Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.01.2023 року у справі №302/234/16
Ухвала КЦС ВП від 26.07.2021 року у справі №302/234/16

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 302/234/16

провадження № 61-10741св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2020 року у складі судді Гайдур А. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 30 червня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладенийкредитний договір, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 20 000,00 дол. США строком до 30 червня 2021 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановленому кредитним договором. Виконання зобов`язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_2 .

Унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань станом на 17 грудня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 9 685,38 дол. США, з яких: 8 803,30 дол. США - заборгованість за кредитом; 640,83 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 198,59 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 42,66 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань.

Просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 685,38 дол. США, що еквівалентно 227 703,28 грн.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ ПриватБанк» про захист прав споживачів, встановлення факту припинення зобов`язання позичальника за кредитним договором та стягнення безпідставно списаних грошових коштів.

Позов обґрунтований тим, що він виконав зобов`язання за кредитним договором, повністю сплативши заборгованість 01 березня 2007 року, що підтверджується виписками з рахунків № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 .

Просив встановити факт, що зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005 припинено в повному обсязі виконанням, проведеним належним чином.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Міжгірського районного суду від 31 жовтня 2019 року зустрічний позов об`єднано в одне провадження із первісним позовом.

Рішенням Міжгірського районного суду від 16 січня 2020 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, позов задоволено частково. Стягнено зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005 у розмірі 9 685, 85 дол. США, з яких 8 803,30 дол. США - заборгованість за кредитом; 640,83 дол. США - заборгованість за процентами; 198,59 дол. США - заборгованість з комісії; 42,66 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Відмовлено в частині позовних вимог до ОСОБА_2 . У зустрічному позові відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши частково первісний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк належними та допустимим доказами довів наявність заборгованості у позичальника, а ОСОБА_1 жодними належними та допустимим доказами не довів відсутність заборгованості. У частині солідарного стягнення заборгованості суд відмовив, оскільки рішенням Міжгірського районного суду від 20 грудня 2016 року у справі № 302/552/16-ц, яке набрало законної сили 31 грудня 2016 року, визнано недійсним договір поруки від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005/1, згідно з яким поручителем була вказана ОСОБА_2 , яка договору поруки не підписувала, тому вимоги до неї безпідставні.

Відмовивши у зустрічному позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 належними доказами не доведені, грунтуються на припущеннях, спростовуються доказами, наданими банком, зокрема, копією кредитного договору, розрахунком заборгованості, копією паспорта відповідача, випискою за рахунком, меморіальним ордером.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, просив їх скасувати в частині задоволених вимог первісного позову та відмови в зустрічному позові, ухвалити нове рішення про відмову в первісному позові та задовольнити зустрічний позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Зобов`язання позичальника за кредитним договором щодо повного погашення заборгованості виконане належним чином 01 березня 2007 року, що підтверджується виписками з рахунків № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 . Банк без його згоди провів перерахування коштів з кредитного рахунка на сплату страхових платежів.

Банк не має права вимоги до нього за спірним кредитним договором, оскільки відступив його іноземній компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс» 19 лютого 2007 року. Саме вказана компанія є іпотекодержателем майна, переданого в іпотеку на забезпечення виконання кредиту. Крім того, у судовому засіданні 23 липня 2020 року представник банку визнала факт відступлення права вимоги до ОСОБА_1 на користь компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс».

Будь-яких клопотань про заміну сторони у справі банк не заявляв, отже, суди розглянули справу з неналежним позивачем.

Суд апеляційної інстанції безпідставно, без належного мотивування та постановлення окремої ухвали відмовив йому в задоволенні клопотання про витребування договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги.

У постановах від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15-ц, провадження № 61-16401св18, від 12 грудня 2018 року у справі № 1111/6765/12, провадження № 61-13248св18, від 18 липня 2019 року у справі № 623/488/17, провадження № 61-25295св18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 161/10757/15, провадження № 61-15827св18, за результатом розгляду подібних справ Верховний Суд встановив, що компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс» не є резидентом України, не має банківської ліцензії та не може здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України; на час подання позову банку не належало право вимоги за спірним кредитом, яке відступлене компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс».

Отже, нарахування банком процентом, комісії, пені за кредитним договором після 19 лютого 2007 року є незаконним, а розрахунок заборгованості, який наданий банком та на який послалися суди, є недопустимим та недостовірним доказом.

Зазначений у кредитному договорі обов`язок позичальника сплачувати, крім відсотків за користування кредитом, додаткову комісію у вигляді щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,21 % суми виданого кредиту суперечить нормам законодавства, оскільки є несправедливою умовою договору щодо споживача фінансових послуг за договором споживчого кредитування; така умова кредитного договору є нікчемною, і відповідно, банк неправомірно протягом тривалого часу списував з рахунка, відкритого на ім`я позичальника, грошові кошти на обслуговування цієї комісії.

Заочним рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року у справі № 302/946/17, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, у позові ОСОБА_1 про визнання частково недійсним кредитного договору відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року змінено мотивувальні частини рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, зазначено, що положення пункту 1.1 спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку винагороди щомісяця в період сплати у розмірі 0,21 % суми виданого кредиту є нікчемними, томув задоволенні позовних вимог про визнання недійсною умови кредитного договору від 30 червня 2006 року№ MKMWGK00000005 про сплату позичальником на користь банку винагороди щомісяця у розмірі 0,21 % суми виданого кредиту відмовлено, тому що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Належним способом захисту в такому випадку є застосування наслідків нікчемного правочину. Відповідні правові висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18.

Умова кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту нікчемна, оскільки є несправедливою. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, провадження № 61-43940св18, від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16-ц, провадження № 61-19224ск18, від 27 лютого 2019 року у справі № 201/4087/17, провадження № 61-43276св18, від 20 березня 2019 року у справі № 486/1882/15-ц, провадження № 61-10481св18, від 27 березня 2019 року у справі № 712/5696/14-ц, провадження № 61-14144св18, від 03 квітня 2019 року у справі № 193/2092/16, провадження № 61-23762св18, від 07 серпня 2019 року у справі № 591/7129/16-ц, провадження № 61-12965св18, від 28 серпня 2019 року у справі № 486/241/17, провадження № 61-3866св19, від 18 вересня 2019 року у справі № 606/2619/15-ц, провадження № 61-17737св18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 140/2589/15-ц, провадження № 61-16847св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 569/1405/16, провадження № 61-29765св18. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 викладено правовий висновок про те, що пункти кредитного договору, згідно з якими передбачено сплату комісії за надання фінансового інструменту, є нікчемними.

З урахуваннямпостанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року наданий банком розрахунок підлягав перерахунку, оскільки складений без урахування положень про нікчемність окремих умов пункту 1.1 спірного кредитного договору.

Представник ОСОБА_1 надавав альтернативний розрахунок заборгованості без щомісячної комсії у розмірі 0,21 %.

Суд першої інстанції не надав цим обставинам жодної правової оцінки, а суд апеляційної інстанції, пославшись на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в частині відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності, не мотивував постанову від 15 квітня 2021 року в частині зустрічного позову наслідками пропуску позовної давності.

Суд першої інстанції, пославшись на виписки за рахунками, їх фактично не досліджував. У судовому засіданні 16 січня 2020 року представник ОСОБА_1 просив їх дослідити і врахувати його зауваження щодо них, проте суд першої інстанції відмовився їх досліджувати у зв`язку з їх нечитабельністю. Отже, посилання суду на докази, які не досліджувалися, є порушенням статей 229 235 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції вказані порушення не усунув. Клопотання представника ОСОБА_1 про дослідження цих виписок безпідставно відхилив, пославшись на те, що оцінка цим доказам надана в нарадчій кімнаті.

Надані банком докази не були досліджені в судовому засіданні та не можуть братися до уваги.

У справі немає доказів про отримання ним грошових коштів у розмірі 20 000,00 дол. США, зокрема немає заяви про видачу готівки.

Він не підписував з банком кредитний договір від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005, оскільки між сторонами підписувався кредитний договір з аналогічним номером, але від 29 червня 2006 року. Він не підписував першу та третю сторінки кредитного договору, не був ознайомлений з умовами кредитного договору, які були викладені на цих сторінках, тому не прийняв на себе зобов`язання, які випливають із цих умов.

Суди не звернули уваги, що після 01 березня 2007 року кредитна заборгованість обліковувалася банком на невідомих рахунках.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, провадження № 12-17гс19, викладено правовий висновок про те, що належне підтвердження факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не може обґрунтовуватися виключно розрахунком такої заборгованості без оцінки судом доказів на підтвердження укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів. Суди в цій справі зробили висновки про укладення договору й наявність боргу тільки на підставі розрахунку заборгованості.

Із позичальника стягнено пеню в доларах США, проте пунктами 4.1, 4.2 кредитного договору передбачено, що пеня могла стягуватися виключно в гривні.

Суди залишили без уваги заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності до позовних вимог банку про стягнення пені та процентів, не врахували в цій частині висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.

Суди не дослідили виписки за рахунками, відмовили у задоволенні клопотання про витребування оригіналу кредитної справи, чим порушили норми процесуального права.

Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судової економічної експертизи та допит свідків, які знали обставини укладення кредитного договору, без постановлення ухвали та належного мотивування відмови.

Суд вийшов за межі позову, банк просив стягнути борг у розмірі 9 685, 38 дол. США, а суд стягнув 9 685, 85 дол. США (на 0,47 дол. США більше).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність і повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У цій справі суди неналежними чином дослідили обставини.

Суди не застосували правових висновків, викладених у подібних правовідносинах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, провадження № 12-17гс19, Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, провадження № 61-43940св18, від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16-ц, провадження № 61-19224ск18, від 27 лютого 2019 року у справі № 201/4087/17, провадження № 61-43276св18, від 20 березня 2019 року у справі № 486/1882/15-ц, провадження № 61-10481св18, від 27 березня 2019 року у справі № 712/5696/14-ц, провадження № 61-14144св18, від 03 квітня 2019 року у справі № 193/2092/16, провадження № 61-23762св18, від 07 серпня 2019 року у справі № 591/7129/16-ц, провадження № 61-12965св18, від 28 серпня 2019 року у справі № 486/241/17, провадження № 61-3866св19, від 18 вересня 2019 року у справі № 606/2619/15-ц, провадження № 61-17737св18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 140/2589/15-ц, провадження № 61-16847св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 569/1405/16, провадження № 61-29765св18, від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, від 12 грудня 2018 року у справі № 1111/6765/12, провадження № 61-13248св18, від 18 липня 2019 року у справі № 623/488/17, провадження № 61-25295св18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 161/10757/15, провадження № 61-15827св18, від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15-ц, провадження № 61-16401св18, Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16,

Аргументи інших учасників справи

У поясненнях на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що стягнення судом суми в розмірі 9 685,85 дол. США є опискою, оскільки в мотивувальній частині сума, яка підлягала стягненню, зазначена правильно.

Відповідач не надав іншого кредитного договору, який би спростовував умови кредитування, викладені у договорі, який надав банк.

Щодо посилання в касаційній скарзі на непідписання ним деяких сторінок кредитного договору, то закон не встановлює вимоги щодо підписання позичальником кожної сторінки кредитного договору як умову його дійсності.

Факт укладення кредитного договору від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005 підтверджено преюдиційним рішенням Міжгірського районного суду від 06 липня 2017 року у справі № 302/27/17. Цим рішенням встановлено й факт отримання грошових коштів за кредитом. Додатково отримання коштів підтверджується й заявою про видачу готівки від 30 червня 2006 року, де в графі «підпис отримувача» зазначено підпис ОСОБА_1 .

У виписках, на які посилається ОСОБА_1 як на підтвердження погашення заборгованості, щодо операції від 01 березня 2007 року на суму 19 410,55 дол. США вказано призначення платежу - згідно з договором від 19 лютого 2007 року, проте 28 лютого 2007 року ОСОБА_1 , сплативши 300,00 дол. США, вказав, що кошти внесені на погашення заборгованості згідно з договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005.

ОСОБА_1 не надав квитанції від 01 березня 2007 року на суму 19 410,55 дол. США, яка була б підтвердженням погашенням ним боргу за кредитним договором.

01 березня 2007 року не відбулося дострокового погашення кредиту позичальником. Банк правомірно здійснював списання з кредитного рахунка коштів, необхідних для сплати страхових платежів. Умова договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є дійсною. Позовна давність банком не пропущена, оскільки строк кредитування встановлено до 30 червня 2021 року.

Твердження ОСОБА_1 , що він поповнював власний поточний банківський рахунок, але не погашав заборгованість за кредитом, не відповідають дійсності, оскільки рахунок відноситься до рахунків за операціями з клієнтами банку і не може використовуватися як поточний банківський рахунок фізичної особи, тому банк правомірно здійснював списання коштів з кредитного рахунка для сплати страхових платежів.

Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, якою рішення попередніх інстанцій про відмову в позові залишено без змін, проте змінено мотиви такої відмови, а саме зазначено про нікчемність пункту 1.1 спірного кредитного договору, тому ця норма договору є чинною.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1 , подану через адвоката Рішка С. І., про зупинення виконання рішення задоволено. Зупинено виконання рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи (зупинено в частині вирішення первісного позову з огляду на зміст заяви).

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, пояснення на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30червня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № MKMWGK00000005, згідно з якимбанк надавпозичальнику кредит у розмірі 20 000,00дол. США на термін до 30 червня 2021 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до пункту 1.1 кредитногодоговору погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 мав здійснювати щомісяцяплатежем у сумі 284,18 дол.США, у тому числі заборгованістьза кредитом, відсотки, винагороду, комісію.

Згідно з умовами договору у випадку порушення зобов`язань ОСОБА_1 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми не погашеної в строк заборгованості за кредитом.

ОСОБА_1 погодився на умови договору, про що свідчать його підписи.

Унаслідок неналежного виконання позичальником зобов`язань станом на 17 грудня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 9 685,38 дол. США, з яких: 8 803,30 дол. США - заборгованість за кредитом; 640,83 дол. США - заборгованість за процентами; 198,59 дол. США - заборгованість за комісією; 42,66 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань.

На обґрунтування своїх вимог банк надав копію кредитного договору, розрахунок заборгованості, копію паспорта ОСОБА_1 , виписку з рахунка, меморіальний ордер про видачу коштів, рішення Міжгірського районного суду від 06 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2017 року, які набрали законної сили та якими ОСОБА_1 відмовлено у визнанні недійсним кредитного договору від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005, укладеного між ним і банком.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 звертався із позовом до банку про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним в частині стягнення щомісячної комісії у розмірі 0,21 % (42,00 дол. США).

Заочним рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року у справі № 302/946/17, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року змінено мотивувальні частини рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, зазначено, що суд першої інстанції провів заочний розгляд справи, а банк заявив про застосування позовної давності у відзиві на апеляційну скаргу, тому у позові необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки позов поданий 06 листопада 2017 року.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з пунктом 2.2.5 кредитного договору клієнт ( ОСОБА_1 ) доручає банку здійснювати списання грошових коштів з його (клієнта) рахунків, відкритих у валюті кредиту, в межах сум, які підлягають сплаті банку за цим договором при настанні строків платежів.

Обов`язок сплати страхових платежів передбачений пунктами 1.1, 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо первісного позову

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Звертаючись до суду з первісним позовом, банк зазначив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором не виконують, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яку вони зобов`язані солідарно погасити.

Задовольнивши первісний позов в частині стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог в цій частині.

Відмовивши у первісному позові в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судовими рішеннями встановлено, що поручитель ОСОБА_2 договору поруки не підписувала.

Відмовивши в зустрічному позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15-ц, провадження № 61-16401св18, від 12 грудня 2018 року у справі № 1111/6765/12, провадження № 61-13248св18, від 18 липня 2019 року у справі № 623/488/17, провадження № 61-25295св18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 161/10757/15, провадження № 61-15827св18, Верховний Суд розглядав подібні справи та встановив, що компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс» не є резидентом України, не має банківської ліцензії та не може здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України; на час подання позову банк не мав права вимоги за спірним кредитом, яке відступлене компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс».

При розгляді цієї справи суди не застосували вказаних правових висновків Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21).

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Унаслідок відступлення права вимоги (цесії) первісний кредитор у зобов`язанні замінюється новим кредитором, тобто право вимагати від боржника виконання його обов`язку переходить до нового кредитора та втрачається первісним кредитором.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

У цій справі суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 , погодився з висновком суду першої інстанції в цій частині, зазначивши, що первісний позов в цій частині є доведеним та обґрунтованим.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

У письмових поясненнях на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що 19 лютого 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» і компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс уклали договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», який нотаріально посвідчений 16 березня 2007 року, згідно з яким цій компанії відступлено право вимоги, зокрема, за спірним кредитним договором.

Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 липня 2020 року № 216841622 іпотекодержателем домоволодіння, яке передано ОСОБА_1 в рахунок забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005, є компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ».

Крім того, у цих поясненнях ОСОБА_1 просив витребувати у ПАТ КБ «ПриватБанк» оригінал договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, реєстрові номери 351, 352, укладеного 19 лютого 2007 року.

Отже, ОСОБА_1 неодноразово під час розгляду справи посилався на те, що на момент звернення з первісним позовом банк не мав права вимоги за спірним кредитним договором, оскільки воно відступлене компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс».

Суди наведені доводи належним чином не перевірили та не спростували наявність у банку права вимагати від ОСОБА_1 повернення кредиту, отже, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості, взяв до уваги надані банком доводи на підтвердження цієї заборгованості, проте не звернув уваги та не надав належної оцінки твердженням ОСОБА_1 у письмових поясненнях про неналежність позивача за первісним позовом.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно, без належного мотивування та постановлення окремої ухвали, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування оригіналу договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги.

Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості, маючи можливість усунути порушення, неналежними чином дослідив обставини справи, зокрема підстави первісного позову банку.

Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції має перевірити наявність у банку права вимагати від ОСОБА_1 повернення кредиту та належний склад учасників справи.

З огляду на викладене судові рішення в частині вирішення первісного позову не відповідають вимогам частин першої - третьої статті 263 ЦПК України, тому постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки фактичні обставини у справі не встановлені належним чином, і справа направляється в частині вирішення первісного позову на новий розгляд до суду апеляційноїінстанції, то Верховний Суд не перевіряє інших доводів касаційної скарги, які стосуються суті спору про стягнення заборгованості за кредитним договором, що перевіряється лише за належного складу сторін у справі.

Щодо зустрічного позову

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ОСОБА_1 у зустрічному позові просив встановити факт, що зобов`язання за кредитним договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005 в повному обсяці припинені виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 3-123гс14 зроблено висновок, що зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Пунктом 1.1 спірного кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % суми виданого кредиту в момент надання кредиту щомісяця в період сплати у розмірі 0, 21 % суми виданого кредиту.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору для виконання договору банк відкриває позичальникові, зокрема, рахунок № НОМЕР_2 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості, та кредитний рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно з пунктом 2.1.5 кредитного договору банк зобов`язується направляти на погашення заборгованості позичальника кошти, що надійшли на рахунок для зарахування (№ НОМЕР_2 ), відповідно до пунктів 1.1., 3.3 цього договору.

Відповідно до пункту 2.1.6 кредитного договору банк зобов`язується направляти кошти, отримані від клієнта при достроковому погашенні кредиту, в порядку встановленому пунктами 3.3, 3.11.

Згідно з пунктами 2.2.4, 2.2.5 кредитного договору позичальник зобов`язується погашати кредит в порядку, сумах і строках, передбачених пунктами 1.1., 2.3.3 цього договору. Позичальник доручає банку списувати кошти із всіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту або знімати наявні кошти з цих рахунків у валюті, відмінній від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за цим договором, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання/зняття коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку.

Відповідно до пункту 2.4.1 кредитного договору позичальник має право здійснювати дострокове погашення кредиту. При цьому позичальник зобов`язаний сплатити банку відсотки, винагороду відповідно до пункту 1.1 цього договору, неустойку. Оплата проводиться відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктом 2.4.2 кредитного договору позичальник має право погашати заборгованість за кредитом будь-яким способом, не забороненим чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 3.5 кредитного договору для погашення заборгованості за цим договором, зокрема, винагороди й відсотків за користування кредитом, позичальник надає банку кошти на рахунки передбачені пунктом 1.2 цього договору для зарахування коштів.

Згідно з пунктом 3.11 кредитного договору у випадку повного погашення заборгованості за кредитом проценти сплачуються позичальником одночасно з останнім платежем за кредитом згідно з пунктом 3.3. цього договору.

Отже, за умовами кредитного договору позичальник не позбавлений права здійснити дострокове погашення заборгованості, разом з тим належним виконанням позичальником зобов`язань за цим договором є сплата коштів разом з відсотками, винагородою відповідно до пункту 1.1 цього договору, неустойкою.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди встановили, що відповідно до кредитного договору від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005, розрахунку заборгованості за цим договором, меморіального ордера від 30 червня 2006 року № 01, виписок із рахунків з 30 червня 2006 року до 18 квітня 2016 року, судових рішень у справі № 302/946/17, 01 березня 2007 року не відбулося дострокового погашення кредиту позичальником.

У виписках, на які посилається ОСОБА_1 як на підтвердження погашення заборгованості, щодо операції від 01 березня 2007 року на суму 19 410,55 дол. США вказано призначення платежу - згідно з договором від 19 лютого 2007 року, водночас 28 лютого 2007 року ОСОБА_1 , сплативши 300,00 дол. США, вказав, що цей платіж на погашення заборгованості згідно з договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005.

ОСОБА_1 не надав квитанції від 01 березня 2007 року на суму 19 410,55 дол. США, яка була б підтвердженням погашенням ним боргу за кредитним договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005.

Отже, 01 березня 2007 року не відбулося дострокового погашення кредиту, позичальник не виконав умов пункту 2.4.1 кредитного договорудля повного погашення заборгованості.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у зустрічному позові.

Доводи касаційної скарги про те, що зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 червня 2006 року№ MKMWGK00000005 припинено в повному обсязі виконанням, проведеним належним чином, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову підлягають залишенню без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині вирішення зустрічного позову оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з березня 2016 року року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа в частині вирішення первісного позову направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Оскільки в частині вирішення зустрічного позову оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року зупинено виконання рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2020 року (в частині вирішення первісного позову) до закінчення касаційного розгляду справи.

Оскільки в частині вирішення первісного позову справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то немає підстав для поновлення дії рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2020 року в цій частині.

Керуючись статтями 400 409 410 411 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року в частині вирішення первісного позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 рокув частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко