Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2019 року у справі №161/3934/18

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 161/3934/18

провадження № 61-6688 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

третя особа? відкрите акціонерне товариство "Волиньагропоставка",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2018 року у складі судді Кирилюк В. Ф. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця"), третя особа? відкрите акціонерне товариство "Волиньагропоставка" (далі - ВАТ "Волиньагропоставка"), про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що 13 листопада 2004 року на підставі договору купівлі-продажу приміщень вона придбала у ВАТ "Волиньагропоставка" прирельсовий склад Д-1, загальною площею 5 543,4 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1.

Вищевказаний склад знаходиться на земельній ділянці, яка відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 08 травня 1996 року перебувала у користуванні Волинської обласної бази матеріально-технічного забезпечення, правонаступником якої є ВАТ "Волиньагропоставка".

01 березня 2018 року вона дізналась про те, що 15 грудня 2005 року державному територіально-галузевому об'єднанню "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця "), правонаступником якого є ПАТ "Українська залізниця", було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, а ця земельна ділянка фактично накладається на земельну ділянку, на якій знаходиться належний їй склад.

Вищевказаним державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 15 грудня 2005 року, виданим відповідачу, порушено її права, оскільки вона позбавлена права володіння і розпорядження належним їй майном, позбавлена можливості обслуговувати вказаний прирельсовий склад та приватизувати земельну ділянку, на якій він розташований.

Зазначала, що строк позовної давності не пропущено, так як про її порушене право дізналася 01 березня 2018 року з листа, направленого на її адресу ВАТ "Волиньагропоставка".

З урахуванням викладеного, з посиланням на статтю 377 ЦК України, статтю 120 ЗК України ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 15 грудня 2005 року, виданий відповідачу на підставі розпорядження Луцької районної державної адміністрації Волинської області від 25 листопада 2005 року № 284.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 15 грудня 2005 року, виданий ДТГО "Львівська залізниця" на підставі розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 25 листопада 2005 року № 284. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набула та зареєструвала своє право власності на об'єкт нерухомості, на прирельсовий склад Д-1, загальною площею 5 543,4 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1, тому вона у силу положень частини 2 статті 377 ЦК України набула право користування земельною ділянкою, на якій розташовано цей склад.

Судовою земельно-технічною експертизою від 26 жовтня 2018 року № 27 встановлено, що передана у користування відповідача земельна ділянка накладається на 5 746 кв. м земельної ділянки, на якій розташовано належний позивачці прирельсовий склад. Таким чином, виданим відповідачу державним актом на право постійного користування земельною ділянкою порушено права позивача. Доводи відповідача про те, що прирельсовий склад розташований у м. Луцьку, а земельна ділянка залізниці - на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області, на увагу не заслуговують, оскільки вказана розбіжність в адресі місцезнаходження не спростовує фізичне накладення земельних ділянок сторін. Відповідачем клопотання про проведення повторної земельно-технічної експертизи не заявлялось.

Позивачкою строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем, не пропущено, оскільки лише 25 січня 2018 року ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав при отриманні від товариства з обмеженою відповідальністю "Горизонт", яке здійснювало підготовку технічної документації на земельну ділянку, інформацію про те, що виготовити обмінні файли згідно з технічною документацією є неможливим у зв'язку з накладенням переданої у користування відповідача земельної ділянки на земельну ділянку ВАТ "Волиньагропоставка", колишнього власника прирельсового складу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2019 рокуапеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що передана у користування відповідача земельна ділянка накладається на земельну ділянку, на якій розташовано належний позивачці об'єкт нерухомості, прирельсовий склад, що підтверджується належними доказами та висновком судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2018 року № 27. Ураховуючи викладене, спірним державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, виданим відповідачу, порушено права позивачки.

Довідкою сільського голови Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 12 листопада 2018 року № 776 встановлено, що рішенням Волинської обласної ради від 23 жовтня 2009 року № 34/12 "Про зміну меж населених пунктів" ВАТ "Волиньагропоставка", адреса якого була: АДРЕСА_1, у зв'язку зі зміною меж населених пунктів на цей час знаходиться на землях Боратинської сільської ради у с. Рованці Луцького району Волинської області.

ПАТ "Українська залізниця" ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанцій не надало належних та допустимих доказів, які б спростовували факт належності на праві користування позивачці спірної земельної ділянки, зокрема, у частині накладення ділянок у розмірі 5 746 кв. м, у тому числі за рахунок ділянки, що знаходиться безпосередньо під приміщенням прирельсьового складу, яке належить позивачці на праві власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця" просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 161/3934/18 з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У квітні 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку із відставкою судді, справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у позивачки прав на земельну ділянку, на якій розташовано належний їй прирельсовий склад, не виникло. Зазначений прирельсовий склад знаходиться за адресою у м. Луцьку, а земельна ділянка ПАТ "Українська залізниця" - на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області, тому вона не могла накладатися на земельну ділянку, на якій розташовано прирельсовий склад. Висновок судової земельно-технічної експертизи товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт інвест" (далі - ТОВ "Експерт інвест") від 26 жовтня 2018 року № 27 не є належним доказом, оскільки при проведенні експертизи було залучено фізичну особу-підприємця ОСОБА_3, який не був співробітником товариства.

На момент виникнення у позивачки права власності на прирельсовий склад чинною була редакція частини 1 статті 120 ЗК України від 11 січня 2005 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення як у ЦПК України, так і в міжнародно-правових актах, зокрема у Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Доводи особи, яка подала відзив

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Спірна земельна ділянка передана у користування відповідача з порушенням прав позивачки, оскільки вона накладається на земельну ділянку, на якій розташований належний останній прирельсовий склад.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 листопада 2004 року між ВАТ "Волиньагропоставка", як продавцем, та ОСОБА_1, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу приміщень, за умовами якого позивачка придбала прирельсовий склад Д-1, загальною площею 5 543,4 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 5, т. 1).

14 січня 2005 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вищевказане приміщення у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації, отримавши свідоцтво про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 6, т. 1).

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 08 травня 1996 року серії І-ВЛ № 001803 у користуванні Волинської обласної бази матеріально-технічного забезпечення, правонаступником якої є ВАТ "Волиньагропоставка", перебувала земельна ділянка, площею 8,35 га, розташована на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області (а. с. 7-10, т. 1).

15 грудня 2005 року на підставі розпорядження Луцької районної державної адміністрації Волинської області від 25 листопада 2005 року № 284 Львівській державній залізниці, правонаступником якої є ПАТ "Українська залізниця", був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 15 грудня 2005 року серії ЯЯ №033254, відповідно до якого Львівська державна залізниця є користувачем земельної ділянки, площею 93,6230 га, у межах Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області (а. с. 11, т. 1).

Висновком судової земельно-технічної експертизи ТОВ "Експерт інвест" від 26 жовтня 2018 року № 27, проведеною на підставі звернення ОСОБА_1, встановлено, що існує накладення земельних ділянок Львівської державної залізниці у межах Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722880700:05:000:0599, та Волинської обласної бази матеріально-технічного забезпечення на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722880700:04:001:6119, відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. Площа накладення складає 5 746 кв. м (а. с. 218-229, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Право постійного користування на спірну земельну ділянку попередній власник ВАТ "Волиньагропоставка", в якого позивачка придбала розташований на ній прирельсовий склад Д-1, набуло 08 травня 1996 року на підставі державного акту на право постійного користування землею.

Згідно з положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України (1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Земельні ділянки є об'єктами права приватної власності (пункт 1 статті 13 Закону України "Про власність", чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, належними доказами підтверджено право постійного користування спірною земельною ділянкою ВАТ "Волиньагропоставка" на час укладення договір купівлі-продажу приміщень, за умовами якого прирельсовий склад Д-1, розташований на вказаній земельній ділянці, перейшов у власність до іншої особи - позивачки ОСОБА_1.

Позов про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою виданого відповідачу ОСОБА_1 мотивувала набуттям нею права власності на прирельсовий склад, що розташований на цій земельній ділянці.

Вважала, що право користування земельною ділянкою до неї перейшло на підставі положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частини 1 , 2 статті 152 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2004 рік).

Стаття 120 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2004 рік), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Згідно з частиною 1 статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності, користуванні особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності, користування на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно.

Стаття 30 ЗК УРСР 1991 року в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від11 лютого 2015 року у справі № 6-2 цс 15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253 цс 16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225 цс 16, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47 цс 20).

У частині 4 статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги про заборону зворотної дії у часі нормативних актів.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що висновком судової земельно-технічної експертизи ТОВ "Експерт інвест" від 26 жовтня 2018 року встановлено, що існує накладення земельних ділянок Львівської державної залізниці у межах Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області та Волинської обласної бази матеріально-технічного забезпечення, правонаступником якої є ВАТ "Волиньагропоставка", на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. Площа накладення складає 5 746 кв. м (а. с. 218-229, т. 1).

Відповідачем належними доказами не спростовано вказаний висновок судової земельно-технічної експертизи, жодних клопотань про проведення додаткової чи повторної експертизи не заявлялось.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли вірного висновку про те, що оскільки передана у користування відповідача земельна ділянка накладається на земельну ділянку, на якій розташовано належний позивачці прирельсовий склад, який вона придбала у ВАТ "Волиньагропоставка", тому спірним державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, виданим 15 грудня 2005 року відповідачу, порушено права ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою, на якій розташовано належне їй нерухоме майно, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Посилання касаційної скарги на те, що належний позивачці прирельсовий склад розташований у м. Луцьку, а земельна ділянка ПАТ "Українська залізниця" - на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області, тому земельна ділянка товариства не могла накладатися на земельну ділянку позивачки, є безпідставними, так як довідкою Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 12 листопада 2018 року № 776 встановлено, що рішенням Волинської обласної ради від 23 жовтня 2009 року № 34/12 "Про зміну меж населених пунктів" ВАТ "Волиньагропоставка", адреса якого була: АДРЕСА_1, у зв'язку із зміною меж населених пунктів на цей час знаходиться на землях Боратинської сільської ради у с. Рованці Луцького району Волинської області (а. с. 21, т. 2).

Посилання касаційної скарги на те, що висновок судової земельно-технічної експертизи є безпідставним, оскільки при проведенні експертизи було залучено фізичну особу-підприємця ОСОБА_3, який не був співробітником товариства, на увагу не заслуговують, оскільки висновки судів не спростовують і належними та допустимими доказами не підтверджені. Крім того, вказаний висновок експерта складений на замовлення позивача (стаття 102 ЦПК України).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк