Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №344/24046/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 344/24046/23

провадження № 61-4617св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Венгринюк Юрій Володимирович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року у складі судді Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Максюти І. О., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виділ майна, яке знаходиться у спільній частковій власності.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що 03 липня 1996 року між ним та Науково-виробничим об`єднанням «Оптима» укладений договір купівлі-продажу 53/100 частини виробничо-адміністративного будинку на АДРЕСА_1 , що становить 107,75 кв. м від загальної площі будинку.До складу 53/100 частини входить: 1/2 частка підвалу площею 19,70 кв. м, 1/2 частка котельні площею 1,65 кв. м, другий поверх площею 81,3 кв. м та 1/2 частка сходової клітки площею 5,1 кв. м.

Власником інших 47/100 частини вказаного будинку, що становить 96,15 кв. м, за договором купівлі-продажу від 03 липня 1996 року став ОСОБА_5 . До складу 47/100 частини входить: 1/2 частка підвалу площею 19,70 кв. м, 1/2 частка котельні площею 1,65 кв. м, перший поверх площею 69,7 кв. м та 1/2 частка сходової клітки площею 5,1 кв. м.

Після смерті ОСОБА_5 його частка домоволодіння поділена як спільна сумісна власність подружжя та успадкована спадкоємцями, внаслідок чого ОСОБА_2 володіє 188/600 частки, ОСОБА_4 - 47/600 частки, ОСОБА_3 - 47/600 частки будинковолодіння.

Зазначав, що з часу придбання зазначеного будинку між власниками склався порядок користування будинком, згідно з яким ОСОБА_5 та його спадкоємці користувалися приміщеннями першого поверху, а він користувався приміщеннями другого поверху.

Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17 лютого 1998 року № 63 підтверджено статус житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 , належної ОСОБА_5 , однак це рішення реалізоване не було, статус приміщень з виробничо-адміністративних на житловий не змінено.

Вказував на те, що він 20 березня 2018 року зареєстрував у Державному реєстрі речових прав право спільної часткової власності на 53/100 частки на адміністративно-господарський будинок, загальною площею 203,9 кв. м. Маючи намір продати належну йому частку, він звернувся до відповідачів з пропозицією реального поділу будинку, однак відповідачі таку пропозицію проігнорували.

Зазначав, що з метою визначення можливих варіантів поділу будинку він звернувся до судового експерта для проведення експертного будівельно-технічного дослідження.

Згідно з висновком експерта № 032/11-23 за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 24 листопада 2023 року судовим експертом Максимчиним А. Д., реальний розподіл вказаного будинку, з розрахунку виділення кожному співвласнику відповідних частин будинку у розмірі 53/100 та 47/100, є технічно можливим. Експерт запропонував два варіанти розподілу будинку.

Найбільш прийнятним для нього є варіант № 2, згідно з яким слід виконати меншу кількість будівельних робіт, які він може виконати без участі відповідачів.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд:

- припинити право спільної часткової власності на 53/100 виробничо-адміністративного будинку на АДРЕСА_1 ;

- виділити йому в натурі у приватну власність із спільної часткової власності приміщення вказаного будинку як окремий об`єкт нерухомого майна, який складається згідно з планом другого поверху з таких приміщень: ІІІ - сходова клітка площею 10,2 кв. м, 1 - кабінет площею 18,2 кв. м, 2 - кабінет площею 22,2 кв. м, 3 - кабінет площею 15,1 кв. м, 4 - кабінет площею 5,6 кв. м, 5 - санвузол площею 4,2 кв. м, 6 - туалет площею 1,2 кв. м, 7 - коридор площею 4,6 кв. м;

- стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь 430 612,00 грн компенсації за перевищення реальної частки над ідеальною;

- зобов`язати його виконати такі ремонтно-будівельні роботи: між приміщеннями сходових кліток І та ІІІ встановити перегородку, в приміщенні сходової другого поверху ІІІ демонтувати віконну раму, розширити віконний отвір та встановити вхідні двері з прибудовою зовнішньої сходової.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 53/100 частки виробничо-адміністративного будинку на АДРЕСА_1 .

Виділено в натурі у приватну власність ОСОБА_1 із спільної часткової власності приміщення у адміністративно-виробничому будинку з житловими приміщеннями на АДРЕСА_1 як окремий об`єкт нерухомого майна, який складається згідно з планом другого поверху з таких приміщень: ІІІ - сходова клітка площею 10,2 кв. м, 1 - кабінет площею18,2 кв. м, 2 - кабінет площею 22,2 кв. м, 3 - кабінет площею 15,1 кв. м, 4 - кабінет площею 5,6 кв. м, 5 - санвузол площею 4,2 кв. м, 6 - туалет площею 1,2 кв. м, 7 - коридор площею 4,6 кв. м (загальною площею 81,3 кв. м).

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію за перевищення реальної частки над ідеальною у сумі 430 612,00 грн.

Ухвалено ОСОБА_1 виконати такі ремонтно-будівельні роботи: між приміщеннями сходових кліток І та ІІІ встановити перегородку, в приміщенні сходової ІІ-го поверху ІІІ демонтувати віконну раму, розширити віконний отвір та встановити вхідні двері з прибудовою зовнішньої сходової (полегшеної конструкції).

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 420,00 грн та 25 000,00 грн витрат на проведення експертного дослідження.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до висновку експерта № 032/11-23 за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 24 листопада 2023 року судовим експертом Максимчиним А. Д., здійснити реальний розподіл спірного будинку, з розрахунку виділення кожному співвласнику відповідних частин будинку у розмірі 53/100 та 47/100, є технічно можливим.

Суди врахували, що запропонований експертом варіант № 2 розподілу відповідає інтересам співвласників, встановленому між ними порядку користування будинком, а також те, що проти такого розподілу не заперечували відповідачі.

Ураховуючи те, що в результаті виділу в натурі у приватну власність ОСОБА_1 із спільної часткової власності приміщень у спірному будинку частка відповідачівперевищує реальну частку над ідеальною, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача компенсацію за перевищення реальної частки над ідеальною у сумі 430 612,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Венгринюк Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 компенсації за перевищення реальної частки над ідеальною, в частині невирішеного питання щодо виділення відповідачам 59,5 % у рівних частках спірного будинку, а також в частині розподілу судових витрат та направити справу в цих частинах на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, визначаючи конкретні приміщення для позивача при поділі спільної часткової власності, фактично збільшив частку відповідачів на 12,5 % порівняно з їхньою ідеальною часткою, однак у резолютивній частині рішення не зазначив про таке збільшення, не визначив конкретні межі та склад приміщень, не вказав порядок реалізації прав на збільшену частку. Не зазначивши у судовому рішенні про те, що приміщення на першому поверсі залишається у власності відповідачів, суд фактично позбавив відповідачів їх права власності, що призвело до неможливості державної реєстрації права власності і розпорядження майном та провокування нових спорів.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо не зазначення судом першої інстанції конкретного об`єкта нерухомого майна, який залишається у спільній частковій власності відповідачів, та їх часток у спільній власності, посилався на те, що відповідачі з такими позовними вимогами до суду не звертались. Однак суд першої інстанції не роз`яснив відповідачам їхнє право на пред`явлення зустрічного позову.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, стягуючи з відповідачів компенсацію за перевищення реальної частки виділеного будинку над ідеальною, не врахував, що у спірному будинку у 2022-2023 роках за кошти відповідачів здійснені будівельні та монтажні роботи на загальну вартість 279 500,00 грн, участі у яких позивач не брав. У 2024 році у спірному будинку виконані роботи із заміни двох вікон у підвалі, вхідних дверей та одного вікна над дверима, а також заміна покрівлі. Вказані поліпшення здійснені після проведення експертизи та не враховані експертом при визначенні вартості досліджуваного об`єкта нерухомості.

Суди попередніх інстанцій не врахували збільшення вартості спірного нерухомого майна за рахунок коштів відповідачів та помилково не зменшили вартість компенсації за відхилення від ідеальних часток, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Крім того, стягуючи з відповідачів на користь позивача компенсацію за перевищення реальної частки та судові витрати, суд першої інстанції не визначив способу такого стягнення, а 08 квітня 2025 року ухвалив додаткове рішення, яким стягнув компенсацію за перевищення ідеальної частки і судові витрати у солідарному порядку.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судові рішення в частині припинення права спільної часткової власності ОСОБА_1 на 53/100 частки виробничо-адміністративного будинку на АДРЕСА_1 , виділення в натурі у приватну власність ОСОБА_1 із спільної часткової власності приміщення у адміністративно-виробничому будинку з житловими приміщеннями на АДРЕСА_1 як окремий об`єкт нерухомого майна та зобов`язання ОСОБА_1 виконати ремонтно-будівельні роботи не оскаржуються, а тому в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи інших учасників справи

У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Устінський А. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.

Відзив мотивований незгодою із доводами касаційної скарги та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не вирішили питання виділення окремої ізольованої площі відповідачам, є безпідставними, оскільки предметом спору у цій справі був саме виділ із спільної часткової власності частки позивача ОСОБА_1 , в той час коли решта будинку залишається у спільній частковій власності відповідачів. Відповідачі, погоджуючись із варіантом № 2 розподілу, не заявили зустрічного позову про виділення їхніх часток.

У цій справі відома позиція тільки одного відповідача - ОСОБА_2 , інші відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 участі у справі не брали, свою позицію не висловлювали, а тому суди попередніх інстанції не мали розуміння позиції вказаних відповідачів, наявності між ними спорів тощо.

Отже, суди попередніх інстанцій розглянули цей спір з дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

ОСОБА_2 та інші відповідачі не зверталися до ОСОБА_1 щодо проведення будь-яких ремонтних робіт у будинку, відповідно, ОСОБА_1 згоди на проведення поліпшень не надавав. Долучені представником відповідачки копії документів не свідчать про поліпшення спільного майна.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 1996 року є власником 53/100 частини виробничо-адміністративного будинку на АДРЕСА_1 , цегляного, загальною площею 203,9 кв. м. До складу 53/100 частини входить: 1/2 частки підвалу площею 19,7 кв. м, 1/2 частки котельні площею 1,65 кв. м, другого поверху площею 81,3 кв. м, 1/2 частки сходової клітки площею 5,1 кв. м.

Інші 47/100 частини виробничо-адміністративного будинку на АДРЕСА_1 належали ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 03 липня 1996 року: 1/2 частка підвалу площею 19,7 кв. м, 1/2 частка котельні площею 1,65 кв. м, перший поверх площею 69,7 кв. м, 1/2 частка сходової клітки площею 5,1 кв. м.

ОСОБА_5 помер та його частка власності на спірне нерухоме майно була успадкована відповідачами у справі: ОСОБА_2 належить 47/600 та 47/200 часток, ОСОБА_3 - 47/600 часток, ОСОБА_4 - 47/600 часток.

ОСОБА_1 користується приміщеннями другого поверху будинку, а відповідачі - приміщеннями першого поверху, що не заперечується сторонами.

Згідно з висновком експерта № 032/11-23 за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 24 листопада 2023 року судовим експертом Максимчиним А. Д., ринкова вартість будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 становить 3 444 903,00 грн. Здійснити реальний розподіл будинку загальною площею 200,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , з розрахунку виділення одному співвласнику 53/100 частини будинку, а іншим співвласникам 47/100 частини будинку, є технічно можливим. Експертом запропоновано два варіанти розподілу будинку (адміністративно-виробнича будівля з житловими приміщеннями літ. «А») на АДРЕСА_1 .

Відповідно до варіанту № 1 розподілу співвласнику 53/100 частини виділяються приміщення адміністративно-виробничої будівлі з житловими приміщеннями літ. «А» на суму 2 247 945,00 грн, що становить 65,3 % від загальної вартості об`єкта оцінки.

Співвласнику 47/100 частини виділяються приміщення адміністративно-виробничої будівлі з житловими приміщеннями літ. «А» на суму 1 196 958,00 грн, що становить 34,7 % від загальної вартості об`єкта оцінки. За перевищення реальної частки на ідеальною співвласник 53/100 частини адміністративно-виробничої будівлі з житловими приміщеннями літ. «А» повинен виплатити співвласнику 47/100 частини адміністративно-виробничої будівлі з житловими приміщеннями літ. «А» компенсацію у розмірі перевищення частки на ідеальною, що становить 12,3 %, 432 723,00 грн (3 444 903,00 грн х 12,3 %/100 %).

При цьому варіанті реального розподілу необхідно виконати такі ремонтно-будівельні роботи:

- між приміщеннями «1-7» та «І» закласти вхідні двері;- в приміщенні сходової «1-4» демонтувати віконну раму, розширити віконний отвір та встановити двері. На стадії проектної пропозиції запропонувати прибудову ганку S-4, 0 кв. м, в ньому влаштувати вхідні двері та віконний проріз;

- кожному із співвласників необхідно влаштувати індивідуальне електропостачання та опалення своїх приміщень.

Для здійснення всіх переобладнань та добудов до об`єкта дослідження необхідно розробити та погодити у встановленому порядку проектну документацію.

Вартість вказаних робіт експертом не визначалась.

Згідно з варіантом № 2 розподілу, який погоджений сторонами, співвласнику 47/100 частини виділяються приміщення адміністративно-виробничої будівлі з житловими приміщеннями літ. «А» на суму 2 048 739,00 грн, що становить 59,5 % від загальної вартості об`єкта оцінки. Співвласнику 53/100 частини виділяються приміщення адміністративно-виробничої будівлі з житловими приміщеннями літ. «А» на суму 1 396 165,00 грн, що становить 40,5 % від загальної вартості об`єкта оцінки. За перевищення реальної частки на ідеальною співвласник 47/100 частини виділяються приміщення адміністративно-виробничої будівлі з житловими приміщеннями літ. «А» повинен виплатити співвласнику 53/100 частини адміністративно-виробничої будівлі з житловими приміщеннями літ. «А» компенсацію у розмірі перевищення частки на ідеальною, що становить 12,5 %, 430 612,00 грн (3 444 903,00 грн х 12,5 %/100 %).

При цьому варіанті реального розподілу необхідно виконати такі ремонтно-будівельні роботи:

- між приміщеннями сходових кліток «І» і «ІІІ» встановити перегородку;

- в приміщенні сходової другого поверху «ІІІ» демонтувати віконну раму, розширити віконний отвір та встановити вхідні двері. На стадії проектної пропозиції запропонувати прибудову зовнішньої сходової (полегшеної конструкції);

- кожному із співвласників необхідно влаштувати індивідуальне електропостачання та опалення своїх приміщень.

Для здійснення всіх переобладнань та добудов до об`єкта дослідження необхідно розробити та погодити у встановленому порядку проектну документацію.

Вартість вказаних робіт експертом не визначалась.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що він має намір продати належну йому часткуу адміністративно-виробничому будинку з житловими приміщеннями на АДРЕСА_1 , проте відповідачі як співвласники цього нерухомого майна ігнорують його пропозицію щодо реального поділу будинку.

Установивши наявність технічної можливості щодо виділу позивачу частки із будинку, який перебуває у спільній частковій власності сторін, суди з урахуванням висновку експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження, у тому числі і технічної можливості здійснити реальний розподіл спірного будинку, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та виділили в натурі у приватну власність ОСОБА_1 із спільної часткової власності приміщення у адміністративно-виробничому будинку з житловими приміщеннями на АДРЕСА_1 як окремий об`єкт нерухомого майна.

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів як із законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам і матеріалам справи з огляду на таке.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно із частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 367 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).

Тлумачення положень статей 183 358 364 379 380 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц (провадження № 61-21409св18), від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15 (провадження № 61-26178св18) від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц (провадження № 61-19073св20).

Перевіряючи доводи касаційній скарзі на те, що суд, стягуючи з відповідачів компенсацію за перевищення реальної частки над ідеальною, не врахував вартість здійснених відповідачами поліпшень спірного нерухомого майна, колегія суддів виходить із такого.

Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою та другою статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Кожен співвласник зобов`язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

При цьому маються на увазі витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Виходячи з аналізу наведених норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.

Отже, в разі доведеності одним зі співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі №635/516/18-ц (провадження №61-22559св19), від 12 грудня 2018 року у справі №210/6795/13-ц (провадження №61-16288св18).

Таким чином, у відповідачів виникає право на компенсацію понесених витрат на ремонт будинку у разі доведення, що співвласник ухилявся від участі у витратах на утримання спільної власності, і витрати понесені на ремонт будинку були об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до статті 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не порушували питанняпро компенсацію понесених ними витрат на ремонт будинку, з такими позовними вимогами до суду не зверталися.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не зазначив у резолютивній частині судового рішення конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у спільній частковій власності відповідачів та їх частки у спільній власності, оскільки з такими позовними вимогами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до суду не зверталися.

Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не оскаржували судові рішення судів попередніх інстанцій, з касаційним скаргами до Верховного Суду не зверталися, отже погодились з висновками судів попередніх інстанцій.

Водночас колегія суддів звертає увагу заявника на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 23 квітня 2025 року в cправі № 357/3145/20 (провадження № 14-36цс25).

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому за бажанням можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку.

Винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється.

Оскільки у справі, що є предметом перегляду, не установлено обставин того, що всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу спірного майна, тому суд не мав визначеного законом обов'язку визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників.

Посилання у касаційній скарзі на те, що додатковим рішенням від 08 квітня 2025 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача компенсацію за перевищення реальної частки над ідеальною та судові витрати, колегія суддів не бере до уваги, оскільки додаткове рішення Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області від 08 квітня 2025 року не переглядалось судом апеляційної інстанції, та, відповідно, не оскаржувалось в касаційному порядку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у відповідача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь відповідача.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Венгринюк Юрій Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович