Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2020 року у справі №332/3923/18

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 332/3923/18

провадження № 61-4683 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2;

відповідач - ОСОБА_3;

третя особа - Перша Запорізька державна нотаріальна контора;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2019 року у складі судді Мєркулової Л. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С.

В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Перша Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_4, який був зареєстрований по АДРЕСА_1.

Вказували, що крім них спадкоємцем першої черги після смерті батька є також син померлого - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований по АДРЕСА_1 та фактично прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових справ.

Спадкоємців, передбачених статтею 1266 ЦК України, немає.

До складу спадкового майна за законом входить житловий будинок

АДРЕСА_1, з відповідними надвірними будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці, площею 541 кв. м, який належить на праві власності спадкодавцю на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності із кількістю кімнат від однієї до п'яти включно, посвідченого Третьою нотаріальною конторою м. Запоріжжя Запорізької області 15 травня 1957 року за реєстровим № 1-2010, зареєстрованого у Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 13 серпня 1962 року в реєстровій книзі за № 109 за реєстровим № 16319.

Вказували, що Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_3 про прийняття спадщини за законом була заведена спадкова справа № 580/2007 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4. Також із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1.

Постановою державного нотаріуса Першої Запорізької державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку після батька ОСОБА_4 у зв'язку із відсутністю документа, що посвідчує право власності спадкодавця на таке майно.

Постановою державного нотаріуса Першої Запорізької державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2018 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку після батька ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що вона не прийняла спадщину у встановлений законом строк, а також у зв'язку із тим, що документи, які потрібні для вчинення нотаріальної дії, не були надані нею в повному обсязі.

Вказували, що ОСОБА_2 пропустила строк на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4, оскільки вважала, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить її матері ОСОБА_5 (дружині померлого ОСОБА_4), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Після смерті матері ОСОБА_2 прийняла спадщину, звернувшись з відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, на підставі якої була заведена спадкова справа № 398/1985.

Зазначали, що відповідач відмовляється надати правовстановлюючі документи на спадкове майно, чим перешкоджає їм в оформленні спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 та у здійсненні спадкових прав.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати на ними право власності на 1/3 частку за кожним житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, зазначеного в плані літ. А, розташованого на земельній ділянці, площею 541 кв. м, житловою площею 29,6 кв. м, загальною площею 54,1 кв. м, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4, який був зареєстрований по АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, зазначеного у плані літерою А, розташованого на земельній ділянці, площею 541 кв. м, житловою площею 29,6 кв. м, загальною площею 54,1 кв. м, у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та у них виникло право на визнання за ними права власності на спадкове майно, оскільки вони прийняли спадщину у встановленому законом порядку.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2019 року відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та зазначив, що постановами державного нотаріуса Першої Запорізької державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на частку спадкового майна після смерті батька, що надає позивачам можливість відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину звернутися до суду з позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 332/3923/18 із Заводського районного суду м. Запоріжжя.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції безпідставно задовольнили вимогу ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4, не врахувавши, що спадщину після смерті батька остання не прийняла.

Вказував, що на час відкриття спадщини ОСОБА_2 не проживала постійно із спадкодавцем, із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори лише 10 жовтня 2018 року.

Постановою державного нотаріуса від 10 жовтня 2018 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку спадкового майна у зв'язку з тим, що вона не прийняла спадщину у встановлений законом строк.

Додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини судом не встановлювався.

Зазначав, що чинним законодавством передбачено, що визнання за особою права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися у разі існування перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, та можливе лише за умови прийняття спадкоємцем спадщини у встановленому законом порядку.

Судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржуються, а тому в силу частини 1 статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, у яких зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв'язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. ОСОБА_2 вказувала, що спірний житловий будинок був набутий у власність її батьком 13 серпня 1962 року під час знаходження у зареєстрованому шлюбі з її матір'ю ОСОБА_5. Зазначала, що прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, шляхом звернення до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини. Суди правильно встановили фактичні обставини справи та дійшли правильного висновку про задоволення позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, остання у зв'язку з укладенням шлюбу змінила прізвище на "ОСОБА_2".

Згідно довідки від 20 серпня 2018 року № 04-42/2/3/2450, виданої департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, померлий ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, був зареєстрований по АДРЕСА_1.

Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_1 була заведена спадкова справа № 580/2007 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

Із договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з кількістю кімнат від однієї до п'яти включно, посвідченого Третьою нотаріальною конторою м. Запоріжжя Запорізької області 15 травня 1957 року за реєстровим № 1-2010, зареєстрованого в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 13 серпня 1962 року в реєстровій книзі за № 109 за реєстровим № 16319, встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1, з відповідними надвірними будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці, площею 541 кв. м, належить ОСОБА_4.

Вказані обставини також підтверджені листом товариства з обмеженою відповідальністю Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації від 17 лютого.2017 року № 1652.

Постановою державного нотаріуса Першої Запорізької державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку після батька ОСОБА_4 у зв'язку із відсутністю документа, що посвідчує право власності спадкодавця на таке майно.

Постановою державного нотаріуса Першої Запорізької державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2018 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку після батька ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що вона не прийняла спадщину у встановлений законом строк, а також у зв'язку із тим, що документи, які потрібні для вчинення нотаріальної дії, не були надані нею в повному обсязі.

Також судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати ОСОБА_1, ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_5, яка була зареєстрована по АДРЕСА_1.

Із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 до Першої Запорізької державної нотаріальної контри звернулась ОСОБА_2, на підставі заяви якої була заведена спадкова справа № 398/1985.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

У частині 1 статті 1269, частині 1 статті 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частині 1 статті 1269, частині 1 статті 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Статтею 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних справ та інтересів може бути визнання права.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах: від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15.

За змістом пункту 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку можливе у випадку, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, при цьому у разі, якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, апеляційний суд не врахував, що постановою державного нотаріуса Першої Запорізької державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2018 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку після смерті батька ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що вона не прийняла спадщину у встановлений статтею 1270 ЦК України строк, а також у зв'язку з ненаданням нею рішення суду, яке набрало законної сили, про надання додаткового строку для прийняття спадщини та документів, що посвідчують право власності спадкодавця та таке майно.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на частку житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті батька, не перевірив обставин прийняття позивачем спадщини у встановленому законом порядку.

Судами встановлено, що на час відкриття спадщини після смерті батька, ОСОБА_2 не проживала постійно разом із спадкодавцем, що виключає можливість прийняття нею спадщини відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України. Із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач звернулась до нотаріуса лише 10 жовтня 2018 року, тобто, більш ніж через 11 років з часу відкриття спадщини.

Апеляційний суд не перевірив доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку для прийняття спадщини після смерті батька, а також обставин того, чи зверталась ОСОБА_2 до суду з позовом про встановлення їй додаткового строку для прийняття спадщини, від встановлення яких залежить правомірність висновків суду про прийняття позивачем спадщини після смерті батька у встановленому законом порядку та визнання за нею права власності на частку спадкового майна в порядку спадкування за законом після смерті батькаОСОБА_4.

Разом з тим, судами попередніх інстанції встановлено, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті матері - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, звернувшись з відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

За змістом статтей 524, 525 ЦК Української РСР (діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно з частиною 1 статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК Української РСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (втратив чинність з 01 січня 2004 року, діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Судом апеляційної інстанції не перевірено правовий режим майна на час відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції не може бути визнана законною та обґрунтованою.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені апеляційним судом, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, мотивувавши належним чином свої висновки.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович