Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2019 року у справі №755/15007/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 755/15007/17

провадження № 61-11491 св 19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

заявник -ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2,

заінтересована особа - орган опіки та піклування - Дніпровська районна у м.

Києві державна адміністрація,

особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів:

Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

27 вересня 2017 року ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2, звернулася у суд з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 з листопада 2007 року страждала психічним розладом, у зв'язку з чим не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи в зв'язку з хронічним психічним захворюванням. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 лютого 2010 року ОСОБА_2 визнано недієздатною.

ОСОБА_1 як опікун недієздатної ОСОБА_2 не має можливості довести документально, що остання з листопада 2007 року втратила свою дієздатність і перестала усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На даний час виникла необхідність встановити дату, з якої ОСОБА_2 втратила дієздатність і перестала усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Даний факт може бути підтверджений актами судово-психіатричної експертизи від 26 листопада 2009 року № 1231 та від 02 серпня 2011 року № 806.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, задоволено, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 з листопада 2007 року страждала психічним розладом у зв'язку з чим не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заява є обґрунтованою, а обставини, необхідні для встановлення факту того, що ОСОБА_2 з листопада місяця 2007 року страждала психічним розладом, у зв'язку з чим не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, є доведеними.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 задоволено, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року скасовано, заяву ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявник, подаючи до суду заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, не повідомила суд першої інстанції про існування спорів про право користування квартирою, не зазначила дійсну мету встановлення даного факту. Рішенням Дніпровського районного суду м.

Києва від 26 грудня 2018 року в порядку окремого провадження встановлено юридичний факт, який пов'язаний з подальшим вирішенням спору про право цивільне ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2, а тому воно порушує права та інтереси ОСОБА_3, і заява ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки між сторонами існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 червня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 надіслала засобами поштового зв'язку у Верховний Суд касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд скасував рішення, що відповідало закону.

У рішенні Дніпровського районного суду від 09 лютого 2010 року про визнання ОСОБА_2 недієздатною не встановлена дата, з якої остання визнається недієздатною. Дана дата визначена у актах судово-психіатричних експертиз від 26 листопада 2009 року та від 02 серпня 2011 року. З огляду на це, опікун звернулася до суду з метою "уточнення рішення" Дніпровського районного суду від 09 лютого 2019 року у справі № 2-о-8/1/2010, а саме - для встановлення дати, з якої ОСОБА_2 втратила дієздатність.

Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), що передбачає коло учасників справи про визнання фізичної особи недієздатною - заявник та представники органу опіки та піклування. Незалучення ОСОБА_3 (апелянта) до участі у справі про встановлення юридичного факту є правомірним.

ОСОБА_3 не може вплинути на встановлення обставин і фактів у цьому провадження, встановлений факт (дата виникнення недієздатності ОСОБА_2) не може вважатися порушенням прав, свобод і інтересів апелянта.

Процесуальним законом не передбачено встановлення факту і дати виникнення недієздатності особи у позовному провадженні. Визнання особи недієздатною можливе виключно в окремому провадженні.

Апелянт посилався на наявність спору про право, проте законодавство не дає визначення поняття "спір про право", в зв'язку з чим існують різні його тлумачення. Зокрема, спором про право є опір, перешкода у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. В теорії цивільного процесу під спором про право розуміють певний стан суб'єктивного права, він є суперечкою, конфліктом, протиборством сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальним. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, недоведеністю суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають реалізації права. У разі відсутності цих елементів не може бути й спору про право. Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов'язків, здійснити які неможливо без судового втручання.

Між апелянтом і недієздатною ОСОБА_2 не існує спору, який пов'язується з датою встановлення недієздатності останньої, немає і не було договірних правовідносин, будь-яких зобов'язань тощо. Апелянт не надав таких доказів і суд апеляційної інстанції їх не встановив і не перевірив. Внаслідок встановлення юридичного факту в цій справі в апелянта не відбувається виникнення, зміна або припинення прав і обов'язків. Апелянт не надав доказів того, що з датою, яка встановлена в оскаржуваному рішенні, пов'язується можливість виникнення, зміна або припинення у нього прав і обов'язків.

Під поняттям "спір про право" розуміється спірність певного права та обумовленого ним обов'язку. Результатом вирішення судом спору є усунення спірності взаємних прав та обов'язків сторін регулятивного або охоронного правовідношення. Спірність у правовідносинах має бути реальною, а не потенційною.

Апелянт не оспорює недієздатність ОСОБА_2, а також не оспорює дату виникнення цієї недієздатності. До цих питань апелянт не має жодного відношення.

Участь або неучасть ОСОБА_3 у справі окремого провадження не може вплинути на рішення та висновки суду, оскільки факти щодо дати недієздатності особи встановлювалися на підставі висновків і актів судово-медичних експертиз. Участь ОСОБА_3 у розгляді справи не могла вплинути на хід судочинства і висновки суду, які викладені в рішенні суду першої інстанції.

Факт, встановлений судом першої інстанції, має юридичний характер, тобто тягне правові наслідки для заявника (опікуна) у самої недієздатної особи, в інтересах якої він встановлювався.

Юридичний факт, що встановлювався у цій справі, не залежить від обставин, що підлягають встановленню в іншій справі № 754/5664/15-ц, і не може вплинути на права та обов'язки апелянта.

Апеляційний суд при винесенні оскаржуваної постанови незаконно на підставі припущень, без доказів, які не подавалися та не досліджувалися судом у судовому засіданні (у дослідженні доказів судом відмовлено, що відображено у звукозаписі судового засідання) і без перевірки обставин. Постанова апеляційного суду не відповідає частині 2 статті 382 ЦПК України, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, а також доводів і висновків суду - чи порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси апелянта.

Позиції інших учасників

01 серпня 2019 року особа, яка не брала участі у справі у суді першої інстанції, ОСОБА_3 через представника ОСОБА_5 подав у Верховний Суд відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що метою подання заяви ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, є встановлення факту для використання його у іншому судовому процесі за участю ОСОБА_3.

У справі № 754/5664/15-ц ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_2 у 2008 році, подаючи заяву про зняття з реєстрації у квартирі, в якій на сьогодні проживає ОСОБА_3 з дітьми, перебувала у стані, коли вона не розуміла характер своїх дій. Отже, факт встановлення точної дати, з якої ОСОБА_2 не могла усвідомлювати свої дії, підлягав встановленню в межах розгляду цивільної справи № 754/5664/15-ц за позовом ОСОБА_1, поданим в інтересах недієздатної ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою та зобов'язання видати документ про право на користування, яка об'єднана в одному провадженні з цивільною справою № 754/4763/17 за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом, визнання ордеру і договору найму приміщення недійсним, скасування розпоряджень, зняття з реєстрації та виселення. Тому суд не міг розглядати дану заяву в окремому провадженні, оскільки наявний спір про право.

Факт використання заявником рішення суду, постановленого у даній справі, підтверджується протоколом судового засідання від 04 березня 2019 року у справі № 754/5664/15, який додано до апеляційної скарги, письмовим клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про долучення зазначеного рішення суду до матеріалів справи № 754/5664/15 та визнано у суді апеляційної інстанції.

Зазначені обставини підтверджують той факт, що заява у цій справі подана лише з метою отримання доказу - рішення суду для використання в іншій справі. Тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що заявником приховано дійсну мету встановлення факту в порядку окремого провадження.

ЦПК України містить окремі норми щодо "уточнення" рішення суду - додаткове рішення, роз'яснення судового рішення, іншого порядку "уточнення" ЦПК України не містить, тому посилання заявника на те, що метою встановлення факту, який має юридичне значення, є "уточнення" рішення 2010 року не відповідають дійсності та законодавству.

Не відповідає дійсності твердження заявника про те, що рішення у цій справі не впливає на права та обов'язки ОСОБА_3, оскільки це рішення використано у судовій справі за участю ОСОБА_3 як рішення, що підтверджує наявність преюдиційного факту. Те, що відповідачем у другому судовому процесі є ОСОБА_3, спростовує твердження заявника про те, що між ним і ОСОБА_2 відсутні правовідносини, на які впливає рішення у цій справі.

Оскільки основною метою отримання рішення про встановлення періоду недієздатності ОСОБА_2 є використання цього рішення в іншій цивільній справі, то апеляційний суд правомірно залишив заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_2 встановлено 2 групу інвалідності загального захворювання безстроково, що підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії від 12 серпня 2014 року серії АВ №0086750.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 лютого 2010 року № 2-о-8/1/2010 ОСОБА_2 визнано недієздатною, призначено ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2

За даними акта амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 26 листопада 2009 року № 1231, проведеної на підставі ухвали Дніпровського районного суду м.

Києва від 04 вересня 2009 року у справі № 2-о-8/1/2010 ОСОБА_2 страждає органічним ураженням головного мозку з вираженим психорганічним синдромом і за своїм психічним станом на даний час не здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Відповідно до акта амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 02 серпня 2011 року № 806, проведеної на підставі ухвали Деснянського районного суду м.

Києва від 18 січня 2011 року у цивільній справі № 2-59/12, ОСОБА_2 у період листопад 2007 року - лютий 2008 року страждала органічним ураженням головного мозку з психорганічним синдромом на фоні хронічного алкоголізму з деградацією особистості, і порушення психічної діяльності були такими, що суттєво впливали на її здатність у вказаний період часу усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 січня 2011 року у справі № 2-59/12, яке набрало законної сили 12 липня 2012 року, за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, до ОСОБА_7, Деснянської районної у м. Києва державної адміністрації, треті особи: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м.

Києві державної адміністрації, Деснянське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - РУ ГУ МВС) в м. Києві про скасування розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації і визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, встановлено, що в період листопад 2007 року - лютий 2008 року ОСОБА_2 за своїм психічним станом не була здатна у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

У квітні 2016 року ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2, звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Деснянської районної в м.

Києві державної адміністрації, Відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської в м. Києві районної державної адміністрації (далі - РДА), Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Деснянського РУ ГУ МВС м. Києва, треті особи: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м.

Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Відділ приватизації державного житлового фонду Деснянської в м. Києві РДА про поновлення порушеного права та відновлення становища, яке існувало до порушення житлового права, і припинення дій, які порушують його.

Даний позов обґрунтований тим, що права ОСОБА_2 як наймача квартири АДРЕСА_2 порушені та підлягають поновленню, оскільки недієздатна ОСОБА_2 знята з реєстрації у квартирі на підставі заяви, підписаної без усвідомлення значення своїх дій, у зв'язку з чим просила суд визнати право ОСОБА_2 на користування зазначеною квартирою як наймача та відновити становище, яке існувало до порушення, а саме: зобов'язати Деснянську районну в м. Києві державну адміністрацію, Відділ обліку та розподілу житлової площі Деснянського в м. Києві РДА видати ОСОБА_2 правовстановлюючий документ, яким посвідчується право останньої на користування квартирою АДРЕСА_2 як наймача; зобов'язати Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб РУ ГУ МВС Деснянського району м. Києва поновити реєстрацію ОСОБА_2 в цій квартирі.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року по справі № 754/5664/15-ц в задоволенні даного позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_2, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 20 вересня 2017 року касаційну скаргу Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації та касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також у квітні 2017 року ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2, звернулася в Деснянський районний суд міста Києва з позовом до Деснянської районної в м.

Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні житлом, визнання ордеру і договору недійсними, скасування розпоряджень, зняття з реєстрації, виселення та вселення.

Позов мотивований тим, що недієздатна ОСОБА_2 знята з реєстрації у квартирі на підставі заяви, яка підписана нею без усвідомлення значення своїх дій, а також на рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року, яким визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_2.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року у справі № 745/4763/17 відкрито провадження у зазначеній справі.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16 січня 2018 року цивільну справу № 754/5664/15 за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою та зобов'язання видати правовстановлюючий документ про право користування квартирою - об'єднано в одне провадження із цивільною справою № 754/4763/17 за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні житлом, визнання ордеру і договору оренди на жиле приміщення недійсними, скасування розпоряджень, зняття з реєстрації, виселення з жилого приміщення та вселення, справі присвоєно № 754/5664/15.

У березні 2019 року в межах справи № 754/5664/15 ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, подано клопотання про приєднання копії рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року, прийняте у даній справі № 755/15007/17.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із статтею 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з частиною 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Доводи касаційної скарги про те, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не існує спору, пов'язаного з датою, з якої ОСОБА_2 не розуміла значення своїх дій, і що ОСОБА_3 не довів, що такий спір існує, спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами справи.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що заява у даній справі мала бути залишена без розгляду, оскільки в порядку окремого провадження встановлено юридичний факт, пов'язаний з наступним вирішенням спору про право цивільне ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2, а тому заява ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо вмотивованості, спростовується змістом цієї постанови.

Посилання у касаційній скарзі на те, що справи про визнання особи недієздатною належать виключно до окремого провадження не свідчать про незаконність постанови апеляційного суду, оскільки заявник звернувся до суду з заявою не про визнання особи недієздатною, а про встановлення факту, що має юридичне значення. Розгляд даної справи стосувався встановлення певного факту та не є процедурою щодо усунення неповноти судового рішення про визнання особи недієздатною.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами апеляційної інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов