Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.02.2022 року у справі №752/22859/18
Ухвала КЦС ВП від 24.02.2020 року у справі №752/22859/18

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 752/22859/18

провадження № 61-2785св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Київська міська рада,

відповідач - Ічнянська міська рада Чернігівської області,

третя особа за зустрічним позовом - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради та Ічнянської міської ради Чернігівської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовну заяву мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Московської районної ради народних депутатів 13 грудня 1994 року.

ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частини вказаної квартири, яку фактично прийняли його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки на момент смерті сина були зареєстровані разом із ним у цій квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частини зазначеної квартири. Спадкоємцем за законом після його смерті була його дружина ОСОБА_4 , яка зверталася до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину на кошти у Київській регіональній дирекції акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» у відділенні поштового зв`язку № 39 м. Києва.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частини зазначеної квартири. Єдиною її спадкоємицею була ОСОБА_4 , яка фактично прийняла спадщину, оскільки на момент смерті своєї матері проживала та була реєстрована у цій квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4 після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частини зазначеної квартири.

Позивач зазначала, що з 06 червня 1997 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . Його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були на її утриманні, вона підтримувала їх за життя, після смерті займалась їх похованням.

Вважала, себе єдиною спадкоємицею, у зв`язку із чим зверталася з відповідними заявами про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_3 до Другої київської державної нотаріальної контори. Також зверталася із заявами про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т. А.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т. А. від 12 жовтня 2018 року було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , у зв`язку із відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру, яка є спадковим майном.

Разом із тим ОСОБА_1 зазначала, що до спадкового майна також входив житловий будинок АДРЕСА_2 , що належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 липня 1977 року, виданого Ічнянською державною нотаріальною конторою Чернігівської області 29 липня 1977 року.

З урахуванням зазначеного та уточнень позовних вимог ОСОБА_1 просила суд встановити факти, що мають юридичне значення, зокрема:

факт належності правовстановлюючого документа, а саме: свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Московської районної ради народних депутатів 13 грудня 1994 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;

факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , починаючи з травня 1999 року по 26 червня 2014 року;

визнати за нею право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за нею право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку представлення за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

визнати за нею право власності на 1/4 частину зазначеної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

визнати за нею право власності на 1/4 частину спірної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У грудні 2018 року Київська міська рада звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання спадщини відумерлою.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які померли, а спадщина після їх смерті ніким не була прийнята, та після смерті спадкодавців минуло більше одного року.

З урахуванням зазначеного Київська міська рада просила визнати квартиру АДРЕСА_1 , відумерлою спадщиною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов Київської міської ради задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 55,8 кв. м, загальною площею 82,5 кв. м, відумерлою спадщиною.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю із спадкодавцями.

Задовольняючи зустрічний позов Київської міської ради, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів прийняття в установленому законом порядку спадщини, що складається із квартири АДРЕСА_1 , яка залишилися після смерті спадкодавців.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано доказів факту її проживання однією сім`єю із спадкодавцями. При цьому обґрунтовано вважав, що наявні правові підстави для задоволення зустрічного позову Київської міської ради, оскільки відсутні докази прийняття в установленому законом порядку спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка залишилися після смерті спадкодавців.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні зустрічного позову Київської міської ради.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її із Голосіївського районного суду м. Києва. Зупинено дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вийшов за межі позовних вимог у порушення статті 264 ЦПК України, фактично усунувши позивача від права на спадщину.

Зазначає, що судом не були прийняті до уваги жодні доводи і посилання, надані нею у процесі розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Московської районної ради народних депутатів 13 грудня 1994 року.

Житловий будинок АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 липня 1977 року, виданого Ічнянською державною нотаріальною конторою Чернігівської області 29 липня 1977 року (а. с. 46).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 , що підтверджується записом акта про смерть від 18 жовтня 1995 року (а. с. 13).

З 06 червня 1997 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим 06 червня 1997 року відділом реєстрації актів громадянського стану Старокиївського району м. Києва (а. с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 24 квітня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Московського району м. Києва (а. с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 09 листопада 2010 року відділом реєстрації смерті у м. Києві (а. с. 11).

02 червня 2011 року Другою київською державною нотаріальною конторою було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом щодо вкладу з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться в Київській регіональній дирекції акціонерного товариства «Райффайен Банк Аваль» у відділенні поштового зв`язку № 39 м. Києва на рахунку № НОМЕР_1 (а. с. 186).

22 лютого 2014 року Другою київською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_4 була заведена спадкова справа № 126/2011 щодо майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 151).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 29 червня 2014 року відділом реєстрації смерті у м. Києві (а. с. 12).

06 серпня 2014 року Другою київською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_1 була заведена спадкова справа № 551/2014 щодо майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 137).

Листом Другої київської державної нотаріальної контори від 06 серпня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність, зокрема: надання оригіналів документів, які підтверджують місце відкриття спадщини, документів, які підтверджують фактичне прийняття спадщини, родинні стосунки з померлим та документів на майно, яке успадковується (а. с. 142).

Постановами приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т. А. від 12 жовтня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , у зв`язку із відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу, а саме: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого виконавчим комітетом Московської районної ради народних депутатів 13 грудня 1994 року, що підтверджує право власності померлих на їх частки квартири АДРЕСА_1 , та відсутністю документів, що підтверджують факт проживання заявниці однією сім`єю із померлими не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (а. с. 20, 21).

Відповідно до паспорту НОМЕР_2 , виданого 27 липня 2004 року Солом`янським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_3 .

Майно, яке згідно вимог зустрічного позову залишилося на території м. Києва після смерті померлих: ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , 26 червня 2014 року ОСОБА_4 , в установленому законом порядку, з отриманням відповідного документу, ніким не успадковано.

Відповідно до листа Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 18 квітня 2018 року № 100-6089 за інформацією, що міститися в електронному Реєстрі територіальної громади м. Києва, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб немає (а. с. 83).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно із статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що на день смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_4 була зареєстрована за однією адресою, обґрунтовано вважав, що ОСОБА_4 фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 , яка складається із 1/4 частини спірної квартири, тому факт проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не потребує встановлення у судовому порядку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання фізичної особи є адміністративно - територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає. Документи, до яких відносяться відомості про місце проживання, є паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання тощо. Довідкою про реєстрацію місця проживання вважається документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Органом реєстрації є виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова, що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної, або міської ради.

Відповідно до частини третьої статті 156 ЖК УРСР повнолітні члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.

Згідно пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних стосунках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.

Статтею 1266 ЦК України визначено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частині спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із спадкодавцями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , обґрунтовано вважав відсутніми підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно вважав, що оскільки позовні вимоги про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно носять похідний характер від основних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, у задоволенні яких відмовлено, тому відсутні правові підстави для задоволення і цих позовних вимог.

Щодо зустрічних позовних вимог Київської міської ради про визнання спадщини відумерлою

Згідно зі статтею 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Статтею 1277 ЦК України встановлено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно положень статті 278 ЦПК України, суд, установивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що спадщина (майно, яке згідно вимог зустрічного позову залишилося на території м. Києва після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) в установленому законом порядку, з отриманням відповідного документу, ніким не прийнята та після їх смерті минуло більше одного року, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання спадщини, що відкрилась після смерті зазначених спадкодавців у вигляді квартири АДРЕСА_1 , відумерлою.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо зупинення виконання постанови

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року було зупинено дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович