Історія справи
Ухвала КЦС ВП від 15.03.2021 року у справі №127/29254/19Постанова КЦС ВП від 24.04.2023 року у справі №127/29254/19

Постанова
Іменем України
24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 127/29254/19
провадження № 61-10693св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 .
суб`єкт оскарження - державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) Волковинська Яна Петрівна,
заінтересована особа - Міністерство оборони України
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головчука Віталія Анатолійовича на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2022 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Голоти Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:
- визнати неправомірними постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, у виконавчому провадженні № 69313020 від 30 червня 2022 року з примусового виконання виконавчого листа у справі № 127/29254/19, виданого 17 лютого 2022 року Вінницьким міським судом Вінницької області;
- зобов`язати державного виконавця усунути порушення вимог частини 2 статті 19 Конституції України та пунктів 1, 3, 5 частини 4 статті 4, частини 1 статті 10, пункту 1 частини 2 статті 18, частини 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом повернення Міністерству оборони України зазначеного виконавчого листа.
Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби (далі ДВС) у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Волковинської Я. П. від 30 червня 2022 року відкрито виконавче провадження № 69313030 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 17 лютого 2022 року у справі № 127/29254/19 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Міністерства оборони України 7/50 часток об`єкта нерухомого майна, загальною площею 184,4 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 .
Постановою про стягнення виконавчого збору від 30 червня 2022 року у вищевказаному виконавчому провадженні з нього стягнуто виконавчий збір у розмірі 13 000,00 грн.
Постановою про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження від 30 червня 2022 року визначено загальну суму мінімальних витрат для нього у розмірі 170 грн. Вказані постанови він отримав 09 липня 2022 року.
Вважає, що державним виконавцем порушені норми статей 4, 10 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки цим Законом не передбачено такого способу та порядку заходів примусового виконання рішень, як витребування з незаконного володіння майна у власність іншої особи. Такі судові рішення виконуються боржником або іншим органом з моменту набрання ними чинності і не містять переліку дій, які боржник зобов`язаний вчинити або утриматись від їх вчинення.
Таким чином державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий лист на підставі пунктів 6, 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а не вживати заходів щодо його примусового виконання і приймати рішення про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2022 року у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження постанов про стягнення виконавчого збору в розмірі 13 000,00 грн та визначення розміру мінімальних втрат виконавчого провадження у розмірі 170,00 грн відмовлено.
Скаргу ОСОБА_1 в частині скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов`язання державного виконавця вчинити дії прийнято до розгляду.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2022 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях та постановах державного виконавця Волколвинської Я. П. з відкриття виконавчого провадження порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» та прав заявника, а також про безпідставність вимог заявника про зобов`язання повернення виконавчого листа стягувачу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим. Суд зазначив, що місцевий суд, вірно застосувавши норми Закону України «Про виконавче провадження» і врахувавши правові висновки Верховного Суду, дійшов правильного висновку про відсутність неправомірності у оскаржуваних діях і рішеннях державного виконавця, а тому обґрунтовано відмовив заявнику у задоволенні скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Головчук В. А. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні скарги.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначений Закон в цілому не відносить до обов`язків державного виконавця і не надає йому повноважень на внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за стягувачем.
Закон України «Про виконавче провадження» не містить способу та порядку виконання судового рішення про витребування з незаконного володіння нерухомого майна у власність іншої особи.
Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно витлумачили статтю 16 ЦК України, статті 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження»; застосували статтю 388 ЦК України, яка не підлягала застосуванню; не застосували статтю 19 Конституції України, пункти 1, 3, 5, 8 частини першої статті 2, пункт 5 частини першої, пункти 6, 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи інших учасників справи
Державний виконавець Волковинська Я. П., представник Міністерства оборони України подали відзиви, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області справу № 127/29254/19 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) Волковинської Яни Петрівни про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 69313020 та зобов`язання державного виконавця вчинити дії, заінтересована особа - Міністерство оборони України.
Обставини справи
Суди встановили, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року та постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 127/29254/19, задоволено позов Міністерства оборони України про витребування майна з чужого незаконного володіння. Зокрема, витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Міністерства оборони України 7/50 частини об`єкта нерухомого майна, загальною площею 184,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,
На виконання зазначеного судового рішення 17 лютого 2022 року Вінницький міський суд видав виконавчий лист, який стягувач в особі Міністерства оборони України разом із заявою про примусове виконання рішення суду 29 червня 2022 року пред`явив до виконання до Другого відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).
Постановою державного виконавця Другого відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Волковинської Я. П. від 30 червня 2022 року відкрито виконавче провадження № 69313030 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 17 лютого 2022 року у справі № 127/29254/19, про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Міністерства оборони України 7/50 часток об`єкта нерухомого майна, загальною площею 184,4 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи вимоги скарги, заявник посилався на те, що при відкритті виконавчого провадження державний виконавець порушила норми статей 4, 10 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Законом не передбачено такого способу та порядку заходів примусового виконання рішень, як витребування з незаконного володіння майна у власність іншої особи. Вважає, що такі судові рішення виконуються боржником або іншим органом з моменту набрання ними чинності і не містять переліку дій, які боржник зобов`язаний вчинити або утриматись від їх вчинення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження ухвалм Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року є посилання заявника на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтями 129 1291 Конституції України передбачено, що обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.
Вказані конституційні положення знайшли свою реалізацію у ЦПК України, а також Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, частиною першою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зокрема передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Суди, здійснюючи відповідний контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації принципу обов`язковості судового рішення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Положеннями статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.
В силу частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.
За встановленими у справі, яка переглядається, обставинами на примусовому виконанні у державного виконавця перебуває виконавчий документ із виконання судового рішення про витребування у боржника нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 .
У спорах про витребування й повернення майна, якщо за результатами вирішення спору шляхом задоволення позову відбувається зміна належності спірного майна (зміна власника), то ці вимоги мають вартісний, грошовий вираз і носять характер майнового спору (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 905/98/20).
У разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
У постановах від 30 травня 2018 року та від 14 січня 2020 року у справі № 2-690/11, від 13 листопада 2019 року у справі № 314/738/15-ц, від 28 жовтня 2022 року у справі № 754/4345/'8 Верховний Суд дійшов висновку, що судове рішення про витребування нерухомого майна повинно виконуватись державним виконавцем у порядку пункту 3 частини першої статті 10 та статті 60 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому поняття «витребування» відповідає поняттю «вилучення та передача предметів», вказаному у пункті 3 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» у переліку заходів примусового виконання рішення.
Згідно із висновками Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року в справі № 369/13690/20 рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, вказаних у рішенні. Зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про витребування майна та зобов`язання передати його власнику, не може свідчити що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки його виконання передбачає вчинення виконавцем дій щодо вилучення майна у боржника і передачі його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.
З урахуванням наведеного, виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2020 року, яким із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави витребувано 7/50 частини об`єкта спірного нерухомого майна, передбачає вчинення державним виконавцем дій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 10 та статті 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Тому правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що зазначене судове рішення Вінницького міського суду Вінницької області підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника, передачі його стягувачу та складення відповідного акту.
Встановивши відсутність у діях державного виконавця порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» при відкритті виконавчого провадження, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов`язання державного виконавця вчинити дії.
Висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом та додаткового правового аналізу не потребують.
Доводи касаційної скарги про те, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить способу та порядку виконання судового рішення про витребування з незаконного володіння нерухомого майна у власність іншої особи, колегія суддів відхиляє з огляду на зазначені вище правові висновки Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 914/2614/13 зазначено, що «судове рішення про витребування нежитлових приміщень у боржника не визначає імперативно лише спосіб добровільного виконання рішення та може бути виконано із застосуванням іншого порядку з урахуванням положень статей 10, 60 Закону України «Про виконавче провадження», положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 для відновлення порушених прав стягувача».
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду
Представник ОСОБА_1 - адвокат Головчук В. В. разом із касаційною скаргою подав клопотання, в якому просить передати справу на розгляд Першої палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду згідно приписів частини першої статті 403 ЦПК України, для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 2-690/1 (провадження № 61-20049св18) та від 14 січня 2020 року у справі № 2-690/11 (провадження № 61- 36310свІ18).
Клопотання мотивовано тим, що законодавиць визначив у статтях 10, 63, 64 - 67 Закону України «Про виконавче провадження» виключний перелік заходів примусового виконання рішень, які не завжди є тотожними способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим ЦК України. Такий захід примусового виконання рішення як вилучення в боржника і передача сгягувачу предметів, зазначених у рішенні, закріплений в пункті 3 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондуються із способами захисту цивільних прав та інтересів лише у випадках прямо передбачених ЦК України. Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає такого способу виконання рішення як витребування майна від добросовісного набувача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для його задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Приписами частини першої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд палати Верховного Суду в розумінні приписів частини першої статті 403 ЦПК України не є підставами для передачі справи на розгляд палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, тому в задоволенні клопотання слід відмовити.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Головчука Віталія Анатолійовича про передачу справи на розгляд палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун