Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2020 року у справі №306/565/19

Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 306/565/19

провадження № 61-10597св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Свалявська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області, у складі судді Ганчак Л. Ф., від 02 липня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С.

Д., Кондора Р. Ю., від 18 червня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Свалявська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3. Після її смерті позивачу стало відомо про те, що ОСОБА_3 за життя склала заповіт, відповідно до якого заповіла їй квартиру АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 було подано заяву про прийняття спадщини, а 14 березня 2018 року видано дублікат заповіту. Однак, при підготовці документів для оформлення спадкових прав було виявлено, що в заповіті помилково вказано по батькові ОСОБА_1", хоча правильним є по батькові "ОСОБА_4". Існування вказаних розбіжностей перешкоджає оформленню спадкових прав.

Позивач вказувала, що раніше зверталася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: що заповіт, залишений ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори Гуледзою С. М., зареєстрований у реєстрі за номером 194, належить ОСОБА_1.

За результатом розгляду її заяви ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Свалявського районного суду від 04 травня 2018 року скасовано, а заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати факт вчинення заповіту 12 лютого 2014 року заповідачем ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, посвідчений державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори Гуледза С. М., зареєстрований в реєстрі за № 194; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт вчинення заповіту 12 лютого 2014 року заповідачем ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, посвідченого державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори Гуледза С. М., зареєстрованого в реєстрі за № 194. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у тексті заповіту наявна помилка у написанні по батькові спадкоємця, а тому нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину. Позивач з метою усунення перешкод в оформленні права на спадщину за заповітом звернулася до суду із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, який за встановлених обставин справи підлягає до задоволення. Встановлення факту складання заповіту на користь позивача тягне пов'язане з виникненням у позивача права на спадкування за заповітом. Право власності на спадкове майно підлягає оформленню у позасудовому порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки заповіт від 12 грудня 2014 року вчинено ОСОБА_3 саме на користь ОСОБА_1, при цьому у заповіті допущено описку та помилково зазначено по батькові цієї особи як "ОСОБА_1".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 червня 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволеній частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Заявник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано той факт, що у судовому порядку можуть бути встановлені лише ті факти, існування яких позивач (заявник) не може підтвердити офіційними документами, що видані уповноваженими суб'єктами, в силу втрати цих документів та неможливості їх повторного отримання (отримання дублікатів цих документів), або в силу відсутності іншого порядку їх встановлення. Заявник також наголошує на неналежному дослідженні судами питання щодо відсутності внутрішньої волі ОСОБА_3 на розпорядження спірною квартирою на користь позивача, про що зокрема свідчить відсутність у позивача оригіналу заповіту та правовстановлюючих документів.

Заявник стверджує, що ні позивачем в позовні заяві, ні судами попередніх інстанцій не зазначено, в чому полягає порушення, невизнання або оспорення прав позивача з боку відповідача, яким чином відповідач перешкоджає позивачу оформити свої права на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої та апеляційної інстанцій не були порушенні норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, а тому рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 лютого 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого на випадок смерті належну їй квартиру по АДРЕСА_2 заповіла ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка проживає по АДРЕСА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Після відкриття спадщини до Свалявської державної нотаріальної контори звернулися: ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 (двоюрідна сестра померлої) та ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1.

Державним нотаріусом було встановлено, що в заповіті заповідачем помилково було зазначено по батькові ОСОБА_1, а саме вказано ОСОБА_1, а згідно паспорту громадянина України вона є ОСОБА_1.

01 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

01 квітня 2019 року державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Вказано зокрема, що відсутні докази про те, що ОСОБА_1, яка подала заяву про прийняття спадщини по заповіту, є ОСОБА_1, на користь якої складено від імені померлої ОСОБА_3 заповіт.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у справі № 306/503/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Свалявського районного суду від 04 травня 2018 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо спадкування за померлою ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право у порядку, встановленому частині 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини 6 статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження визначено частиною 1 статті 315 ЦПК України.

Відповідно частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина 4 статті 315 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

ОСОБА_1 раніше зверталася до суду в порядку окремого провадження (вказавши заінтересованою особою Свалявську державну нотаріальну контору) із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: що заповіт, залишений ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори Гуледзою С. М., зареєстрований у реєстрі за номером 194, належить ОСОБА_1.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1. Закарпатським апеляційним судом постановлено ухвалу у справі № 306/503/18 від 26 лютого 2019 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Свалявського районного суду від 04 травня 2018 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо спадкування за померлою ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1.

Із урахуванням зазначеного, позивач звернулася до суду із цим позовом з метою захисту своїх спадкових прав.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки у заповіті від 12 лютого 2014 року, який було складено ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, було помилково зазначено по батькові "ОСОБА_1" замість "ОСОБА_4", що перешкоджає позивачу реалізувати своє право на оформлення спадщини у відповідності до складеного спадкодавцем заповіту.

Судами надано належну оцінку поданим сторонами доказам, зокрема тим обставинам, що заповіт від 12 лютого 2014 року вчинено ОСОБА_3 саме на користь ОСОБА_1, із допущенням в його тексті помилки у написанні по батькові спадкоємця.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала разом із спадкодавцем. Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1, а також копій страхових свідоцтв (виданих у 1990 та 1991 роках) по батькові ОСОБА_1 зазначалось "ОСОБА_1". У трудовій книжці зроблено застережний запис - зазначено по батькові "ОСОБА_4". У заповіті правильно зазначено дату народження ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_6), а також її зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_3.

При складанні заповіту нотаріус не зобов'язує заповідача надавати документи, що підтверджують особу спадкоємця, що зокрема і могло стати причиною допущення описки у по батькові спадкоємця, записаного зі слів спадкодавця.

Судами правильно встановлено суб'єктний склад учасників справи, розглянуто заявлені позовні вимоги до ОСОБА_2, оскільки остання також подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3.

Враховуючи наявний між учасниками справи спір щодо права на спадкування майна спадкодавця, подання відповідачем та позивачем до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, судами правильно розглянуто спір в порядку позовного провадження. Суди дійшли обґрунтованого висновку, що спір між сторонами підлягає вирішенню шляхом визнання факту, що заповіт складено на користь спадкоємця.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович