Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2019 року у справі №300/172/19

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 300/172/19

провадження № 61-13251св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Національна академія внутрішніх справ,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Національна академія внутрішніх справ (далі - НАВС) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі у сумі 64 967,66 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 28 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд цивільної справи проводити у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області у складі судді Вотьканича В. А. від 19 березня 2019 року провадження у справі за позовом НАВС до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Роз'яснено позивачу право на звернення до суду із вказаним позовом у порядку адміністративного судочинства.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Велика Палата Верховного Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 вказала, що спори пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її зарахування на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо залучення її до відповідальності способом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби - мають розв'язуватися порядком адміністративного судочинства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу НАВС задоволено.

Ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 березня 2019 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що районний суд помилково закрив провадження у справі, оскільки даний спір виник не з приводу проходження ОСОБА_1 публічної служби, а стосується витрат, які просить стягнути позивач на свою користь, пов'язаних з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі на підставі договору про підготовку фахівця і такий спір ґрунтується на договірних відносинах сторін та повинен вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд вважав, що посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, яка стосується проходження особами публічної служби, не може бути застосовано до даних правовідносин, оскільки невиконання відповідачем умов цивільно-правової угоди та відшкодування у зв'язку з цим понесених витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі має вирішуватися у порядку цивільного судочинства і не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі ухвалу районного суду.

Крім того, заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 6 статті 403 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, помилково скасувавши законне і обґрунтоване судове рішення районного суду, який правильно вказав, що спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, як і в цьому випадку, повинні розглядатися за правилами КАС України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року НАВС подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому вказує, що апеляційний суд правильно вирішив питання, скасувавши судове рішення районного суду та направивши справу для продовження розгляду тому, що спірні правовідносини не можна вважати публічними, оскільки відповідач не проходив публічну службу, а навчався у вищому навчальному закладі, тому договір між ним та навчальним закладом є цивільним, а спір щодо його виконання повинен розглядатися в межах цивільного судочинства, про що правильно було зазначено апеляційним судом, судове рішення якого потрібно залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині 1 статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом із цим за приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

За змістом статті 9 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин (укладення договору), на курсантів, слухачів, ад'юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про міліцію" працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про міліцію" підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів МВС України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Скасовуючи ухвалу районного суду та направляючи справу для продовження розгляду до цього суду, апеляційний суд не звернув увагу на те, що на курсантів вищих навчальних закладів МВС України поширюються права та обов'язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції.

Служба відповідача є публічною, у зв'язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19), у яких зазначено, що спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві на підставі статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, суд першої інстанції, встановивши, що провадження у справі було відкрито помилково, оскільки цей спір повинен вирішуватися за правилами КАС України, обґрунтовано закрив провадження у справ та роз'яснив позивачу його право на звернення до суду із вказаним позовом у порядку адміністративного судочинства, а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення суду, яке відповідає закону.

При цьому, колегія суддів вважає, що підстави, передбачені частиною 6 статті 403 ЦПК України, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як того просив ОСОБА_1, відсутні, оскільки Великою Палатою вже висловлювався висновок про юрисдикцію цієї категорії справ.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 3 842 грн судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією, тому вказана сума коштів підлягає стягненню із НАВС на його користь, оскільки колегія суддів задовольняє його касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду та залишає у силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 червня 2019 року скасувати.

Ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 березня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з Національної академії внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 08751177) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривні.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк