Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.10.2025 року у справі №490/1661/25

Постанова

Іменем України

22 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 490/1661/25

провадження № 61-8824св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Акцент-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк», яка підписана представником Омельченком Євгеном Володимировичем, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 червня 2025 року в складі колегії суддів: Лівінського І. В., Тищук Н. О., Шаманської Н. О.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У березні 2025 року акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк», банк) звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2025 року:

позов банку задоволено частково;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг від 13 червня 2024 року в загальній сумі 31 367,74 грн, з яких: заборгованість за кредитом 20 000 грн, заборгованість по відсоткам 11367,74 грн;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідач не виконав зобов`язань, узятих на себе за кредитним договором, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту - 20 000 грн та заборгованість за процентами - 11367,74 грн;

стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 770,76 грн., то згідно розрахунку заборгованості пеня в розмірі 770,76 грн нарахована відповідачу за період з 14 липня 2024 року по 14 лютого 2025 року. Згідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). З урахуванням того, що в той період за який позивач просить стягнути з відповідача пеню продовжує діяти воєнний стан, то суд зробив висновок, що в задоволенні вимоги в частині стягнення з відповідача пені слід відмовити.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

19 червня 2025 року через Електронний суд не погоджуючись із заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2025 року банк подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 червня 2025 року:

апеляційну скаргу АТ «Акцент-Банк» на судове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2025 року повернуто особі, яка її подала.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

20 червня 2025 року до Миколаївського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга АТ «Акцент-Банк». В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення від 14 березня 2025 року в справі № 490/1661/25 за позовом АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;

як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, 14 березня 2025 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;

стаття 353 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Так, оскарження ухвали про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі, окремо від рішення суду, зазначеною нормою не передбачено. Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу АТ «Акцент-Банк» на судове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2025 року у справі № 490/1661/25 належить повернути особі, яка її подала.

Аргументи учасників справи

10 липня 2025 року АТ «Акцент-Банк» через підсистему Електронний суд подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Омельченком Є. В., на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 червня 2025 року, у якій просило:

оскаржене судове рішення скасувати;

направити матеріали справи (апеляційної скарги) до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадженні за апеляційною скаргою банку.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

Центральний районний суд м. Миколаєва постановив рішення від 20 травня 2025 року в справі №490/1661/25 за позовом АТ «А-Банк» про стягнення заборгованості, відповідач ОСОБА_1 , яким вимоги задоволено частково. Банк не погоджуючись з даним рішенням подав апеляційну скаргу на нього, однак 25 червня 2025 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу повернуто. Ця ухвала є такою, що постановлена з порушенням процесуальних норм права та підлягає скасування з наступних підстав.

підставою для повернення апеляційної скарги стала описка допущена банком в апеляційній скарзі в даті постановлення оскаржуваного рішення було зазначено помилкове «14 березня 2025 року», тоді як вірним є «20 травня 2025 року». Однак апеляційний суд зробив вигляд що банк оскаржує ухвалу суду від 14 березня 2025 року а не рішення суду від 20 травня 2025 року, що не є вірним з наступних підстав. По-перше, відповідно до частини першої статті 258 ЦПК України, судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. В апеляційній скарзі було зазначено що оскаржується рішення суду, а не ухвала. Дійсно, якби банком в скарзі було зазначено, що оскаржується судове рішення, тоді суд апеляційної інстанції міг допустити що це ухвала, оскільки ухвала є видом судового рішення, однак банком так не було зазначено, а було вже зазначено конкретний вид судового рішення - рішення. По-друге, перший абзац скарги було викладено в наступній редакції «Центральний районний суд м. Миколаєва постановив рішення від 14 березня 2025 року в справі №490/1661/25 за позовом АТ «А-Банк» про стягнення заборгованості, відповідач ОСОБА_1 , яким вимоги задоволено частково». З цього абзацу чітко зрозуміло що мова йде про рішення, а не про ухвалу, оскільки ухвалою не можуть бути позовні вимоги задоволені частково. Також з прохальної частини скарги вбачається що банк просив скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог та задовольнити їх, чого також не може бути в ухвалі;

як вбачається з ЕДРСР по справі було постановлено лише рішення від 20 травня 2025 року, яким позовні вимоги було вирішено по суті. Таким чином як же повинен був реагувати суд апеляційної інстанції в цьому випадку. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені рішення або ухвала, що оскаржуються. Згідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Тобто, апеляційний суд повинен був залишити апеляційну скаргу без руху та надати скаржнику строк на усунення недоліків, однак він цього не зробив, чим порушив процесуальні норми права.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року, з урахування ухвали від 06 жовтня 2025 року про виправлення описки, відкрито касаційне провадження у справі.

21 жовтня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 липня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11).

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 354 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Касаційний суд вже зауважував, що:

положення пункту 4 частини п`ятої статті 354 ЦПК України можуть бути застосовані до ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду першої інстанції;

для застосування пункту 4 частини п`ятої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга має бути подана саме на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 09 жовтня 2024 року в справі № 758/2750/23 (провадження № 61-6163св23)).

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України).

В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, рішення або ухвала, що оскаржуються (пункт 4 частини другої статті 356 ЦПК України).

Касаційний суд вже вказував, що апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи. А саме: суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу в письмовій формі, в якій заявник повинен зазначити рішення або ухвалу, що оскаржуються. Невизначеність щодо процесуального документу (рішення або ухвали) суду, який заявник має намір оскаржити, не надає суду апеляційної інстанції можливості самостійно вирішити це питання, оскільки це є виключно обов`язком сторони - зазначення в апеляційній скарзі рішення або ухвали, що оскаржується (пункт 4 частини другої статті 356 ЦПК України). Незазначення такої інформації є невиконанням вимог закону щодо змісту апеляційної скарги та має наслідком залишення її без руху (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати від 06 лютого 2023 року в справі № 757/64417/17-ц (провадження № 61-6570св22)).

У справі, що переглядається:

банк звернувся з позовом про стягнення боргу. Суд першої інстанції ухвалив заочне рішення від 20 травня 2025, яким позов задовольнив частково. 19 червня 2025 року через Електронний суд не погоджуючись із заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2025 року банк подав апеляційну скаргу;

апеляційний суд при поверненні апеляційної скарги міркував так, що в апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення від 14 березня 2025 року в справі № 490/1661/25 за позовом АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, 14 березня 2025 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу АТ «Акцент-Банк» на судове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2025 року у справі № 490/1661/25 належить повернути особі, яка її подала;

апеляційний суд не врахував, що для застосування пункту 4 частини п`ятої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга має бути подана саме на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду першої інстанції;

апеляційний суд не звернув уваги, що суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу в письмовій формі, в якій заявник повинен зазначити рішення або ухвалу, що оскаржуються. Невизначеність щодо процесуального документу (рішення або ухвали) суду, який заявник має намір оскаржити, не надає суду апеляційної інстанції можливості самостійно вирішити це питання, оскільки це є виключно обов`язком сторони - зазначення в апеляційній скарзі рішення або ухвали, що оскаржується (пункт 4 частини другої статті 356 ЦПК України). Незазначення такої інформації є невиконанням вимог закону щодо змісту апеляційної скарги та має наслідком залишення її без руху;

аналіз матеріалів справи свідчить, що в апеляційній скарзі банк, зокрема, зазначав, що рішення є таким, що постановлене з порушенням матеріальних норм права та підлягає скасування з наступних підстав. Судом відмовлено в стягненні пені за кредитним договором, однак це не відповідає чинному законодавству. Банк просив: поновити строк на подання апеляційної скарги; скасувати рішення від 14 березня 2025 року в справі № 490/1661/25 в частині відмовлених позовних вимог; задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості, в повному обсязі; стягнути на користь банку з відповідача судові витрати пов`язані з поданням цієї апеляційної скарги в розмірі судового збору (див. а. с. 1 - 3, том матеріали апеляційної скарги). Тобто, як свідчить зміст апеляційної скарги банк оскаржував саме заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2025 року, яким відмовлено в стягненні пені.

За таких обставин апеляційний суд, не залишивши апеляційну скаргу без руху для уточнення, яке саме судове рішення оскаржує банк, зробив передчасний висновок про повернення апеляційної скарги. Тому оскаржену ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк», яка підписана представником Омельченком Євгеном Володимировичем, задовольнити.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 червня 2025 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції ухвала Миколаївського апеляційного суду від 25 червня 2025 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко