Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.02.2021 року у справі №718/955/20

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 718/955/20

провадження № 61-383 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представник позивачів- адвокат Гірчак Наталія Аліківна,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - адвокат Барабащук Ганна Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Барабащук Ганни Іванівни, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2020 року у складі судді

Масюк Л. О. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К.,

Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 16 січня 2016 року

між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договори дарування житлового будинку, розташованого по

АДРЕСА_1, а також земельних ділянок для обслуговування будинку та ведення особистого селянського господарства, площею 2500 га та 0,2328 га. Вказаний житловий будинок

із господарсько-побутовими будівлями та спорудами є спільним майном подружжя.

На момент укладення цих договорів вони не мала наміру укладати договори дарування, які було укладено внаслідок помилки замість договору довічного утримання, помилившись стосовно правової природи правочину, прав і обов'язків сторін, оскільки потребували стороннього догляду

та допомоги.

Зазначали, що не передавали ключі від будинку, не виселялися з нього, продовжили проживати у своєму будинку, сплачувати комунальні послуги, утримувати господарство в належному стані. При цьому будь-якого іншого житла та родичів не мають. Посилалися на незадовільний стан здоров'я

і похилий вік (ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2), що також вплинуло на правильність сприйняття ними фактів та обставин укладення оспорюваних правочинів.

Вказували, що сім'я ОСОБА_3 після укладення вищевказаних договорів деякий час допомагала їм у вирішенні побутових питань та по господарству, однак ОСОБА_3 нічим не допомагав. Із січня 2020 року члени сім'ї ОСОБА_3 припинили приходити до них та надавати допомогу згідно з попередньою домовленістю про пожиттєвий догляд та допомогу, матеріальне утримання тощо. У подальшому між сторонами виник конфлікт, для вирішення якого вони викликали поліцію.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2, ОСОБА_1 просили суд визнати недійсними вказані договори дарування житлового будинку та земельних ділянок, поновити право власності на житловий будинок і земельні ділянки, а також вирішити питання понесених судових витрат.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 травня 2020 року заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на спірне нерухоме майно.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку від 16 січня

2016 року серії НВС 101652, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М. М., зареєстрований в реєстрі

за № 27.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 16 січня

2016 року серії НВС 101653, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М. М., зареєстрований в реєстрі

за № 28.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 16 січня

2016 року серії НВС 101654, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М. М., зареєстрований в реєстрі

за № 29.

Поновлено право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 78,60 кв. м, житловою площею 44,00 кв. м, літ. А-І; літню кухню

літ. Б; сарай літ. В; гараж літ. Г; убиральню літ. Д; колодязь 1; огорожу № 92,3, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Поновлено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1.

Поновлено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,2328 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 102,00 грн понесених судових витрат по сплаті судового збору та 11 035,50 грн витрат за надання професійної правової допомоги.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати

за надання професійної правничої допомоги у розмірі 11 035,50 грн.

Скасовано арешт, накладений ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 травня 2020 року, на майно, що належить

на праві власності ОСОБА_3, а саме: житлового будинку, загальною площею 78,60 кв. м., житловою площею 44,00 кв. м, літ. А-І; літню кухню

літ. Б; сарай літ. В; гараж літ. Г; убиральню літ. Д; колодязь 1; огорожу № 2,

3, що розташовані по АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0,2500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по

АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0,2328 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої по

АДРЕСА_1.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі мали потребу в постійному догляді та допомозі, бажали укласти договір довічного утримання замість договорів дарування. ОСОБА_2,1943 року народження, та ОСОБА_1,1952 року народження, являються особами похилого віку; мають незадовільний стан здоров'я - ІІ група інвалідності довічно у ОСОБА_1, часте тривале лікування ОСОБА_2 безпосередньо перед укладенням оспорюваних договорів; потребували та потребують сторонньої допомоги, матеріальної підтримки; відчужене майно являється єдиним їхнім житлом; фактична передача відчуженого майна не відбулася, оскільки позивачі по сьогоднішній день проживають у будинку, оплачують комунальні платежі, ведуть господарство, обробляють земельні ділянки.

Ці обставини вказують на помилку - неправильне сприйняття позивачами обставин правочину, що вплинуло на їх волевиявлення.

Указане свідчить про недійсність договорів дарування, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідала її зовнішньому прояву, тобто дані правочини не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема частини 3 статті 203 ЦК України, а тому мають бути визнані судом недійсними (частина перша, третя статті 215, частина перша

статті 229 ЦК України). Суд першої інстанції також вказав, що задоволенню підлягають позовні вимоги про поновлення права власності ОСОБА_2 на житловий будинок та земельні ділянки. Районний суд врахував відповідну судову практику Верховного Суду.

Крім того, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин, відмовивши у задоволенні відповідного клопотання представника відповідача, оскільки такий строк не пропущено, так як позивачі вважали, що уклали договір довічного утримання, а про те, що укладено договори дарування дізналися у квітні 2020 року після конфлікту з відповідачем. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням статей 137, 141 ЦПК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Куцак О. М., залишено без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи

та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Під час укладення оспорюваних договорів дарування вік позивачів, стан здоров'я та потреба у сторонньому догляді й допомозі впливали

на сприйняття ними фактичних обставин правочину та вільне волевиявлення, яке було сформовано під впливом помилки, оскільки вважали, що укладається договір довічного утримання, за умовами якого відповідач (його сім'я) буде здійснювати догляд за позивачами.

Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Касаційного цивільного

суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_3 - адвокат

Барабащук Г. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_1.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також необґрунтовано відхилили клопотання про допит свідків та залучення до участі у справі третьої особи (пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 718/955/20 із Кіцманського районного суду Чернівецької області.

Клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Барабащук Г. І.,

про зупинення діїсудових рішень задоволено.

Зупинено дію рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду

від 07 грудня 2020 рокудо закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову,

не дослідили повно та всебічно наявні у матеріалах справи докази,

не врахували пояснень сторін та відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Вказує, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свідомо запропонували укласти договір дарування на користь відповідача. З моменту укладення оспорюваних договорів позивачі, яким закон не забороняє проживати

у спірному будинку після їх укладення, отримували грошові кошти виключно на утримання будинку. При цьому у матеріалах справи відсутні докази

на підтвердження потреби позивачів у постійному догляді та допомозі,

а медичні довідки та виписки не можуть свідчити про незадовільний стан здоров'я, що могло б вплинути на волевиявлення чи неправильне сприйняття ними обставин правочину. Крім того, для формування необхідних стороні позивача показань, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вводили свідків в оману.

Посилається на наявність підстав для застосування позовної давності

у спорі. Також судами необґрунтовано відхилено клопотання про допит свідків та залучення до участі у справі третьої особи - приватного нотаріуса Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянську М. М.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2

і ОСОБА_1 - адвоката Гірчак Н. А., в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх

без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Крім того, у березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли особисті пояснення позивачів, які по суті

є відзивом на касаційну скаргу, проте не надіслані стороні відповідача,

а тому до розгляду не приймаються та не розглядаються (частина 4 статті 395 ЦПК України).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Барабащук Г. І., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа,

яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір,

що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру,

не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення.

Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба

у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203,

229 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

16 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування житлового будинку серії НВС 101652, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М. М., зареєстрований в реєстрі за № 27 (а. с. 27, т. 1).

16 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори дарування земельних ділянок: серії НВС 101653 щодо земельної ділянки, площею 0,2500 га, та серії НВС 101654 щодо земельної ділянки, площею 0,2328 га, які посвідчені приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М. М.

та зареєстровані в реєстрі за № 28 і № 29 відповідно (а. с. 28,29, т. 1).

Згідно з довідкою про склад сім'ї від 11 травня 2020 року № 402 до складу сім'ї ОСОБА_2 входять: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,

та його дружина - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2

(а. с. 43, т. 1).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї

від 11 травня 2020 року ОСОБА_2 проживає у спірному будинку

з 17 квітня 1943 року по даний час, сім'я сплачує комунальні послуги, веде сільське господарство, обробляє земельну ділянку. Дана сім'я перебуває

у скрутному становищі, потребує грошової допомоги та стороннього догляду у зв'язку з частими хворобами (а. с. 42, т. 1).

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачі є особами похилого віку, дітей не мають, за станом здоров'я у зв'язку із віковими захворюваннями потребують стороннього догляду й піклування. При цьому ОСОБА_2 безпосередньо перед укладенням оспорюваних договорів знаходився

на стаціонарному лікуванні (а. с. 35, т. 1).

Крім того, спірний житловий будинок є єдиним житлом подружжя, іншого житла вони не мають, проживали у ньому та продовжують проживати після укладення спірних договорів, фактичної передачі спірного майна між сторонами не відбулося. Витрати на утримання будинку та сплату комунальних послуг несуть позивачі, які не вчиняли жодних дій, що могли б свідчити про їх небажання користуватись спірним майном.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку

про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки при укладенні договорів дарування мала місце помилка щодо обставин, які мають істотне значення. Позивачі бажали укласти договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за ними. Під час укладення оспорюваних договорів дарування волевиявлення ОСОБА_2 не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване

на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування.

Отже, оспорювані правочини не відповідають загальним підставам дійсності правочинів (частина 3 статті 203 ЦК України), а тому відповідно до частин 1 , 3 статті 215, частини 1 статті 229 ЦК України вірно визнані судами недійсними.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах:

від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19); від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18).

При цьому зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України), підстави для відступлення від яких відсутні, а тому посилання касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій відповідної судової практики Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду є безпідставними.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини, необхідні для визнання договору дарування недійсним, якщо особа помилилася

у правовій природі правочину і замість договору довічного утримання уклала інший договір, що також узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах: від 19 березня

2014 року у справі № 6-9цс14; від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15; від 11 листопада 2015 року

у справі № 6-1124цс15; від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1364цс15;

від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 та інших.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивачі вводили свідків в оману задля формування необхідної доказової бази при вирішенні цієї справи, оскільки такі є припущеннями заявника, бездоказовими, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 власноручно підписав оспорювані ним договори, а нотаріусом були роз'яснені наслідки укладених договорів дарування є безпідставними, оскільки сам по собі факт прочитання сторонами тексту договору дарування, роз'яснення їм нотаріусом суті укладеного договору не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання такого договору недійсним.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги про наявність підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин, оскільки,

як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачі дізналися про те, що укладено договори дарування замість договору довічного утримання у квітні 2020 року після конфлікту зі стороною відповідача,

а тому строк позовної давності не пропущено.

Крім того, безпідставними є посилання касаційної скарги про необґрунтоване відхилення судами клопотання про допит свідків

та залучення до участі у справі третьої особи - приватного нотаріуса Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянську М. М.

Клопотання представника відповідача про виклик свідків (а. с. 85-86, т. 1) було задоволено судом першої інстанції (а. с. 102-103, т. 1), свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були допитані судом (а. с. 127,143-145, т. 1), а приватний нотаріус Троянська М. М. надіслала

до суду лист з відповідними додатками (а. с. 107-114, т. 1). У задоволенні повторного клопотання про виклик свідка (а. с. 43, т. 2) суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив (а. с. 45, т. 2), оскільки наявності об'єктивних обставин для його задоволення заявником не наведено,

а судом не встановлено.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, слід поновити дію рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2020 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Барабащук Ганни Іванівни, залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня

2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду

від 07 грудня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць