Історія справи

Постанова

Іменем України

24 липня 2019 року

м. Київ

справа № 2-881/11

провадження № 61-23352св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Гопцій Роман Олександрович,

стягувач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у складі судді Потятинника Ю. Р., від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області, у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Горейко М. Д., Проскурніцького П. І., від 31 січня 2017 року.

Короткий зміст вимог скарги

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Гопцій Р. О. та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Свої вимоги заявник обґрунтовувала тим, що 02 серпня 2016 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області) прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-881/11, виданого 17 лютого 2014 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення в солідарному порядку з неї та ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») 6 730 470, 15 грн заборгованості за кредитним договором.

Посилаючись на те, що відповідно до статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчий лист може бути пред`явлено до виконання протягом року, а такий строк стягувачем пропущено, заявник просила скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підстави для скасування оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 серпня 2016 року, згідно якої розпочато виконавчі дії, відсутні, а тому у задоволенні скарги слід відмовити.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що міськрайонний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки скасування постанови про відкриття виконавчого провадження є перепоною у завершенні судового провадження, виконанні судового рішення. Враховуючи положення пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року про те, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, а після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У лютому 2017 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2017 року і ухвалити рішення про задоволення скарги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Про виконавче провадження»та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, а не Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року. Судами не застосовано до спірних правовідносин положення статей 6, 17, 20, 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, не враховано, що державним виконавцем безпідставно відкрито виконавче провадження, оскільки виконавчий документ був пред`явлений до виконання після закінчення строків, передбачених законом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 2-881/11 розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року справу за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження призначено до судового розгляду.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області № 51817167 від 02 серпня 2016 року ОСОБА_6 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-881/11, виданого 17 лютого 2014 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта Банк» 6 730 470, 15 грн заборгованості за кредитним договором (а. с. 4).

Згідно вказаної постанови заява про примусове виконання стягувачем подана 29 липня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, в редакції, яка діяла на час видачі виконавчого документа та на час його пред`явлення до примусового виконання (29 липня 2016 року), виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання у такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої вказаної статті, строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, -з наступного дня після його постановлення; 2) виконання рішень комісій по трудових спорах -з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів - з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Цей Закон втратив чинність згідно пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, тобто з 05 жовтня 2016 року.

Як встановили суди, виконавчий лист № 2-881/11, виданий 17 лютого 2014 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта Банк» 6 730 470, 15 грн заборгованості за кредитним договором, пред`явлено стягувачем до виконання 29 липня 2016 року.

Частиною другою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV було передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Пунктом першим частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV визначено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред`явлення документів до виконання.

Відповідно до пункту 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, яка діє з 05 жовтня 2016 року, рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Законом України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги та залишаючи без змін ухвалу міськрайонного суду, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо правомірності дій державного виконавця при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження, не встановив строк пред`явлення до виконання виконавчого листа Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області № 2-881/11 від 17 лютого 2014 року, наявності підстав для переривання строку пред`явлення цього виконавчого листа до виконання.

Апеляційним судом не надано належної оцінки поведінці стягувача, правомірності дій головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області із урахуванням редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, яка діяла на момент видачі виконавчого документа та на момент його пред`явлення до виконання.

Таким чином, висновки апеляційного суду не можуть вважатись такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам вищезазначених норм права.

У відповідності до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням вищенаведеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно встановити вказані у цій постанові обставини в сукупності з іншими обставинами справи, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2017 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович