Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.10.2023 року у справі №521/19774/19
Постанова КЦС ВП від 25.10.2023 року у справі №521/19774/19
Постанова КЦС ВП від 25.10.2023 року у справі №521/19774/19

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 521/19774/19

провадження № 61-7626св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська міська рада, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рогатін Владислав Олексійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якових Євгена Володимировича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2022 року у складі судді Леонова О. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Кутурланової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська міська рада, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рогатін В. О., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового будинку

АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування 286/1000 частин будинку від 14 жовтня 2006 року, які в подальшому, на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2013 року, були виділені в окремий об`єкт нерухомості.

Вказаний житловий будинок, відповідно до договору дарування

від 14 жовтня 2006 року, знаходиться на земельній ділянці площею 0,2311 га (2311 кв. м), у зв`язку з чим рішенням Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року за № 1114-VII їй наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Також вказує, що в подальшому їй стало відомо, що на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0568 га, складений проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Проте, земельна ділянка площею 0,0568 га накладається на земельну ділянку, яка фактично перебуває у її користуванні.

Підставою для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 є: договір купівлі-продажу від 05 червня

2018 року за № 714 однієї другої частки житлового будинку

АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рогатіним В. О., а також договір купівлі-продажу від 02 червня 2018 року за № 704 однієї другої частки житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рогатіним В. О., які, на думку позивача, є недійсними, так як містять неправдиві відомості та складені з порушенням діючого законодавства.

Зокрема приміщення площею 24,8 кв. м, яке є предметом спірних договорів, не є і ніколи не було житловим будинком, а є літньою кухнею літ. «Д», яке більше 10 років ніким не експлуатується і не використовується для проживання будь-яких осіб, що підтверджується: викопіювання з топографічного плану Одеси за листопад 2017 року, в якому вказана літня кухня літ. «Д» зазначено як «КН» (кам`яне нежиле); технічними паспортами від 23 серпня 2012 року, 20 липня 2012 року, 13 вересня 2006 року, в яких літ. «Д» зазначена як літня кухня; висновком КП «БТІ та РОН» ОМР від 14 травня 2013 року щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, в якому літ. «Д» зазначена як літня кухня, яка знаходиться в користуванні Одеської міської ради.

Отже, вважає, що в договори купівлі-продажу від 05 червня 2018 року № 714 та від 02 червня 2018 року № 704 та технічний паспорт від 31 березня

2017 року, виготовлений ТОВ фірмою «ЮРІКС» на замовлення

ОСОБА_2 , внесені завідомо неправдиві дані та замість нежилого приміщення літньої кухні зазначений житловий будинок.

Також вказує на те, що право власності на вказаний житловий будинок (а фактично - літню кухню) у ОСОБА_2 виникло на підставі запису про право власності 21979075 від 15 серпня 2017 року, яке зареєстровано на підставі рішення виконкому Одеської міської ради від 06 жовтня 1989 року

№ 664. Вважає, що вказане рішення є підробленим, з огляду на те, що

в 1989 році виконкомом Одеської міської ради було прийнято всього

457 рішень.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила з підстав, визначених статтями 203 215 216 ЦК України:

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , який складається в цілому з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 24,8 кв. м, житловою площею 10,9 кв. м та надвірних споруд: під літ «Б» - вбиральня, 1,2 - огорожа, І - мостіння, номер запису про право власності: 21979075 від 15 серпня 2017 року;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 червня 2018 року № 714 однієї другої частки житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Рогатіним В. О.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 02 червня 2018 року № 704 однієї другої частки житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Рогатіним В. О.;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який складається в цілому з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 24,8 кв. м, житловою площею 10,9 кв. м та надвірних споруд: під літ «Б» - вбиральня, 1,2 - огорожа, І - мостіння, номер запису про право власності: 26430051 від 02 червня 2018 року;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який складається в цілому з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 24,8 кв. м, житловою площею 10,9 кв. м та надвірних споруд: під літ «Б» - вбиральня, 1,2 - огорожа, І - мостіння, номер запису про право власності: 26474769 від 05 червня 2018 року.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову. Накладено арешт на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , який складається в цілому з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 24,8 кв. м, житловою площею 10,9 кв. м та надвірних споруд: під літ «Б» - вбиральня, 1,2 - огорожа, І - мостіння.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2021 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Малиновського районного суду

м. Одеси від 02 грудня 2019 року.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада

2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду від 02 грудня 2019 року, скасовано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що порушень вимог статей 202 203 215 216 ЦК України, а саме загальних вимог чинності правочинів, укладених щодо нерухомого майна, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом не встановлено. Позивачкою не доведено порушення її прав реєстрацією права власності за ОСОБА_2 на спірний житловий будинок та оспорюваними договорами купівлі-продажу нерухомого майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Якових Є. В. на рішення Малиновського районного суду м. Одеси

від 01 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 25 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Якових Є. В., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 369/3062/16-ц, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/879/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 звернувся за виділом земельної ділянки під житловий будинок, право власності на який зареєстроване на підставі підробленого рішення Одеської міської ради, і земельна ділянка, яку він просить виділити, накладається на земельну ділянку 0,2311 га, яка знаходиться в законному користуванні позивача, вважає, що її права підлягають судовому захисту в обраний нею спосіб.

Звертаючись до суду з цим позовом, вона посилалася на порушення свого законного інтересу на отримання у власність земельної ділянки через накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку, якою вона користується.

Вважає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи позивачки про порушення її законного інтересу, вдався до надмірного формалізму, не надав належної оцінки відповідним доказами, які нею були надані.

Також зазначає, що вона в будь-якому разі має право на звернення до суду, оскільки є власником 286/1000 частин будинку за адресою:

АДРЕСА_1 та відповідно має право користування частиною земельної ділянки 0,2311 га, на якій розташований житловий будинок.

Крім того, у ОСОБА_2 були відсутні правовстановлюючі документи на будинок та відповідно істотна умова щодо предмета спірних договорів купівлі-продажу не додержана належним чином, оскільки не відповідає дійсності фактична приналежність предмету договору в момент його укладення продавцю, так як державна реєстрація була проведена незаконно на підставі підробленого рішення Одеської міської ради від 06 жовтня

1989 року № 664.

При цьому приміщення літньої кухні не є жилим приміщенням в розумінні статті 6 ЖК України та відомості про переведення нежитлового приміщення в житлове відсутні, що додатково свідчить про недійсність оскаржуваних договорів купівлі-продажу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_3 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору дарування від 14 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , остання набула право власності на 286/1000 частин житлового будинку під номером АДРЕСА_2 та складається в цілому з одного житлового кам`яного будинку під літерою «А», житловою площею 128,3 кв. м та надвірних споруд: «Б, Ж» - сараї, «В, Е» - гаражі, «З, Г» - вбиральня, «Д» - літня кухня, II - мостіння, № 3-10 - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 2311 кв. м.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 14 червня

2013 року у цивільній справі № 521/5318/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про виділ частини домоволодіння, припинення права спільної часткової власності, визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про виділ частки із майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності, припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на окреме домоволодіння та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про виділ частки із майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності, припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на окреме домоволодіння, позовні вимоги співвласників часток домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , - задоволено. Зокрема, задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 Припинено право спільної часткової власності на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , належну ОСОБА_1 частину домоволодіння, а саме - житловий будинок літ. «А», загальною площею 75,9 кв. м. (без урахування самочинно збудованих будівель), житловою площею 30,6 кв. м., гараж літ. «Е», №4,13,14 огорожа, ІІ, VІІ мостіння, розташовані на земельній ділянці площею 839 кв. м., належну ОСОБА_1 в самостійне домоволодіння з присвоєнням йому адреси: АДРЕСА_1 та визнано за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 75,9 кв. м (без урахування самочинно збудованих будівель), житловою площею 30,6 кв. м, гараж літ. «Е», №4,13,14 огорожа, ІІ, VІІ мостіння, розташовані на земельній ділянці площею 839 кв. м.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року, зазначене вище рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісної та зустрічної позовних заяв, у тому числі зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , відмовлено в повному обсязі.

02 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рогатіним В. О., за умовами якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 , який складається з одного жилого будинку під літ. «А», загальною площею 24.8 кв. м, житловою площею

10.9 кв. м та надвірних споруд: під літ. «Б» - вбиральна, 1,2 огорожа, І - мостіння.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який складається в цілому з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 24,8 кв. м, житловою площею 10,9 кв. м та надвірних споруд: під літ «Б» - вбиральня, 1,2 - огорожа, І- мостіння, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності: 26430051 від 02 червня 2018 року.

05 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рогатіним В. О., за умовами якого

ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 , який складається з одного жилого будинку під літ. «А», загальною площею 24.8 кв. м, житловою площею 10.9 кв. м та надвірних споруд: під літ. «Б» - вбиральна, 1,2 огорожа, І - мостіння.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ОСОБА_3 на 1/2 житлового будинку за адресою

АДРЕСА_2 , який складається в цілому з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 24,8 кв. м, житловою площею

10,9 кв. м та надвірних споруд: під літ «Б» - вбиральня, 1,2 - огорожа, І- мостіння, було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності: 26474769 від 05 червня 2018 року.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2020 року позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар О. М. про скасування реєстрації права власності та звільнення земельної ділянки шляхом приведення до попереднього стану об`єкта нерухомості задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 19 березня

2019 року (номер запису про право власності: 30833970). В іншій частині позовних вимог Одеської міської ради відмовлено.

Цим же рішенням зустрічний позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виділ частки в натурі, визнання права власності задоволено. Виділено частину домоволодіння в самостійне домоволодіння з присвоєнням йому адреси:

АДРЕСА_1 , а саме - надвірні будівлі, споруди та приміщення житлового будинку по АДРЕСА_1 , які знаходяться в фактичному користуванні та володінні ОСОБА_1 та є фактично відокремлені: житловий будинок літ. «А» з прибудовами «а12, а4», які складаються з наступних приміщень: 1-тамбур, площею 2,40 кв. м; 2-підсобне, площею 13,10 кв. м; 3-житлова, площею 14,80 кв. м; 4-житлова, площею

15,70 кв. м; 5-коридор, площею 5,90 кв. м; 6-кухня, площею 25,10 кв. м; 7 - санвузол, площею 7,80 кв. м; 8-туалет, площею 1,3 кв. м; всього: загальна площа - 86,10 кв. м, в тому числі житлова - 30,50 кв. м; надвірні будівлі та споруди: літ. «Е» - гараж; ІІ, VІІ - мостіння; №4, 13,14 - огородження, які розташовані на земельній ділянці площею 839 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: житловий будинок літ. «А» з прибудовами «а12, а4», які складаються з наступних приміщень: 1-тамбур, площею 2,40 кв. м; 2-підсобне, площею 13,10 кв. м; 3-житлова, площею

14,80 кв. м; 4-житлова, площею 15,70 кв. м; 5-коридор, площею 5,90 кв. м;

6-кухня, площею 25,10 кв. м; 7 - санвузол, площею 7,80 кв. м; 8-туалет, площею 1,3 кв. м; всього: загальна площа - 86,10 кв. м, в тому числі житлова - 30,50 кв. м ; надвірні будівлі та споруди: літ. «Е» - гараж; ІІ, VІІ - мостіння; №4, 13,14 - огородження, які розташовані на земельній ділянці площею

839 кв. м.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 липня 2021 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2020 року скасовано в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виділ частки в натурі, визнання права власності, в скасованій частині постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог. В іншій частині залишено без змін.

З технічного паспорта об`єкта нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , виготовленого 31 березня 2017 року ТОВ «Фірма «ЮРІКС», вбачається, що житловий будинок під літ. «А», вбиральня літ. «Б» побудовані до 05 серпня 1992 року, відповідно до пункту 3.2. «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» не є самочинними.

З матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , складених комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (від 28 травня 2008 року, від 10 липня 2012 року та від 23 серпня 2012 року) вбачається, що приміщення під літ. «Д» що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , вказано як літня кухня.

У висновку КП «БТІ та РОН» ОМР від 14 травня 2013 року щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна вказано, що будівля під літ. «Д» є літньою кухнею, яка знаходиться в користуванні Одеської міської ради.

Житлові будинки за адресами: АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_2 розташовані на земельних ділянках, які є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси.

Рішенням Одеської міської ради про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок

від 21 вересня 2016 року за № 1114-V11 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

З інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вбачається, що за адресою:

АДРЕСА_2 розташована земельна ділянка площею 0.0568га, кадастровий номер 5110137300:52:026:0008 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Інформація щодо власника відсутня.

Сторони в судовому засіданні визнали, що на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0568 га складений проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

З висновку судової земельно-технічної експертизи № 188/21, складеного судовим експертом Скорською О. А. 02 серпня 2021 року на замовлення адвоката Попова М. С. в інтересах ОСОБА_1 для подання до суду, вбачається, що фактична площа земельної ділянки на якій розташована належна позивачці частка житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та яка перебуває у її користуванні, складає 839 кв. м (0.0838 га).

Під час проведення дослідження виявлено накладення меж земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:52:026:0008, на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 та на якій розташовані належні на праві приватної власності частина житлового будинку літ. А з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .

З матеріалів реєстраційної справи вбачається, що право власності щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі 15 серпня 2017 року. Підставою виникнення права власності вказано технічний паспорт, виданий 31 березня 2017 року ТОВ Фірма «ЮРІКС» та рішення виконкому народних депутатів Одеської міської ради від 06 жовтня 1989 року № 664.

23 січня 2018 року ОСОБА_2 в порядку, визначеному частиною 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» звернувся до КП Новосільської сільської ради «Регіонального бюро державної реєстрації» із заявою про внесення змін до запису державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв`язку із виявленою технічною помилкою, а саме у зв`язку з помилковим зазначенням рішення виконкому Одеської міської ради від 06 жовтня 1989 року № 664, як підставу виникнення права власності на об`єкт нерухомості за адресою

АДРЕСА_2 .

23 січня 2018 року державним реєстратором за заявою ОСОБА_2 , прийнято рішення про внесення змін до запису державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Підставою виникнення права власності вказано технічний паспорт, виданий 31 березня 2017 року ТОВ Фірма «ЮРІКС».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Наявність підстав для недійсності правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу має встановлюватися судом на момент його вчинення.

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі

№ 6-1721цс16 сформулював висновок про те, що у разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376та стаття 391цього Кодексу).

Відповідно до статті 152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як зазначалося вище, звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилалася на те, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 на будинок є незаконною, внаслідок чого і договори купівлі-продажу були укладені з порушенням вимог закону, що, в свою чергу, порушує її право на оформлення права власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй на праві власності нерухоме майно.

Отже, до суду з позовом про визнання недійсними договорів та реєстрації права власності звернулася особа, яка не була стороною цих договорів та не є власником майна, яке відчужувалось.

Разом з тим, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Матеріали справи не містять доказів, що саме набуття ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно, право на яке зареєстровано за відповідачем 15 серпня 2017 року на підставі технічного паспорту, виданого 31 березня 2017 року ТОВ Фірма «ЮРІКС», призвело до порушення прав чи законних інтересів позивачки, з огляду на те, що будь-яких майнових прав на вказане майно вона не мала та не має.

Апеляційним судом обґрунтовано зазначено, що предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу є лише нерухоме майно, а саме по 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 . Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок, не є предметом вказаних договорів.

Виникнення у відповідачів у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно права на відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку не свідчить про безумовне порушення як реєстрацією права власності, так і укладеними між відповідачами договорами прав чи законних інтересів позивача як користувача суміжною земельною ділянкою.

Крім того, незаконне, на думку позивачки, вибуття спірного майна із володіння Одеської міської ради, не свідчить про порушення суб`єктивних прав позивачки.

Отже заявлені у справі вимоги не спрямовані безпосередньо на відновлення прав ОСОБА_1 , оскільки вимоги про скасування реєстрації права власності за ОСОБА_2 та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, фактично спрямовані на захист прав належного, на думку позивача, володільця нерухомого майна, Одеської міської ради, так як наслідком задоволення вказаних заявлених позовних вимог має бути відновлено його право на нерухоме майно.

Разом з тим із самостійними вимогами в порядку, визначеному законом, Одеська міська рада за захистом своїх прав не зверталась.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що законність набуття відповідачами права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 шляхом реєстрації права власності з наступним укладенням договорів купівлі-продажу, не порушує право позивачки на оформлення її прав на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй нерухоме майно, що свідчить про неправильно обраний позивачем у наведеному випадку спосіб захисту порушеного, на її думку, права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 06 квітня

2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20).

Отже, суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі

№ 369/3062/16-ц, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/879/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якових Євгена Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович