Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.10.2023 року у справі №464/2020/22
Постанова КЦС ВП від 25.10.2023 року у справі №464/2020/22

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 464/2020/22

провадження № 61-12883св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаняк Світлана Степанівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року в складі судді Горбань О. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року в складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимоги обґрунтовувала тим, що померлий ОСОБА_3 був її братом. Після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 заповіту не склав. Вона як сестра померлого звернулась із заявою до нотаріуса для прийняття спадщини, який завів спадкову справу, проте повідомив, що у майбутньому їй буде відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини з тих підстав, що дочка померлого, відповідачка по справі, подала заяву про прийняття спадщини.

Зазначала, що за життя ОСОБА_3 відповідачка знаходилась у неприязних стосунках із батьком, не підтримувала з ним жодних родинних стосунків. Покійний брат, який за життя періодично проживав із нею (позивачкою), мав ряд тяжких хронічних захворювань, внаслідок чого проходив тривале лікування та переніс хірургічну операцію. Вона постійно допомагала йому, доглядала за ним, купувала ліки, продукти харчування, сприяла у наданні медичної допомоги та підтримувала фінансово. Натомість, протягом тривалого часу відповідачка жодним чином не допомагала своєму батькові, ухилялась від надання допомоги, хоча мала можливість її надавати. Водночас вона здійснила поховання свого брата ОСОБА_3 та витратила на це свої кошти, а відповідачка не брала участі ні у лікуванні, ні у похованні свого батька. З наведених підстав просила суд усунути відповідачку від спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із їх недоведеності. Зокрема, суди керувалися тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що її брат ОСОБА_3 за життя потребував допомоги саме від відповідачки, а також не довела, що він звертався до дочки за допомогою, а остання, будучи обізнаною про необхідність надання такої допомоги та маючи можливість її надати, свідомо та умисно ухилялася від надання допомоги батькові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач надала суду належні та допустимі докази того, що ОСОБА_3 був особою похилого віку, безпомічним, неспроможним через тяжкі хвороби самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку із чим потребував стороннього догляду, допомоги та піклування. Звуження розуміння стану особи до лежачого хворого, висловлене судами у оскаржуваних рішеннях, суперечить принципам добросовісності, справедливості та розумності. Виходячи із моральних засад суспільства, саме дочка, а не сестра померлого, мала б таку допомогу йому надавати. Натомість дочка спадкодавця такої допомоги не надавала, умисно ухиляючись від своїх обов`язків, що є підставою для усунення її від спадкування.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачка ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 , а відповідачка ОСОБА_2 - його дочкою.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 79 років. Причина смерті - мозковий інсульт.

Після смерті останнього відкрилася спадщина. За своє життя ОСОБА_3 заповіту не залишив.

З 2015 року ОСОБА_3 страждав на ряд захворювань, лікувався в різних медичних закладах. Йому призначено пенсію як особі з інвалідністю ІІ групи.

Відповідно до листа КНП «1 територіальне медичне об`єднання у м. Львові» № 411 від 13 травня 2022 року ОСОБА_3 знаходився на лікуванні у хірургічному відділенні з 21 листопада 2021 року до 24 листопада 2021 року з діагнозом «забій грудної клітки». У зв`язку з появою неврологічної симптоматики 25 листопада 2021 року переведений у неврологічне відділення, де пролікувався до 27 листопада 2021 року з діагнозом «інфаркт головного мозку. Набряк головного мозку. Ішемічна хвороба серця. Фібриляція передсердь. Гіпертонічна хвороба 3, ст.3, ризик 4. Забій грудної клітки (в побуті)».

Останнє місце проживання ОСОБА_3 - АДРЕСА_2 .

Позивачка ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1261 ЦК України).

У частині п`ятій статті 1224 ЦК України зазначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Вирішуючи справу, судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи відсутність підстав для усунення ОСОБА_2 від спадкування після її батька ОСОБА_3 , оскільки позивач не надала належних, допустимих і достовірних доказів, а, відповідно, суди не встановили факт того, що спадкодавець у зв`язку з тяжкою хворобою перебував у безпорадному стані, висловлював прохання або бажання про надання допомоги саме з боку дочки ОСОБА_2 , а вона свідомо ухилялася від надання такої допомоги.

Аналізуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками про відсутність правових підстав, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги про невстановлення судами фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, зокрема, документам, що підтверджують стан здоров`я ОСОБА_3 та його потребу у медичній і матеріальній допомозі, касаційний суд відхиляє, оскільки мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та результати оцінки доказів суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, відобразив у рішенні, законність та обґрунтованість якого перевірив апеляційний суд.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішення чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається. Водночас висновки, висловлені судами у вказаних справах, не суперечать висновкам, зробленим судами попередніх інстанцій у справі, що є предметом перегляду.

Так, у справі № 233/6868/15-ц при вирішенні спору суд касаційної інстанції керувався тим, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили показання свідків, не лише зі сторони відповідача, але й зі сторони позивача, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав, які свідчать, що відповідач ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві, що також підтверджується і іншими доказами у справі в їх сукупності.

У справі № 766/810/17 суд касаційної інстанції керувався тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували потребу спадкодавця в допомозі відповідачки, як і факт ухилення відповідачки від надання такої допомоги.

У справі № 133/1625/18 касаційний суд виснував, що позивачкою не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов`язком, щодо ухилення відповідачем від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме відповідача. Крім того, суд дійшов висновку, що належними доказами не підтверджено, що спадкодавець мав потребу у постійному, довічному сторонньому догляді, у тому числі з боку відповідача, що є процесуальним обов`язком позивачки.

У справі № 404/2163/16-ц суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного суду про те, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів, що є його процесуальним обов`язком (статті 10 60 ЦПК України 2004 року), щодо ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара