Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №753/14444/19
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №753/14444/19

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 753/14444/19

провадження № 61-8980св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Костинчук Павло Михайлович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва

від 15 червня 2021 року у складі судді Заставенко М. О.та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод

у користуванні власністю та виселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 03 липня 2015 року між ним та його батьком ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Отрок Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за

№ 2252.

Після укладення договору дарування його батько ОСОБА_2 обіцяв знятися з реєстраційного обліку у вказаній квартирі та зареєструватися за місцем свого постійного проживання за адресою:

АДРЕСА_2 .

Не зважаючи на це, ОСОБА_2 залишився зареєстрованим у вказаній квартирі та 21 липня 2017 року без його дозволу зареєстрував в ній свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначив, що ОСОБА_2 та його малолітній син ОСОБА_3 у спірній квартирі до травня 2019 року не проживали.

23 травня 2019 року ОСОБА_2 зламав замки до спірної квартири, проник до квартири, не впускає його до його ж власного житла, погрожуючи розправою.

Вказував, що він неодноразово звертався до поліції з приводу недопуску до власної квартири, погроз та нанесення йому відповідачем тілесних ушкоджень, проте працівники поліції не звертають уваги на його заяви та погрози відповідача.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1

у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , та передати ключі від неї;

- позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування квартирою АДРЕСА_1 ;

- виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .

Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири за адресою:

АДРЕСА_3 , без надання іншого житлового приміщення.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що колишній власник спірної квартири ОСОБА_2 втратив право власності та, відповідно, й право користування та розпорядження жилим приміщенням, а отже, у нього відсутні правові підстави для проживання у квартирі. Крім того, судом встановлено, що відповідач тривалий час не проживав у спірній квартирі, тому суд вважав, що наявні підстави для виселення ОСОБА_2 та його малолітнього сина з квартири, та зобов`язав передати позивачу ключі від квартири.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва

від 08 липня 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33 268,33 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 1 353,13 грн, а всього 34 621,46 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі

33 268,33 грн, суд першої інстанції виходив з критерію розумності

і співмірності виконаної адвокатом роботи та її значення для розгляду справи, а також доведеності понесення таких витрат позивачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Костинчука П. М. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката

Костинчука П. М. на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року задоволено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року залишено без змін.

Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , скасовано.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

У решті додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач, добровільно відчужуючи спірну квартиру на користь позивача та залишаючись бути в ній зареєстрованим, тривалий час в ній не проживав та повернувся в спірну квартиру проти волі її нового власника. Між сторонами спору склалися неприязні стосунки, позивач як власник житла внаслідок дій відповідача фактично позбавлений прав, гарантованих статтею 1 Першою протоколу до Конвенції, том суд вважав, що виселення відповідача зі спірної квартири буде пропорційним законній меті та забезпечить ефективний захист порушеним правам позивача.

Враховуючи, що право малолітнього сина відповідача, який фактично

в спірній квартирі не проживав та був зареєстрований в ній з метою обмеження права ОСОБА_4 на вільне розпорядження своєю власністю, є похідним від права батька на користування цим житловим приміщенням, дитина проживає разом з матір`ю, тому суд вважав, що ухвалення рішення про виселення відповідача разом з малолітнім ОСОБА_3 не призведе до порушення прав останнього на житло.

Позивач не подав попереднього розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу, на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, матеріали справи містили лише копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 10 грудня 2019 року, додаткову угоду до неї

від 10 грудня 2019 року та копію ордера від 13 січня 2020 року

серії КВ № 457415, тому вимога про відшкодування цих судових витрат

у зв`язку з розглядом справи задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Костинчук П. М., подав до Верховного Судукасаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України касаційним судом не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не взяв до уваги статтю 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та ухвалив рішення про виселення чотирирічної дитини з квартири, в якій вона законно проживає та зареєстрована

з народження, при цьому ухвалив рішення без врахування думки органу опіки та піклування. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказане не врахував та не звернув уваги на те, що Служба

у справі дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації як орган опіки та піклування просила винести рішення

з урахуванням їх висновку про недоцільність виселення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Костинчук П. М., посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 279/3572/18 (провадження № 61-16526св19)(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 27 серпня 1993 року до 06 серпня 2014 року ОСОБА_2 перебував

у шлюбі з ОСОБА_5 ( а.с. 81, т. 1).

Із 20 грудня 2014 року ОСОБА_2 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 (а.с. 114, т. 1).

Відповідно до договору дарування квартири від 03 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Отрок Н. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 2252, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування квартири від 03 липня 2015 року.

У вказаній квартирі ОСОБА_2 зареєстрований з 19 січня 2001 року.

Під час спільного проживання та під час перебування у шлюбі у

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 народилася діти: ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 115-117, т. 1).

20 липня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до органу реєстрації

із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 168, т. 1).

21 липня 2017 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований у вказаній квартирі.

10 серпня 2018 року ОСОБА_2 склав заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С., якою підтвердив той факт, що малолітні діти ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкають разом з їх матір`ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2

(а.с. 213, т. 1).

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, станом на 26 жовтня 2020 року за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано чотири особи: ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (з 06 вересня 1984 року); ОСОБА_7 (з 13 жовтня 2011 року), ОСОБА_8 (з 31 грудня 2013 року) (а.с. 227, т.1).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2019 року (справа № 753/2162/18) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задоволено. ОСОБА_5 визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

25 травня 2020 року прокурором Київської місцевої прокуратури № 2 затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 за фактом умисного легкого тілесного ушкодження та умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло наслідків, передбачених статтею 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, тобто за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 125, частиною першою статті 122 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру судових розслідувань

№ 12019100020003847 від 24.05.2019 (а.с. 201-203, т. 1).

Досудовим розслідуванням встановлено, що 18 жовтня 2018 року близько 07 год. 30 хв. ОСОБА_1 перебував у приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_3 , де на той час проживав. У цей час до квартири прийшов батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , щоб поговорити та вирішити тривалий конфлікт. Перед входом до вказаної квартири ОСОБА_2 виявив, що замки вхідних дверей змінені, а його ключі не підходять до замків, після чого став дзвонити в дзвінок, щоб син йому відчинив. Відчинивши вхідні двері квартири, ОСОБА_1 побачив

у коридорі свого батька, не допускаючи його в кватиру став зачиняти двері. ОСОБА_2 , з метою вирішення конфліктної ситуації, вхопив руками вхідні двері квартири та став тягнути їх на себе. ОСОБА_1 , тримаючи вхідні двері, зробив різкий рух на себе, затиснувши кисть правової руки ОСОБА_2 в дверному отворі, спричинивши таким чином останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритої травми правої кисті у вигляді перелому кістки з невеликим зміщенням уламків. Після цього ОСОБА_2 відкрив двері квартири та ввійшов до приміщення, хотів залагодити конфліктну ситуацію, проте ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 один удар ногою в ліву гомілку, спричинивши таким чином останньому легкі тілесні ушкодження у вигляді гематоми середньо-нижньої третини лівої гомілки.

Крім того, встановлено, що 24 травня 2019 року близько 07 год. 30 хв. ОСОБА_2 перебував за місцем свого проживання, тобто

в приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_3 . В цей час до вказаної квартири прийшов ОСОБА_1 , який на фоні тривалих неприязних відносин розпочав словесний конфлікт з ОСОБА_2 … ОСОБА_1 взяв до рук дерев`яний предмет та став наносити ним численні удари в ліве плече та зап`ястя лівої руки потерпілого. Під дією вказаних ударів, дерев`яний предмет в руках ОСОБА_1 зламався та, останній взявши до рук дерев`яний стілець, він наніс ним один удар в ліве плече ОСОБА_2 .

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 16 листопада

2019 року близько 20 год. 00 хв. ОСОБА_2 перебував за місцем свого проживання, тобто в приміщенні квартири за адресою:

АДРЕСА_3 . У цей час до вказаної квартири прийшов ОСОБА_1 , який на фоні тривалих неприязнених відносин розпочав словесний конфлікт

з ОСОБА_2 . ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 та умисно корпусом свого тіла здійснив сильний поштовх, внаслідок якого останній втратив рівновагу, вдарився головою і корпусом тіла об дверну раму санвузла та впав на підлогу.

Відповідно до інформації Головного управління Національної поліції

у м. Києві від 14 січня 2020 року на звернення адвоката Стеценка Ю., у базі даних Інформаційного порталу Національної поліції зафіксовано такі повідомлення:

1) 16 жовтня 2018 року о 19:43 за адресою:

АДРЕСА_3 , надійшло повідомлення - батько без відома заявника поміняв

в квартирі дверні замки; заявник - ОСОБА_1 ; 16 жовтня 2018 року

о 20:49 - повідомлення з проханням прискорити (а.с. 128, т. 1);

2) 23 травня 2019 року о 20:51 надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_3 , у квартиру ввірвався чоловік, який прописаний в квартирі. Заявник ОСОБА_1 є власником (а.с. 127, т.1);

3) 13 липня 2019 року о 13:27 надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_3 , батько заявника ОСОБА_2 приїхав та умовив заявника зайти до квартири. Зараз чоловік проживає там два місці, відмовляється покидати квартиру, погрожує заявнику, просить наряд по прибуттю з ним зв`язатися

(а.с. 126, т. 1);

4) 14 липня 2019 року о 00:02, о 00:08 надійшли повідомлення зі служби «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_3 , у квартирі знаходиться чоловік. Заявник - ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2 , погрожує, хоче вигнати з квартири заявника, знову змінити замки. Просить провести бесіду з батьком (а.с. 127, т.1);

5) 14 липня 2019 року о 01:19 надійшло повідомлення зі служби «102» по те, що за адресою: АДРЕСА_3 , заявник скаржиться, що працівники поліції відмовилися виїжджати на виклик, просить інший наряд. Заявник - ОСОБА_1 (а.с. 127, т. 1);

6) 14 липня 2019 року о 02:31 надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_3 , заявник скаржиться, що працівники поліції відмовилися підніматися до квартири, хоча заяву прийняли (родич зламав замок та проник до квартири). Заявник -

ОСОБА_1 (а.с. 127, т. 1).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 12 квітня 2020 року від ОСОБА_1 надійшла заява про те, що в цей день близько 21:00 год. за адресою: АДРЕСА_3 , батько заявника ОСОБА_2 наніс йому тілесні ушкодження (а.с. 204, т.1).

Згідно з довідкою від 13 квітня 2020 року № 277, виданою черговим лікарем КНП «Олександрівська клінічна лікарня м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), ОСОБА_1 звернувся до пункту невідкладної медичної допомоги з приводу закритого перелому кісток носа зі зміщенням кісткових уламків (а.с. 205, т. 1).

Оригінал вказаної довідки та оригінал рентгенографії кісток носа отримав слідчий Ястремський О. В., кримінальне провадження

№ 12020100020002197 (а.с. 205, 206, т. 1).

Відповідно до відповіді ТОВ «Київські енергетичні послуги» від 21 жовтня 2020 року на звернення ОСОБА_1 , у зв`язку з виникненням заборгованості за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_3 , 08 січня 2020 постачання електричної енергії за вказаною адресою було припинено (а.с. 234-236, т. 1).

Згідно з інформацією Головного управління Національної поліції

у м. Києві від 14 грудня 2020 року на звернення адвоката Стеценка Ю., на гарячу лінію «102» за адресою: АДРЕСА_2 , поступило три виклики:

1) 21 травня 2019 року о 10:59 заявник повідомив, що чоловік сестри зачинився в указаній квартирі та не впускає сестру та заявника, в квартирі утримує своїх синів (4 та 1,8 років), можливо нетверезий (а.с. 11 т. 2);

2) 21 травня 2019 року о 18:15 надійшла заява від жінки про те, що чоловік її систематично б`є та погрожує розправою (а.с. 12 т. 2);

3) 21 травня 2019 року о 18:21 надійшла заява, відповідно до якої чоловік забрав свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дітей (а.с. 12, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Костинчук П. М.,підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень

та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)

та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року

у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ

у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria).

У рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom).

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy).

Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У справі виник спір між ОСОБА_1 , який є власником спірної квартири, та ОСОБА_2 , який зареєстрований у спірній квартирі, з приводу користування вказаним житлом.

Положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав

і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом,

і повинно відбуватись в судовому порядку.

Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження

№ 14-181цс18), а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 715/574/20, провадження № 61-18129св20, від 19 травня 2021 року у справі

№ 712/4380/20, провадження № 61-1865св21, від 31 серпня 2022 року

у справі № 554/2412/19, провадження № 20214св21.

Підстави виселення членів сім`ї (колишніх членів сім`ї) власника будинку передбачені статтею 156, частиною першою статті 116 ЖК України.

Таке виселення згідно із частиною першою статті 116 ЖК України може мати місце, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують або псують жиле приміщення, або використовують його не за призначення, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що між позивачем та його батьком ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки, позивач як власник житла, внаслідок дій відповідача фактично позбавлений прав, гарантованих статтею 1 Першою протоколу до Конвенції, тому виселення відповідача зі спірної квартири буде пропорційним законній меті та забезпечить ефективний захист порушеним правам позивача.

Проте вказаний висновок є помилковим з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування квартири

від 03 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Отрок Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2252, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з відміткою у паспорті ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 19 січня 2001 року

(а.с. 81, т. 1).

21 липня 2017 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований у вказаній квартирі.

Отже, позивач, приймаючи в дар від батька квартиру, був обізнаний про те, що квартира обтяжена реєстрацією та проживанням у ній його батька ОСОБА_2 .

Таким чином, у цій справі питання про усунення перешкод позивачу

у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності ОСОБА_1 та захистом права ОСОБА_2 та його малолітнього сина ОСОБА_3 на користування спірною квартирою.

Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60).

За таких обставин ОСОБА_2 на законних підставах проживає

у спірній квартирі зі згоди ОСОБА_1 як власника майна.

ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтвердив факт того, що реєстрація і проживання його батька ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 у спірній квартирі, які іншого житла не мають, порушуються його права на вільне володіння, користування чи розпорядження квартирою, що є процесуальним обов`язком позивача (статті 12 81 ЦПК України).

Таким чином, припинення права користування відповідачів спірним житлом не відповідає пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, не передбачене законом і не є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки кожній особі, крім інших прав, гарантується право на повагу до її житла, що охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у резолютивній частини судового рішення суду касаційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Оскільки за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, а за розгляд справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 сплатив судовий збір

у розмірі 3 457,80 грн, за подання касаційної скарги - 4 610,40 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, то ці кошти підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400 402 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Костинчук Павло Михайлович,задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю, позбавлення права на користування житловим приміщенням та виселення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги

у розмірі 3 457,80 грн (три тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень

80 (вісімдесят) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги

у розмірі 4 610,40 (чотири тисячі шістсот десять) 40 (сорок) копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець