Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.09.2020 року у справі №502/1177/19

Постанова

Іменем України

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 502/1177/19

провадження № 61-10736св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - державний навчальний заклад "Кілійський професійний ліцей",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу державного навчального закладу "Кілійський професійний ліцей" на рішення Кілійського районного суду Одеської області, у складі судді Масленикова О. А., від 19 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А., від 24 червня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року державний навчальний заклад "Кілійський професійний ліцей" (далі - ДНЗ "Кілійський професійний ліцей") звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, в якому просив виселити відповідача з житлового приміщення, а саме з квартир АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, належить на праві власності державі, в особі Міністерства освіти на науки України та переданий ДНЗ "Кілійський професійний ліцей" на праві оперативного управління.

З 02 червня 1997 року у житловому приміщенні за адресою: квартири АДРЕСА_2, без належних правових підстав проживає відповідач ОСОБА_1 разом із членами своєї сім'ї. ОСОБА_1 був вселений у зазначене приміщення як член сім'ї свого батька ОСОБА_2 з дозволу колишнього директора ПТУ-12 (стара назва ДНЗ "Кілійський професійний ліцей") ОСОБА_3.

В подальшому ОСОБА_1 був протиправно, без належних правових підстав зареєстрований за місцем постійного проживання у житловому приміщенні за вищевказаною адресою.

03 грудня 1997 року ОСОБА_1 був тимчасово прийнятий на роботу до ПТУ-12 на посаду охоронця, у зв'язку з відсутністю основного працівника. 22 травня 1998 року ОСОБА_1 був звільнений з посади охоронця за власним бажанням. Ордер на вселення до приміщення за адресою: квартири АДРЕСА_2, ані ОСОБА_1, ані його батьку не надавався, договір найму житлового приміщення не укладався.

Позивач вважає, що ОСОБА_1 разом із членами своєї сім'ї самовільно, без належних правових підстав зайняв вказане житлове приміщення, у зв'язку з чим підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року у задоволенні позову ДНЗ "Кілійський професійний ліцей" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Положення цього конституційного принципу закріплені у частині 4 статті 9 Житлового кодексу Української РСР, згідно з якою ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідач вселився до займаного ним на даний час приміщення з дозволу адміністрації відповідного закладу та за погодженням з профспілковим комітетом у відповідності до норм ЖК УРСР, що регулюють правовідносини з надання житла в гуртожитках, що також підтверджується відміткою в паспорті про його реєстрацію за відповідною адресою, підставою для проведення якої мав бути ордер на зайняття відповідного житлового приміщення, тому відсутні підстави вважати, що відповідач зайняв відповідне приміщення самовільно та з порушенням встановленого порядку, оскільки був вправі розраховувати на те, що дії адміністрації закладу відповідають вимогам чинного на час вселення законодавства, і з огляду на тривале проживання у ньому з родиною, несення протягом всього часу проживання витрат на обслуговування свого житла та сплату комунальних послуг, відсутність у нього іншого житла. З огляду на заначене суд дійшов висновку, що є достатні підстави для того, щоб вважати відповідне житло належним відповідачу в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому його виселення з відповідного житла з метою оформлення права власності на нього для ефективного використання визнано невиправданим втручанням у приватну сферу особи, таким, що не є співмірним та пропорційним із переслідуваною метою заходом, а порушує права на повагу до житла, що є недопустимим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ДНЗ "Кілійський професійний ліцей" залишено без задоволення, а рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ДНЗ "Кілійський професійний ліцей" просить скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму

права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

ДНЗ "Кілійський професійний ліцей" зазначає, що висновок про застосування судами частини 3 статті 116 ЖК УРСРне відповідає правовим висновкам, які містяться у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року по справі № 6-2010цс16, про те, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Аналогічний правовий висновок також міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду від 26 вересня 2018 року по справі № 344/18741/14-ц, провадження № 61-22904св18.

Крім того заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 вселився до житлового приміщення за відсутності правових підстав, а також на обставини, встановлені ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2013 року, якою була відхилена апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 05 червня 2013 року, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки молоді та спорту в особі ДПТНЗ "Кілійський професійний ліцей", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - КП "Кілійське БТІ та РОН", про визнання права власності на нерухоме майно, зобов'язання Кілійське КП "БТІ та РОН" провести інвентаризацію і зареєструвати право власності. Вказаною ухвалою суду чітко встановлено, що документи, на підставі яких ОСОБА_1 заселений до гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року справу за позовом державного навчального закладу "Кілійський професійний ліцей" до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень судів попередніх інстанцій, суди правильно встановили обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 грудня 1997 року на підставі наказу № 63 ОСОБА_1 був тимчасово прийнятий на роботу до ПТУ-12 на посаду охоронця, у зв'язку з відсутністю основного працівника.

22 травня 1998 року на підставі наказу № 27 ОСОБА_1 був звільнений з посади охоронця за власним бажанням.

27 травня 1997 року ОСОБА_2 звернувся до директора ПТУ-12 Кутили Л. І. із заявою, в якій просив дозволити надати житло його сину ОСОБА_1. На заяві міститься відмітка керівника профспілкового комітету ПТУ-12 Коваленка В. Г. щодо відсутності у профспілкового комітету заперечень стосовно надання житла ОСОБА_1 з оплатою згідно кошторису, а також резолюція "Разрешаю" за підписом керівника закладу освіти ОСОБА_4 від 29 травня 1997 року.

Згідно даних паспорту відповідача його місце проживання зареєстроване за адресою: квартира АДРЕСА_5, з 02 червня 1997 року.

Рішенням виконавчого комітету Кілійської міської ради № 47 від 18 березня 2004 року квартири АДРЕСА_4 переведено у категорію "житлові приміщення".

Рішенням виконавчого комітету Кілійської міської ради № 222 від 29 жовтня 2004 року доповнено рішення виконавчого комітету Кілійської міської ради № 47 від 18 березня 2004 року наступними словами: "по АДРЕСА_4, а решту приміщень, у категорію "нежитлові приміщення".

Розпорядженням Кілійського ПТУ № 12 від 11 січня 2005 року Кілійському районному БТІ доручено оформити документи по приватизації квартир: ОСОБА_2, АДРЕСА_7, ОСОБА_5, АДРЕСА_8, та укласти договір з районним БТІ про порядок оформлення документів щодо приватизації житлового фонду ПТУ № 12.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області № 2424/2009 від 17 вересня 2009 року позов ДПТНЗ "Кілійський професійний ліцей" до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення залишений без розгляду.

Рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 34/178-09-4865 від 16 листопада 2009 року у задоволенні позову ДПТНЗ "Кілійський професійний ліцей" до регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_6, фізична особа-підприємець ОСОБА_7, про визнання права власності відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26 січня 2010 року рішення господарського суду Одеської області у справі № 34/178-09-4865 від 16 листопада 2009 року залишено без змін.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області у справі № 2-2290/10 від 07 вересня 2010 року позов Міністерства освіти і науки України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа на боці позивача ДПТНЗ "Кілійський професійний ліцей" про виселення залишений без розгляду.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області № 2-2967/10 від 29 вересня 2010 року позов ДПТНЗ "Кілійський професійний ліцей до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Міністерство освіти і науки України, регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області, про виселення з житлового приміщення залишений без розгляду.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 05 червня 2013 року № 1513/2751/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2013 року, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти, науки молоді та спорту в особі Кілійського професійного ліцею, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - КП "Кілійське БТІ та РОН", про визнання права власності на нерухоме майно.

У відповідності до наказу Міністерства освіти та науки України № 1524 від 22 листопада 2017 року гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, належить на праві власності державі, в особі Міністерства освіти та науки України, та переданий ДНЗ "Кілійський професійний ліцей" на праві оперативного управління.

Листом Кілійського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області від 08 травня 2019 року № 44/2/1728 тимчасово виконуючому обов'язки директора ДНЗ "КПЛ" ОСОБА_8 повідомлено, що в діях ОСОБА_9 не вбачається ознак кримінального правопорушення, а тому рекомендовано в приватному порядку звернутися до суду.

Відповідно до довідки про склад сім'ї, виданої виконавчим комітетом Кілійської міської ради Кілійського району Одеської області № 4225 від 27 серпня 2012 року, та акту обстеження житлових умов від 18 травня 2009 року за адресою: квартира АДРЕСА_5, зареєстровані: ОСОБА_1,1977 року народження, проживає з 02 червня 1997 року, ОСОБА_10,1985 року народження, проживає з 02 листопада 2008 року, ОСОБА_11,2004 року народження, проживає з 02 листопада 2008 року, ОСОБА_2,1950 року народження, проживає з 03 березня 2004 року.

Відповідно до довідки, виданої КП КМР "БТІ" № 900 від 25 листопада 2019 року, за даними реєстрації на паперових носіях КП КМР "БТІ" станом на 31 грудня 2012 року за ОСОБА_1 не зареєстровано право власності на житло в м. Кілія.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 21 жовтня 2019 року, за параметрами запиту щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_4, інформація відсутня.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 8 Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 Цивільного кодексу України).

Концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання.

Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом (стаття 9 Житлового кодексу УРСР).

У відповідності до статті 6 Житлового кодексу УРСР, норми якого є частиною спадку радянської епохи та є чинними в Україні, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Згідно частини 2 статті 128 ЖК УРСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Відповідно до положень статті 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

У частині 4 статті 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною 3 статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення.

Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Суди установили, що ОСОБА_1 вселився до займаного ним житлового приміщення з дозволу адміністрації навчального закладу та за погодженням з профспілковим комітетом у відповідності до норм ЖК УРСР, що регулюють правовідносини з надання житла в гуртожитках, його місце проживання зареєстроване за адресою: квартира АДРЕСА_5, тому відсутні підстави вважати, що відповідач зайняв відповідне житлове приміщення самовільно, з порушенням встановленого порядку.

Тривале проживання відповідача за вказаною адресою разом з членами сім'ї, несення протягом всього часу проживання витрат на обслуговування житла, сплату комунальних послуг, відсутність у ОСОБА_1 іншого житла дають підстави для висновку, що він має достатні та триваючі зв'язки з відповідним місцем проживання, а його виселення буде непропорційним втручанням у право на житло.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також не свідчать про те, що суди застосували норми матеріального права всупереч правовим висновкам Верховного Суду.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного навчального закладу "Кілійський професійний ліцей" залишити без задоволення.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович