувала у шлюбі з ОСОБА_7,1927 року народження, зареєстрованому 28 січня 1955 року Погребською сільською радою Васильківського району Київської області, що підтверджено копією паспорта позивача.

Свідоцтво про народження ОСОБА_1 не зберіглося, отримати повторне свідоцтво про народження є неможливим, оскільки до Державного архіву Київської області книги реєстрації актів про народження громадян у с. Погреби Васильківського району Київської області не надходили.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 повідомили, що вони ОСОБА_1 й ОСОБА_10 є рідними братами та сестрами, відповідно ОСОБА_4 є дочкою їх рідного брата ОСОБА_10.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, які є рідними сестрами позивача та тітками померлої ОСОБА_4, стверджували, що про смерть ОСОБА_4 вони дізналися влітку 2018 року, що узгоджується і з поясненнями позивача ОСОБА_1, що про смерть ОСОБА_4 вона дізналася також влітку 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частинами 1 , 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до частини 1 статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частини 1 статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина 1 статті 1272 ЦК України).

Частиною 3 статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця об'єктивних перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини.

Позивачем не надано безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не доведено наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що у силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.

Судами надано належну оцінку стану здоров'я позивача, її віку, перебування на стаціонарному лікуванні з 08 листопада 2018 року по 14 листопада 2018 року, враховано місце її проживання та місце відкриття спадщини, а також відносини, які склалися між спадкодавцем і позивачем.

Встановлено, що про смерть ОСОБА_4 позивач дізналась влітку 2018 року, останнім днем строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є 17 вересня 2018 року, а тому позивач мала об'єктивну можливість вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, направити заяву про прийняття спадщини поштою, однак із заявою про прийняття спадщини звернулася лише 22 листопада 2018 року.

Також судами було правильно враховано, що не може бути визнана поважною причиною пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини сама лише необізнаність спадкоємця за законом про смерть спадкодавця.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду України, висловленим у постановах 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85св12, на які посилалася заявник у касаційній скарзі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович