Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 753/4606/20

провадження № 61-4501св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Укргазбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Дмитра Миколайовича, на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва в складі судді Шклянка М. П. від 08 грудня 2009 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. від 13 березня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ПАТ «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яку обгрунтовано тим, що 11 вересня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № 204-Ф/07, згідно з умовами якого відповідачеві відкрита невідновлювальна кредитна лінія з лімітом 269 973 дол. США на строк з 11 вересня 2007 року до 11 вересня 2012 року під 12,5% річних. Кредитна лінія надана на задоволення споживчих потреб.

Банк вказував, що на забезпечення виконання основного зобов`язання між сторонами укладено договір іпотеки. В іпотеку передано нерухоме майно, яке належить відповідачеві на праві власності, а саме: земельну ділянку площею 1,7997 га за адресою: Княжицька сільська рада Броварського району Київської області.

Станом на 10 листопада 2009 року утворилась заборгованість по кредиту у розмірі 269 673,00 дол. США, 45 853,39 дол. США заборгованість за процентами, 80 405,50 грн заборгованість зі сплати пені за несвоєчасну сплату процентів та 100 880 грн штраф за невиконання договору іпотеки, а всього 315 526,39 дол. США та 181 285,50 грн.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед банком, яку, з урахуванням уточненої позовної заяви, ПАТ «Укргазбанк» просило стягнути з відповідача на свою користь. Також банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року задоволено частково позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 315 526,39 дол. США та 181 285,50 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року - без змін.

Установивши, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у повному обсязі, однак належним чином не виконав зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку із чим виникло прострочення зі сплати чергових платежів згідно з графіком погашення заборгованості, тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення вказаної заборгованості з відповідача на користь банку.

Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що відновлення втраченого судового провадження не відбулося, немає матеріалів справи, а тому не можливо переглянути судове рішення в апеляційному порядку, оскільки в матеріалах справи має міститися достатньо даних і відомостей для об`єктивного і всебічного розгляду справи, а тому провадження підлягало відновленню. При цьому він не врахував, що процедура відновлення втраченого провадження була ініційована учасником справи з метою повного та всебічного її розгляду та дотримання основних засад судочинства.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року матеріали цієї цивільної справи було направлено до Дарницького районного суду м. Києва для належного оформлення, а саме відновлення втраченого (знищеного) провадження.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 року суд відновив втрачене провадження - цивільну справу № 2-4462/09 за позовом ПАТ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Д. М. 09 січня 2024 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц, від 14 червня 2018 року в справі № 364/737/17, від 25 липня 2018 року в справі № 318/273/16-ц та постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2024 року ПАТ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить у задоволенні зазначеної касаційної скарги відмовити. АБ «Укргазбанк» вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили законне та обґрунтоване рішення, дотрималися норм матеріального та процесуального права, повно, об`єктивно та всебічно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Узагальнені доводи додаткових пояснень

У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких заперечує отримання від банку кредитних коштів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 753/4606/20 з Дарницького районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 11 вересня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір № 204-Ф/07. Відповідно до підпункту 1.1. договору відповідачу була надана невідновлювальна відклична кредитна лінія, з лімітом в сумі 269 673,00 дол. США на строк з 11 вересня 2007 року по 11 вересня 2012 року під 12,5% річних.

Пунктом 3.1.1, 3.1.2 договору передбачено обов`язок банку відкрити позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 шляхом видачі готівки через касу банку. Видачу кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснювати окремими частинами. Підставою для видачі кожного окремого траншу є письмова заява позичальника.

Кредитна лінія використана позичальником станом на 16 квітня 2009 року в обсязі 269 673,00 дол. США, що підтверджується заявами про видачу готівки відповідачем та виписками з особового рахунку позичальника.

Пунктом 3.3.1 Кредитного договору передбачено, що відповідач зобов`язується використати кредит на зазначені в пункті 1.1. договору цілі та здійснити повернення кредиту, сплату процентів за його використання та всіх комісійних платежів у передбачені договором строки.

Згідно пунктів 3.3.3, 3.3.4 договору повернення суми окремих траншів здійснюється на рахунок № НОМЕР_1 щомісячно не пізніше 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання траншу, в розмірі відповідно до графіку повернення заборгованості. Відповідач зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно виходячи з 12,5% річних не пізніше 15 числа кожного місяця, а також в день закінчення строку, на який надано кредит.

Як убачається з розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором станом на 10 листопада 2009 року відповідач з 16 жовтня 2007 року не виконує свої зобов`язання за кредитним договором щодо сплати процентів.

Згідно пункту 2.2. кредитного договору, кредитна лінія надана позивачем забезпечується неустойкою передбаченою договором.

Відповідно до пункту 3.1.10 договору, банк зобов`язується на залишок простроченої заборгованості за простроченим кредитом нарахувати, виходячи з 17,5% річних, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.

Згідно пункту 3.3.4 договору, за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, відповідач зобовязаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості.

Згідно пункту 5.1договору у випадку порушення позичальником зобов`язань, банк має право відмовитись від виконання своїх зобов`язань та/або розірвати цей договір, при цьому позичальник має відшкодувати позивачу збитки в розмірі неповерненої суми кредиту, процентів за користування кредитом та витрат, понесених банком за договором, а також повернути банку заборгованість по кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, неустойку та інші витрати.

Суд установив, що 11 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, який є невід`ємною частиною кредитного договору. Відповідно до вказаного договору предметом іпотеки є земельна ділянка загальною площею 1,7997 га, яка розташована на території Княжицької сільської ради, Броварського району Київської області.

18 грудня 2007 року за згодою банку між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, за яким право власності на предмет іпотеки перейшло до відповідача.

У відповідності до пункту 6.1 Договору іпотеки банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення позичальником обов`язків за кредитним договором та невиконання умов договору.

Згідно пункту 3.3.4 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування та виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування.

Відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки за порушення умов даного договору та кредитного договору щодо обов`язку страхування майна на весь період дії договору іпотеки, відповідач повинен сплатити банку штраф у розмірі 5% від заставної вартості предмета іпотеки, що становить 100 880,00 грн.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивував свої рішення тим, що оцінивши всі докази в їх сукупності, суд вважав за можливе задовольнити позов та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 315 526,39 дол. США, що включає в себе заборгованість по кредиту - 269 673,00 дол. США, заборгованість по процентах - 45 853,39 дол. США та 181 285,50 грн, що включає в себе заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 80 405,50 грн, та штраф за невиконання договору іпотеки - 100 880,00 грн.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 вересня 2007 року між сторонами було укладено Кредитний договір №204-Ф/07. Відповідно до пункту 1.1 договору відповідачу була надана не відновлювальна відклична кредитна лінія, з лімітом у сумі 269 673,00 доларів США на строк з 11 вересня 2007 року по 11 вересня 2012 року під 12,5% річних.

Факт отримання відповідачем грошових коштів від банку у розмірі 269 673 доларів США підтверджується, зокрема, випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , яка наявна в матеріалах справи.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 910/1580/18 сформульовано висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Таким чином, банком було надано первинні документи, а саме виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 , згідно якої вбачається отримання останнім грошових коштів в сумі, зазначеній банком в позовній заяві - 269 673 доларів США. Крім того, сторони по справі обумовили розмір відсотків, які підлягають до сплати за кредитним договором.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили із того, що надання банком грошових коштів відповідачу у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором № 204-Ф/07 від 11 вересня 2007 року, підтверджено доказами, долученими до матеріалів справи.

Встановивши, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у повному обсязі, однак належним чином не виконав зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникло прострочення зі сплати чергових платежів згідно з графіком погашення заборгованості, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення вказаної заборгованості із відповідача на користь банку.

ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на спростування розміру заборгованості.

Відповідач не спростував факт отримання ним кредиту, під час укладення кредитного договору жодних заперечень щодо його умов не заявляв, будь-яких претензій щодо не проведення з ним переддоговірної роботи та незгоди з окремими пунктами кредитного договору або щодо нерозуміння ним окремих його частин не зазначав.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони в кредитному договорі №204-Ф/07 від 11 вересня 2007 року передбачили розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідачем по справі. Вказані умови договору є чинними і не оспорювались відповідачем по справі. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги банку.

Установлено, що пеня та штраф як види неустойки застосовані за різні порушення умов зобов`язань. При цьому законодавцем не обмежується застосування одночасно обох видів неустойки, що встановлені сторонами в договорі.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року зупинено виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун