Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.09.2019 року у справі №643/13638/18

Постанова

Іменем України

25 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 643/13638/18

провадження № 61-16388св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комінтернівський районний суд м. Харкова, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року у складі судді Харченко А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комінтернівського районного суду м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями суду.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2018 року у складі слідчого судді Курганникової О. А. (справа № 646/4423/18) їй було відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність посадових осіб прокуратури Харківської області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення відносно суддів Червонозадводського районного суду м. Харкова Шелест І. М. та ОСОБА_2 .

Вказувала, що в ухвалі Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2018 року слідчим суддею Курганниковою О. А. перекручено відомості про злочини та надано власне тлумачення чинного законодавства, незаконних рішень судів та протиправної діяльності слідчих Немишлянського відділу поліції Головгого управління Національної поліції в Харківській області, прокуратури Харківської області.

Вважала, що слідчий суддя Курганникова О. А., відмовляючи у задоволенні її скарги, приховала злочини інших суддів, у зв`язку із чим, через відсутність неупередженого та справедливого розслідування факту скоєння кримінального правопорушення, протягом тривалого часу вона відчуває душевні страждання, погіршення стану здоров`я, вимушена ініціювати судові провадження, що вимагає багато часу, сил на підготовку та участь у судових засіданнях.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного казначейства України на її користь за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на відшкодування завданої їй незаконними діями суду моральної шкоди 595 680 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки нею не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди з вини посадової або службової особи Комінтернівського районного суду м. Харкова, наявність заподіяної їй шкоди, протиправність дій відповідача та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що районний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи й ухвалив законне, справедливе та обґрунтоване судове рішення.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши, що позивач не надала доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди діями або бездіяльністю суду, а також наявності вини суду, у зв`язку з чим, підстави для її відшкодування відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам.

Вважає, що нею надані докази, які свідчать про те, що дії відповідача є неправомірними, завдали їй шкоди, між ними є безпосередній причинний зв`язок та їх вина, а тому, враховуючи положення статті 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), спричинена їй моральна шкода має бути відшкодована.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ураховуючи наведене, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 757/54465/17-ц (провадження № 61-35434св18), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18 (провадження № 61-12965св19) та від 21 грудня 2019 року у справі № 454/709/16-ц (провадження № 61-2706св19).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені частиною першою статті 1176 ЦК України.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких визначений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті, за змістом якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Вказаний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2018 року (справа № 646/4423/18) у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб прокуратури Харківської області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення відносно суддів Червонозадводського районного суду м. Харкова Шелест І. М. та ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 вересня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2018 року відмовлено на підставі частини четвертої статті 399 Кримінального процесуального кодексу України.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову та відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а тому, і заподіяння моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів та вважає, що суди попередніх інстанцій на підставі належних доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки під час розгляду справи не встановлено незаконних дій відповідача, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статей 1176, 1174 ЦК України.

При цьому, апеляційний суд правильно вказав, що сама лише незгода позивача з прийнятими процесуальними рішенням, які набрали законної сили та не скасовані у передбаченому процесуальним законом порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам є необґрунтованими, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі позивачем доводи є аналогічними із доводами її апеляційної скарги, які були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк