Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.04.2018 року у справі №596/509/17

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 596/509/17

провадження № 61-17056св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Лисюк І. О. та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 26 березня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір 03/07/64МГ, відповідно до якого позивач зобов'язався надати ОСОБА_4 кредит в розмірі 35 000,00 доларів США строком до 23 вересня 2037 року, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит в розмірі 35 000,00 доларів США. ОСОБА_4 свої зобов'язання не виконав та станом на 06 березня 2017 року має заборгованість в розмірі 130 847,58 доларів США, яка складається з: 23 703,50 доларів США - заборгованість за кредитом; 55 803,63 доларів США - заборгованість із сплати відсотків за користування кредитом; 51 340,45 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору.

Також позивач вказав, що кредитодавець згідно чинного законодавства на свій розсуд може вимагати від боржника повернення будь-якої частини суми заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язання за договором 03/07/64МГ між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір поруки. Банком було пред'явлено до поручителів вимогу щодо виконання забезпеченого зобов'язання за кредитним договором, яка залишена без задоволення.

Позивач просив суд стягнути із відповідачів солідарно 23 703,50 доларів США заборгованості за кредитом (тіло кредиту), що еквівалентно 642 601,89 грн.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду. При цьому суд дійшов висновку про те, що порука є припиненою.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанці.

07 березня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що банком не пропущено строк позовної давності звернення до суду з даним позовом.

16 травня 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 березня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 03/07/64МГ, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 35 000,00 доларів США. Термін повернення кредиту, відсотків і винагороди встановлено відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, але не пізніше 26 березня 2012 року. Зазначений термін може бути змінений згідно з пунктами 2.3.3, 2.4.1 цього договору.

26 березня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, ОСОБА_5 були укладені договори поруки.

Відповідно до умов договорів поруки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зобов'язалися перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_4 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Поручителі зобов'язані виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги.

Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме: видав відповідачу кредит. Однак, в порушення умов договору ОСОБА_4 свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 06 березня 2017 року в нього виникла заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2007 року № 03/07/64 МГ у розмірі 23 703,50 доларів США (тіло кредиту), що еквівалентно 642 601,89 грн.

09 лютого 2017 року банком на адресу відповідачів направлялось повідомлення про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором від 26 березня 2007 року № 03/07/64 МГ.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, звернувшись в липні 2009 року з позовом до ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2009 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 березня 2007 року № 03/07/64МІ в сумі 213 486,25 грн, що еквівалентно 28 016,57 доларів США, звернуто стягнення на предмет застави за договором застави № 03/07/64МГ від 26 березня 2007 року на видувну машину - 1 штука, розливну машину - 1 штука, напівавтоматичну розливну машину, сатуратор - 3 штуки, етикетировочну машину - 1 штука, термотунель - 1 штука, компресор - 1 штука, що належать на праві приватної власності приватному підприємству «Перлина Збруча». Звернуто стягнення на предмет застави за договором застави автотранспорту б/н від 26 березня 2007 року на автомобіль МАЗ 53362, рік випуску: 1994, тип, ТЗ: бортовий-С, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2; причіп ГКБ 83501, рік випуску: 1985, тип, ТЗ: причіп бортовий - Е, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належать ОСОБА_4 на праві приватної власності, шляхом безпосереднього продажу вказаного рухомого майна закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», зараз АТ КБ «ПриватБанк» конкретному покупцю з правом укладання від імені відповідно приватного підприємства «Перлина Збруча» та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу даного майна, як предмету застави.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Такого висновку дійшла ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи № 310/11534/13-ц.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем пропущено строк звернення позивача до суду з позовом до ОСОБА_4, оскільки банк, звернувшись до суду у липні 2009 року з позовом до ОСОБА_4, змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з поручителів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У разі пред'явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Разом з тим відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов'язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від

20 червня 2018 року справа № 758/6863/14-ц.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що змінивши строк виконання основного зобов'язання, та звернувшись до суду із зазначеним позовом лише у березні 2017 року, відповідач пропустив шестимісячний строк для звернення до суду до поручителів, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»залишити без задоволення.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська