Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.04.2018 року у справі №201/662/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року

м. Київ

справа № 201/662/16-ц

провадження № 61-9417зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, постановленої колегією у складі суддів: Закропивного О. В., Журавель В. І., Хопти С. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих несвоєчасним поверненням коштів.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 4 квітня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладений попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . На виконання вказаного договору він передав ОСОБА_2 у рахунок завдатку 350 євро та 2 600 доларів США, а 7 травня 2012 року ще 774 доларів США. Однак у подальшому договір купівлі-продажу квартири між ними укладений не був.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2012 року стягнено з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти за попереднім договором купівлі-продажу в сумі 30 757,47 грн, а також три проценти річних від простроченої суми - 191,46 грн, пеню в сумі 957,29 грн та 314,01 грн судових витрат, а всього 33 214,76 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2012 року скасовано в частині задоволення позову про стягнення пені з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вказані рішення ОСОБА_2 виконані у лютому 2016 року.

Позивач вказує на те, що внаслідок коливання курсу долара США йому завдано збитки, які не відшкодовані відповідачем.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь збитки у вигляді курсової різниці в сумі 66 037,13 грн, а також судові витрати в сумі 935,96 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2016 року, ухваленим у складі судді Черновського Г. В., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у вигляді курсової різниці в сумі 66 037,13 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що рішення про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу виконано відповідачем у лютому 2016 року і дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача різниці курсових коливань, оскільки вважав це збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2016 року, ухваленим колегією у складі суддів: Пищиди М. М., Осіяна О. М., Деркач Н. М., рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що спір між сторонами про стягнення коштів за попереднім договором купівлі-продажу вирішений судом, заборгованість стягнена у національній валюті - гривні за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення, яке набрало законної сили, тому підстави для стягнення курсової різниці відсутні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2016 року залишено без змін.

У березні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 22 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2016 року у справі № 344/17556/15-ц, від 14 березня 2013 року у справі № 6-3979 св13, від 14 січня 2016 року у справі № 6-32194ск15, від 19 грудня 2016 року у справі № 466/6781/14 та від 19 вересня 2016 року у справі № 758/9081/15ц.

Ухвалою Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року відкрито провадження у справі та витребувано з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах, зокрема, є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання відповідної заяви).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2012 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за попереднім договором купівлі-продажу в сумі 30 252 грн, а також 191,46 грн - три проценти річних від простроченої суми, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої в строк суми за кожний день прострочення платежу в розмірі 957,29 грн та судові витрати у розмірі 314,01 грн, а всього стягнено 33 214,76 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2012 року скасовано в частині стягнення пені з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 10 лютого 2016 року виконавче провадження закрито у зв`язку з виконанням рішення боржником.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що йому завдані збитки у вигляді курсової різниці, оскільки рішення про стягнення коштів постановлене судом у 2013 році, а виконане боржником у 2016 році. У 2016 році змінився курс національної валюти України до долара США, тому відповідно до наданого розрахунку йому спричинена шкода, яка становить 66 037,13 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, в ухвалі від 30 листопада 2016 року, про перегляд якої просив заявник, виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення та зміною курсу долара і підстав вважати курсову різницю збитками у розумінні статті 22 ЦК України не вбачав.

В ухвалі від 14 січня 2016 року у справі № 6-32194ск15 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку боржника, який прострочив виконання боргового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, стягненого у національній валюті, відшкодувати кредитору суму курсової різниці.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року у справі № 758/9081/15-ц міститься висновок про те, що вказана позивачем сума курсової різниці за період розгляду справи і до фактичного виконання судового рішення не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України і відмовив у їх стягненні.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2013 року у справі № 6-3979 св13, 28 листопада 2016 року у справі № 344/17556/15-ц і 19 грудня 2016 року у справі № 466/6781/14 суд касаційної інстанції виходив з іншого.

Так, в ухвалі від 28 листопада 2016 року у справі № 344/17556/15-ц Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що розмір повернених у національній валюті коштів на день їх платежу не еквівалентний кількості переданих на виконання договору позики доларів США, що є збитками та підставою для стягнення курсової різниці.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 14 березня 2013 року у справі № 6-3979 св13 погодився з висновками судів попередніх інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці за невиконання умов договору позики.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 19 грудня 2016 року у справі № 466/6781/14 погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що сума курсової різниці між наданими у позику коштами у доларах США, курс якого зріс, та їх гривневим еквівалентом, виплачений боржником, є збитками у розумінні статті 22 ЦК України і підлягає стягненню.

Наведені приклади свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 22 ЦК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Перша судова палата виходить з такого.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язань.

Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Тобто, «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах.

Отже, суд касаційної інстанції переглядаючи рішення апеляційного суду, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці як збитків, передбачених частиною другою статті 22 ЦК України, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення і кошти, які просив стягнути позивач, не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, оскільки норми матеріального права в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, про перегляд якої порушено питання, застосовано правильно, що відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, статтею 360-5 ЦПК України 2004 року, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої його представником ОСОБА_3 , про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року відмовити.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик