Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №753/12715/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 753/12715/23

провадження № 61-3603св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ;

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Савченко Олени Володимирівни на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня

2025 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 03 листопада 2007 року він з ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбу, який розірвано заочним рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 22 червня 2022 року (справа № 287/2300/20).

За час перебування у шлюбі вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі укладення інвестиційного договору від 06 листопада 2008 року. Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем. Оскільки спірна квартира перебуває у спільній сумісній власності сторін, то він запропонував ОСОБА_2 передати у його власність 1/2 частку вищевказаної квартири, однак відповідач відмовилась.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя та у порядку поділу майна визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 вони за спільні кошти придбали земельні ділянки, площею

0,4488 га і площею 0,257 га, та транспортний засіб «Опель Кадетт», 1987 року випуску.

ОСОБА_2 зазначала, що на земельнй ділянці, площею 0,4488 га, за спільні сімейні кошти було засаджено кущами лохини з метою подальшого продажу ягід для отримання прибутку. Між нею та ОСОБА_1 була усна домовленість про те, що спірна квартира залишиться у її власності, а спірні земельні ділянки, насадження лохини та автомобіль залишаються у власності, проте він передумав та подав позов про поділ майна подружжя.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд просила визнати спільною сумісною власністю подружжя набуте за час перебування у шлюбі за спільні кошти майно, а саме:

- земельну ділянка з кадастровим номером 1824480401:02:006:0035,

площею 0,4488 га, земельну ділянку з кадастровим номером 1824480401:02:006:0034, площею 0,257 га, зелені насадження на земельній ділянці, площею 0,4488 га (лохина), які розташовані за адресою:

АДРЕСА_2 та автомобіль «Опель Кадетт», 1987 року;

- у порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частку вищевказаного майна;

- стягнути з ОСОБА_1 на її користь і за її згодою грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно подружжя у розмірі

843 225 грн 04 коп.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Зустрічний позов об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,20 кв. м, житловою площею 35,70 кв. м, у порядку поділу майна подружжя.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 66,20 кв. м, житловою площею 35,70 кв. м, у порядку поділу майна подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги. У задоволенні стягнення іншої суми таких витрат відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за час перебування

у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти придбали спірну квартиру, тому вказане майно належить їм на праві спільної сумісної власності. Оскільки у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, тому суд вважав необхідним визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку спірної квартири. ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 набув право власності на вказані спірні земельні ділянки шляхом приватизації, вони є його особистою приватною власністю відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України, а тому не підлягають поділу між подружжям. Також не підлягають поділу і земельні насадження, так як позивачем не надано доказів того, що зазначені насадження були придбані

і посаджені саме за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Суд, встановивши, що спірний транспортний засіб був придбаний за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, проте, врахувавши показання свідка та зміст заочного рішення Олевського районного суду Житомирської області

від 22 червня 2022 року, в якому у його описовій частині ОСОБА_4 зазначала, що шлюб існував формально, оскільки ОСОБА_1 з лютого 2022 року проживав спільно з ОСОБА_5 , вів з нею спільне господарство, мав спільний бюджет і за спільні кошти з останньою придбав спірний автомобіль. За таких обставин, оскільки спірний транспортний засіб придбаний ОСОБА_1 у період спільного проживання з іншою жінкою, а не з ОСОБА_2 , тому він не є спільним сумісним майном подружжя і не підлягає поділу між сторонами.

Щодо присудження ОСОБА_2 грошової компенсації замість її частки у спільному сумісному майні, суд зазначив, що така вимога є похідною від перших двох позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено, тому з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги.

У задоволенні стягнення решти суми відмовлено, так як ОСОБА_2 звільнена

від сплати судового збору як особа, яка має дитину з інвалідністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Савченко О. В. залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира придбана сторонами за спільні кошти за час їх перебування зареєстрованому шлюбі, й презумпція спільності цього майна ОСОБА_2 не спростована, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира підлягає поділу як спільне майно подружжя у рівних частках. Проживання із ОСОБА_2 її малолітніх дітей саме по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя, так як судом встановлено, що батьками ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . Наявність або відсутність щомісячного доходу у одного із подружжя, як і не надання коштів на утримання квартири і прибудинкової території, також не впливає на розмір частки при поділі майна подружжя і суперечить вимогам статті 60 СК України та

частин другої, третьої статті 70 СК України.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 , то апеляційний суд зазначив, що спірні земельні ділянки належали ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, які були видані відповідно до чинних на листопад 2014 положень законодавства, а саме статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зв`язку ізбезоплатною передачею останньому земельних ділянок у порядку приватизації. Такі земельні ділянки були особистою приватною власністю ОСОБА_1 , а тому не підлягають поділу, так як не є спільним сумісним майном подружжя. Крім того, вказані спірні земельні ділянки були відчужені ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу

від 12 жовтня 2023 року. Також апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав визнанню спільною сумісною власністю подружжя та поділу зелених насаджень. Компенсація вартості частини майна є похідною, а підстав для визнання визначеного нею майна спільним майном подружжя не встановлено. При цьому суд посилався на практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Савченко О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову щодо земельних ділянок та стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, скасувати, прийняти нову постанову про задоволення зустрічного позову у цій частині. Просить устягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, відмовити повністю.

В іншій частині представник ОСОБА_2 - адвокат Савченко О. В. не оскаржила, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Савченка О. В., з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.

У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя; зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Савченка О. В. мотивована тим, що судами неповно з`ясовано фактичні обставини справи, неповно досліджено та надано правову оцінку наявним у справі доказам, висновки суду не відповідають обставинам справи у частині вирішення зустрічного позову щодо земельних ділянок та вирішення питання судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги.

Вказує, що надісланий їй електронний примірник повного тексту постанови суду апеляційної інстанції не підписаний суддями, які зазначені у судовому рішенні,

а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_12, чим порушено частину другу статті 259 ЦПК України.

Суди зазначили, що оскільки ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки шляхом приватизації, вони є його особистою приватною власністю,

а тому не підлягають поділу між даним подружжям. Проте свідоцтва про право власності на спірні земельні ділянки могли бути видані ОСОБА_1 в інших випадках на підставі статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», окрім приватизації. У матеріалах справи відсутні докази належності спірних земельних ділянок до особистої приватної власності ОСОБА_1 , а також факт приватизації, зокрема копію рішення органу місцевого самоврядування про безоплатну передачу спірних земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності.

Обставина наявності малолітнього сина підтверджувалась свідоцтвом про народження дитини ОСОБА_9 . Подавалася заява та отримано відповідний судовий наказ про стягнення аліментів на дитину. Судом першої інстанції зазначено про те, що ОСОБА_2 має право на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_9 . Дана заява, за розглядом якої було видано судовий наказ, є штучно створеним доказом для даної цивільної справи про поділ майна подружжя з метою наявності підстав для застосування судом частини третьої статті 70 СК України. Проте, вважає, що визнання судом доказу штучно створеним, не передбачено цивільним процесуальним законодавством, чим порушено вимоги статті 263 ЦПК України та положення статті 19 Конституції України.

Також не погоджується із стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних з професійною правовою допомогою, так як із укладеної між адвокатом та ОСОБА_1 вбачається дійсний розмір гонорару адвоката за наданий об`єм правничої допомоги у справі № 753/12715/23. Ордер, який виданий адвокатом, не відповідає пунктом 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги. При цьому посилалась на відповідну практику Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Скріжалевської Л. П. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи, застосовано відповідні норми матеріального права, надано їм належну правову оцінку, внаслідок чого ухвалено законні та обґрунтовані судові рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

03 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який був зареєстрований у виконавчому комітеті Журбовицької сільської ради Олевського району Житомирської області, актовий запис № 20 (том 1, а. с.16).

06 листопада 2008 року ОСОБА_10 та Акціонерним комерційним банком «Аркада» укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до умов якого ОСОБА_10 зобов`язалась передати фіксовану грошову суму банку, а банк,

у свою чергу, отримати вказані кошти від інвестора, зарахувати грошові кошти на рахунок ФФБ, використати кошти ФФБ на інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1 , а після здачі будинку до експлуатації передати інвестору необхідні документи для реєстрації за нею права власності на об`єкт інвестування (том 1, а. с. 119-124).

Відповідно до прибуткових касових ордерів (тобто під час шлюбу) від 06 листопада 2008 року № 4 та № 5 та від 22 листопада 2008 року № 18 ОСОБА_10 внесла на рахунок Акціонерного комерційного банку «Аркада» 190 049 грн 95 коп., 259 912 грн 84 коп., 135 722 грн 73 коп. у рахунок оплати об`єкта інвестування за договором про участь у Фонді фінансування будівництва від 06 листопада 2008 року (том 1, а. с. 125, 126-127).

20 квітня 2010 року складено акт прийому-передачі квартири інвестору, за змістом якого замовник побудував та передає, а інвестор сплатив 100 % вартості та приймає квартиру АДРЕСА_1 , загальна дійсна вартість квартири складає 621 214 грн (том 1, а. с. 129).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Реєстру прав право приватної власності на квартиру, розташованої за адресою:

АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 02 серпня 2010 року

(том 1, а. с. 11).

Відповідно до Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів 27 квітня 2022 року ОСОБА_1 придбав і зареєстрував автомобіль «Opel Kadett», VIN код ТЗ: НОМЕР_1 , 1987 року випуску (а. с.138-140).

Заочним рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 22 червня 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 розірвано (справа

№ 287/2300/20) (том 1, а. с. 9-10).

12 жовтня 2023 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений державним нотаріусом Олевської державної нотаріальної контори Житомирської області Лугиною О. І. і зареєстрований у реєстрі за №1215, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_11 купив земельну ділянку, кадастровий номер 1824480401:02:006:0034, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,25 га, у с. Білокоровичі Олевського району Житомирської області (том 1, а. с. 155).

12 жовтня 2023 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений державним нотаріусом Олевської державної нотаріальної контори Житомирської області Лугиною О. І. і зареєстрований у реєстрі за № 1216, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_11 купив земельну ділянку, кадастровий номер 1824480401:02:006:0035, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,4488 га, у с. Білокоровичі Олевського району Житомирської області (том 1, а. с.157).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Савченка О. В. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом касаційного перегляду є дві вимоги зустрічного позову щодо поділу земельних ділянок.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Водночас відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 щодо земельних ділянок, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірні земельні ділянки набуті ОСОБА_1 у зв`язку із безоплатною передачею у порядку приватизації, що не оспорюється, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання таких земельних ділянок спільним сумісним майном подружжя, а тому не підлягають поділу. Також є правильним суду щодо відсутності підстав про стягнення з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації вартості частки майна, так як така вимога є похідною від основних вимог.

Посилання у касаційній скарзі представника ОСОБА_2 - адвоката Савченка О. В. про те, що у матеріалах справи відсутні докази належності спірних земельних ділянок до особистої приватної власності ОСОБА_1 , а також і факт приватизації, зокрема немає копї рішення органу місцевого самоврядування про безоплатну передачу спірних земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності,

є безпідставними.

Відповідно до відомостей з витягу з Державного реєстру речових прав від 12 жовтня 2023 року 350185580, державна реєстрація земельної ділянки із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 537903218244 проведена 20 листопада

2014 року відділом Державного земельного агентства в Олевському районі Житомирської області (том 1 , а. с. 156).

Відповідно до відомостей з витягу з Державного реєстру речових прав від 12 жовтня 2023 року 350184072, державна реєстрація земельної ділянки із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 538038718244 проведена 20 листопада

2014 року відділом Державного земельного агентства в Олевському районі Житомирської області (том 1, а. с. 158).

Згідно з пунктом 8-1) частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній станом на 20 листопада 2014 року) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної

реєстрації прав на нерухоме майно, видається: фізичним та юридичним особам

у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Доказів того, що ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки

не у порядку безоплатної передачі (приватизації), а з інших підстав, ОСОБА_2

не надано.

Випадками, зокрема, коли земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, лише у період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, вважається спільною сумісною власністю подружжя. У інших випадках таке майно належить до особистої приватної власності дружини або чоловіка, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18),

від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження

№ 61-27342св18), від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18) та від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження

№ 61-29004 св 18).

Таким випадком може бути й правило, закріплене у частині першій статті 120 ЗК України, а саме коли особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику (див.: постанову Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 161/3934/18, провадження № 61-6688 св 19. Таких обставин ОСОБА_2 не наводить.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Також є безпідставні доводи касаційної скарги як підстава для скасування судового рішення, те, що надісланий електронний примірник повного тексту постанови суду апеляційної інстанції не підписаний суддями, які зазначені у судовому рішенні, а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_12, чим порушено частину другу статті 259 ЦПК України.

Відповідно частини другої статті 259 ЦПК України рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Як вбачається із матеріалів справи, паперовий текст постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року містить власноручні підписи всього складу суду (том 2, а. с. 120).

Статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або більш як однієї електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем чи створювачем електронної печатки відповідно до технології створення такого електронного документа. Суб`єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб`єктами (частини перша, третя, четверта, п`ята статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно з підпунктом 6 пункту 1 розділу 1 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя

від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18 (зі змінами) (далі - Порядок), електронний примірник судового рішення - створений у автоматизованій системі документообігу суду (далі - АСДС) електронний документ, підписаний кваліфікованим електронним підписом судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі.

Відповідно до пункту 1 розділу 2 Порядку електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується кваліфікованим електронним підписом судді, який ухвалив таке судове рішення,

а в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування.

Дата та час підписання кваліфікованим електронним підписом, а також дата та час надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень електронного примірника судового рішення або окремої думки судді автоматично зберігається в АСДС і не підлягає коригуванню.

За таких обставин, відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України наведене не є підставою для обов`язкового скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, так як паперовий текст судового рішення суддями підписаний.

Щодо оскарження судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження

№ 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження

№ 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження

№ 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження

№ 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження

№ 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження

№ 12-171гс19).

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження

№ 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру

з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме:

як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами

у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу,

які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювала адвокат Скріжалєвська Л. П. за ордером серії АА № 1264476 на підставі договору про надання правової допомоги від 07 березня 2023 року № 17, за умовами якого адвокат приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу

ОСОБА_1 представляти його інтереси у цивільних та кримінальних справах

у тому числі: щодо розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя, тощо, у всіх судових інстанціях, тощо (том 1, а. с. 12-13).

Згідно розрахунку суми судових витрат на правову допомогу (оплата послуг адвоката ОСОБА_1 по цивільній справі про поділ спільного майна (нерухомості) набутого за час шлюбу, адвокатом надані наступні послуги: зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи - 2 години, вартість 1 000 грн, складання документів (доказів по справі, заяв, клопотань) відповідно до кількості учасників справи, подання до суду - 3 години, вартість 2 000 грн, ознайомлення з матеріалами справи, правовий аналіз відзиву на позов - 2 години, вартість 1 000 грн, поїздка до суду, участь у судових засіданнях - 3 години вартість 3 000 грн, а всього на суму

7 000 грн. Відповідно до квитанцій за надану правову допомогу адвокатом отримано 5 100 грн (том 1, а. с. 14-15).

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надав належну правову оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, правильно застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», урахували судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

При цьому, суд першої інстанції, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених

у розмірі 3 000 грн, а не 7 000 грн, як було заявлено останнім.

ОСОБА_2 не доведено наявності підстав для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, або їх неспівмірність.

Верховний Суд погоджується з такими висновком суду першої інстанції, який був предметом перегляду у суді апеляційної інстанції.

По суті доводи зводяться до власного тлумачення норм процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування судового рішення у частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду першої та суду апеляційної інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником

у касаційній скарзі.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права

у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права

у частині вирішення позовних вимог щодо спірних земельних ділянок, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги є безпідставними.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат

не проводиться.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Савченко Олени Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець