Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №308/2494/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 308/2494/15-ц

провадження № 61-15972св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Таскомбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк»на постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позову

1. У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»

(далі - ПАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк»), звернулося до суду із позовом до

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором.

2. Позов мотивувало тим, що 24 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), яке в подальшому змінило найменування на ПАТ «Універсал Банк», було укладено Кредитний договір №06/2055К-07, відповідно до якого кредитор видав позичальнику кредит у сумі 50 000,00 дол. США зі сплатою 14,00 % річних строком на 120 місяців з кінцевим терміном повернення кредитних коштів

в строк до 23 жовтня 2017 року з погашенням суми кредиту та процентів у терміни, передбачені умовами кредитного договору.

3. Виконання зобов`язань позичальника за договором забезпечено предметом іпотеки - салоном краси, реконструйованим з власних приміщень №3 та №4, загальною площею 141,60 кв. м., що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 - згідно «додаткової угоди №1 від 24 жовтня 2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов Оксаною Іванівною, за реєстровим №3792, до Договору іпотеки

від 24 вересня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., за реєстровим №3224.

4. У зв`язку із неможливістю виконувати в повному обсязі своїх зобов`язань за Кредитним договором на умовах реструктуризації між сторонами договору було укладено та підписано зміни до Кредитного договору та Договору іпотеки, а також укладено договір поруки.

5. ВАТ «Банк Універсальний», яке в подальшому змінило найменування на

ПАТ «Універсал Банк», зобов`язання за кредитним договором №06/2055К-07

від 24 жовтня 2007 року виконано в повному обсязі, однак, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо погашення суми отриманого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, у розмірі та у строки, визначені кредитним договором, не виконує.

6. У зв`язку із невиконання відповідачем належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором у останнього виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути із відповідачів на його користь в солідарному порядку.

7. З урахуванням зазначеного, а також неодноразової зміни розміру позовних вимог шляхом збільшення та зменшення останніх, АТ «Таскомбанк», як правонаступник ПАТ «Універсал Банк», просило суд стягнути з відповідачів

на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на

26 жовтня 2021 року складає 40 330,17 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 10 квітня 2023 року позов ПАТ «Універсал Банк», правонаступником якого

є АТ «Таскомбанк», задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 40 330,17 дол. США. Вирішено питання щодо розпоідлу судових витрат.

9. Задовольняючи позовні вимоги, міськрайонний суд мотивував своє рішення доведеністю неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, а отже - наявністю підстав для стягнення з боржника та поручителя суми заборгованості за процентами в солідарному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 квітня 2023 року скасовано.

У задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк», правонаступником якого

є АТ «Таскомбанк», відмовлено.

11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що банк, після пред`явлення вимоги до позивачів про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, неправомірно продовжував нараховувати відсотки за кредитним договором, наслідком чого стало нарахування відсотків у розмірі 70 106,18 дол. США, з яких, після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та часткового зарахування вартості предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості, протиправно просив стягнути з відповідачів у судовому порядку ще 40 330,17 дол. США.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12. У грудні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ «Таскомбанк» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. У касаційній скарзі АТ «Таскомбанк»просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, рішення місцевого суду залишити в силі.

16. Підставою касаційного оскарження заявник вказує порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 18 січня 2022 року в справі № 910/17048/17, від 03 серпня 2022 року в справі № 756/10266/15-ц(пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

17. На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки умовами договору, укладеного між сторонами, передбачено, що він діє з моменту підписання і до повного виконання сторонами зобов`язань. Отже, на переконання заявника, банк мав право нараховувати відсотки за невиконання договору аж до моменту звернення стягнення на предмет іпотеки.

18. У зв`язку із зазначеним АТ «Таскомбанк» вважає, що мало право вимагати сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за період після настання дати повернення кредиту і до дня його фактичного повернення, тобто до дня звернення стягнення на предмет іпотеки.

19. При цьому звертає увагу суду, що під час визначення розміру позовних вимог шляхом їх зменшення було враховано часткове погашення боргу

в позасудовому порядку - шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20. 24 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний», яке

в подальшому змінило найменування на ПАТ «Універсал Банк», було укладено Кредитний договір №06/2055К-07, згідно якого банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредит у сумі 50 000,00 дол. США зі сплатою 14,00 % річних, строком на 120 місяців, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів у строк до 23 жовтня 2017 року із погашенням суми кредиту та процентів у терміни, передбачені умовами кредитного договору та відповідно до графіку погашення заборгованості по кредиту (Т.1, а.с.16 - 22).

21. ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 50 000,00 дол. США, що стверджується заявою на видачу готівки № 100_36 від 24 жовтня 2007 року (Т.1, а.с.23).

22. Згідно із пунктом 4.4. Кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня видачі кредиту по день його повернення за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. День надання кредиту і день повернення кредиту при нарахуванні процентів рахуються як один день. Нарахування процентів за фактичну кількість календарних днів користування кредитом здійснюється щомісячно.

23. Відповідно до пункту 6.1.1. Кредитного договору, позичальник зобов`язується своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені Кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно Кредитного договору.

24. Позичальник зобов`язався при настанні випадків, передбачених пунктами 10.3. - 10.4 Кредитного договору, достроково погасити заборгованість по кредиту та процентах в повному розмірі, а також оплатити всі суми пені і штрафів. Невиконання Позичальником зобов`язань, передбачених цим пунктом, є підставою для примусового стягнення (в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно та/або інші види забезпечення) всієї заборгованості за Кредитним договором (пункт 6.1.4. Кредитного договору).

25. Пунктом 9.1. Кредитного договору визначено, що при порушенні строків погашення кредиту, сплати процентів за користування коштами Позичальник додатково сплачує пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплачених вчасно сум за кожен день прострочення платежу за весь час прострочення.

26. Сторони дійшли згоди що у випадку невиконання зобов`язань, передбачених пунктами 6.1.5. - 6.1.8. Кредитного договору, Позичальник сплачує штраф

в розмірі 2% від суми кредиту за кожен випадок (пункт 9.2. Кредитного договору).

27. Відповідно до пункту 10.3. Кредитного договору Кредитор має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором, а також відшкодування збитків, завданих Кредитору внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов Кредитного договору, а Позичальник зобов`язаний повернути Кредитору суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти та штрафи, а також відшкодувати збитки, завдані Кредитору.

28. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором, між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки

від 24 вересня 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку салон краси, реконструйований з власних приміщень №3 та №4, загальною площею 141,60 кв. м. що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., зареєстрований за №9224 (Т.1, а.с.26 - 29).

29. У подальшому між сторонами було укладено зміни до Кредитного договору та Договору іпотеки, а також укладено договір поруки, зокрема: додаткову угоду №1 від 14 лютого 2008 року до кредитного договору; додаток №2 від 14 лютого 2008 року до кредитного договору; додаток №2 від 14 лютого 2008 року до кредитного договору; додаткову угоду №3 від 17 серпня 2009 року до кредитного договору; графік погашення на період з 01 вересня 2009 року по 01 серпня

2010 року; додаткову угоду №4 від 17 серпня 2009 року до кредитного договору; додаток №1 до додаткової угоди №4 від 17 серпня 2009 року до кредитного договору; договір від 17 серпня 2009 року про внесення змін до договору іпотеки; додаткову угоду №5 від 29 грудня 2010 року до кредитного договору; графік погашення на період з 01 січня 2011 року по 01 грудня 2011 року; додаткову угоду №6 від 29 грудня 2010 року до кредитного договору; додаток №1 до додаткової угоди №6 від 29 грудня 2010 року до кредитного договору; договір від 29 грудня 2010 року про внесення змін до договору іпотеки; додаткову угоду №7

від 24 лютого 2012 року до кредитного договору; додаток №1 до додаткової угоди №7 від 24 лютого 2012 року до кредитного договору; графік погашення на період з 01 березня 2012 року по 01 серпня 2012 року; додаткову угоду №8 від 24 лютого 2012 року до кредитного договору; додаток №1 до додаткової угоди №8

від 24 лютого 2012 року до кредитного договору; додаткову угоду №9

від 18 грудня 2012 року до кредитного договору; додаток №1 до додаткової угоди №9 від 18 грудня 2012 року до кредитного договору; додаткову угоду №10

від 18 грудня 2012 року до кредитного договору; додаток №1 від 07 грудня

2012 року до додаткової угоди №10 від 18 грудня 2012 року до кредитного договору; договір від 18 грудня 2012 року про внесення змін до договору іпотеки; додаткову угоду №11 від 25 жовтня 2013 року до кредитного договору; додаток №1 до додаткової угоди №11 від 25 жовтня 2013 року до кредитного договору; додаткову угоду №12 від 25 жовтня 2013 року до кредитного договору; додаток №1 до додаткової угоди №12 від 25 жовтня 2013 року до кредитного договору; додаткову угоду від 25 жовтня 2013 року до договору поруки №06/2055П

від 24 лютого 2012 року; договір поруки від 25 жовтня 2013 року (порука фізичної особи ОСОБА_2 ).

30. Змістом пункту 1.4. Договору поруки визначено солідарну відповідальність Поручителя і Позичальника (Боржника).

31. У зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, 30 вересня 2014 року ПАТ «Універсал Банк» надіслало на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про сплату простроченої заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, а також штрафних санкцій за порушення зобов`язань. У цій вимозі зазначено, що у разі її невиконання строк повернення кредиту вважається таким, що настав достроково, - на тридцять перший день після її отримання. Також банк попередив, що буде змушений стягнути всю суму кредиту в примусовому порядку з покладенням витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, та витрат виконавчого провадження (Т.1, а.с.102 - 107).

32. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали вимогу банку 14 жовтня 2014 року проте, зобов`язання за укладеними договорами не виконали.

33. Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 01 грудня

2014 року заборгованість за кредитним договором становить 53 466,64 дол. США,

з яких: 44 114,71 дол. США - заборгованість по сумі кредиту; прострочена заборгованість по сумі кредиту - 4 781,48 дол. США, заборгованість по відсоткам - 9 013,03 дол. США, підвищені відсотки - 338,90 дол. США, яку позивач просив стягнути на його користь із відповідачів в солідарному порядку (Т.1, а.с.108 - 110).

34. 17 липня 2015 року позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно розрахунку, станом на 08 липня 2015 року загальна сума заборгованості відповідачів перед банком становить 58 336,99 дол. США, з яких: 44 114,71 дол. США - заборгованість по сумі кредиту; прострочена заборгованість по сумі кредиту - 8 196,99 дол. США, заборгованість по відсоткам - 12 868,57 дол. США та підвищені відсотки - 1 353,71 дол. США (Т.1, а.с.159 - 162).

35. 28 березня 2018 року позивач вдруге звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно до розрахунку станом на

21 лютого 2018 року загальна сума заборгованості відповідачів перед банком становить 84 598,43 дол. США, з яких: 44 114,71 дол. США - заборгованість по сумі кредиту; сума простроченої заборгованості по сумі кредиту - 27 963,34 дол. США, заборгованість по відсоткам - 24 817,85 дол. США, підвищені відсотки -

15 665,87 дол. США (Т.2, а.с.33 - 36).

36. 29 квітня 2021 року між АТ «Універсал Банк» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір факторингу № НІ/11/2-Ф, відповідно до якого АТ «Таскомбанк» набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ПАТ «Універсал Банк», зокрема, до

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором №06/2055К-07 від 24 жовтня 2007 року.

37. Станом на 29 квітня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 , перед банком становила 111 921,75 дол. США, з яких: 44 114,71 дол. США - сума основного боргу, 67 807,04 дол. США - відсотки (Т.3, а.с.17).

38. 20 серпня 2021 року АТ «Таскомбанк» в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмети іпотеки, передані як забезпечення виконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання за кредитним договором № 06/2055К-07 від 24 жовтня 2007 року, шляхом реєстрації права власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 271558905 від 20 серпня 2021 року, відповідно до якого власником (1/1 частки) нежитлового приміщення, салон краси, реконструйований з власних приміщень №3 та № 4, за адресою: АДРЕСА_1 ,

є АТ «Таскомбанк» на підставі рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Деяк К. К. (Т.3, а.с.122).

39. Приватному нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу

Деяк К. К. АТ «Таскомбанк» подав Довідку про суму боргу за основним зобов`язанням за кредитним договором, відповідно до якої станом на 19 серпня 2021 року заборгованість за кредитним договором становить 119 385,99 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ (1 дол. США - 26,6455 грн) становить 3 181 099,40 грн, з яких: заборгованість по основному боргу за кредитом, в т.ч. прострочена - 44 114,71 дол. США (1 175 458,51 грн); заборгованість по процентам, в т.ч. прострочена 70 106,18 дол. США (1 868 014,22 грн); штрафні санкції (пеня) 5 165,10 дол. США (137 626,67 грн).

40. 27 жовтня 2021 року АТ «Таскомбанк» подало до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої станом на 26 жовтня 2021 року загальна сума заборгованості відповідачів перед банком становить 40 330,17 дол. США (заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені)), яку просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Т.3, а.с.84)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

41. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

42. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

43. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

44. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

45. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

46. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

47. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

48. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд мотивував його тим, що нарахування банком відсотків після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та заявлення вимог до позивачів про їх стягнення

є безпідставним.

49. Верховний Суд погоджується із такими висновками апеляційного суду

з огляду на наступне.

50. За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів. Прострочення виконання зобов`язання, в свою чергу, є його порушенням.

51. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

52. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

53. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

54. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) викладено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору

в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

55. Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).

56. Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі

№ 910/4518/16).

57. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, на адресу відповідачів, 30 вересня 2014 року було надіслано вимогу про сплату простроченої заборгованості за кредитним договором, процентами, нарахованими за користування кредитними коштами, штрафні санкції за порушення виконання зобов`язань. Зазначено, що у випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається Банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги та банк буде вимушений стягнути всю суму кредиту в примусовому порядку з покладенням витрат, пов`язаних із сплатою судового збору, та витрат виконавчого провадження.

58. Вимога банку отримана відповідачами 14 жовтня 2014 року, однак останні свої зобов`язання за договорами не виконали, відповідно, на тридцять перший день з даної дати строк виконання кредиту є таким, що достроково настав, тобто 14 листопада 2014 року.

59. 05 березня 2015 року Банк звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, визначеної станом на 01 грудня

2014 року у розмірі 53 466,64 дол. США. з яких: 44 114,71 дол. США - заборгованість по сумі кредиту; в т.ч. сума прострочена заборгованість по сумі кредиту: 4 781,48 дол. США, заборгованість по відсоткам в сумі 9 013,03 дол. США та підвищені відсотки в сумі 338,90 дол. США, яку позивач просив стягнути на його користь із відповідачів в солідарному порядку.

60. Відповідно до правового висновку, викладеного у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

61. Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір у справі №910/458/16, наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

62. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України). Саме за це благо (можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу) позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

63. Водночас, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту останній позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту

у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

64. Таким чином, регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

65. При цьому щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

66. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

67. При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору

(в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо.

У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

68. У зв`язку із наведеним Велика Палата Верховного Суду також уточнила висновок, наведений у постанові від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом»

(стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

69. У справі, що переглядається, з урахуванням того, що банк скористався правом вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати відсотків відповідно до статті 1048 ЦК України, підвищених відсотків за порушення умов договору, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність у банку права нараховувати відсотки за кредитним договором, передбачені саме умовами цього договору.

70. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду викладених

у постановах від 18 січня 2022 року в справі № 910/17048/17, від 03 серпня 2022 року в справі № 756/10266/15-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин справи.

71. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 зазначено, що системний аналіз статті 33, частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, статей 546 590 598 599 ЦК України дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок реалізації прав на один із способів забезпечення виконання зобов`язання за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора, є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою

і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок усіх видів забезпечення зобов`язання, узгоджених сторонами. Буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року

№ 2478-VIII) можливе виключно в тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене лише одним способом забезпечення,

і вказаний спосіб було реалізовано у повному обсязі в позасудовому порядку.

72. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає недійсність наступних вимог кредитора, заявлених не до основного боржника, а щодо виконання боржником основного зобов`язання, що в цьому контексті слід розуміти як недійсність вимог, заявлених до усіх сторін як основного договору, так і забезпечувальних зобов`язань, закріплених в акцесорних договорах. У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання двома

і більше предметами застави, основне зобов`язання не припиняється після звернення стягнення на всі предмети застави або на будь-який з них на вибір заставодержателя, якщо це не потягло повного задоволення його вимог та не закінчився строк на реалізацію права звернення стягнення на інші забезпечувальні зобов`язання.

73. У справі № 756/10266/15-ц фізична особа звернулася до суду із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа у справі за позовом банку до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом фізичної особи до банку, приватного нотаріуса про розірвання кредитного та іпотечного договорів.

74. Заява була обґрунтована тим, що рішенням районного суду було задоволено первісний позов, стягнуто з фізичної особи на користь банку заборгованість за кредитним договором, в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постановою апеляційного суду, яка залишена без змін постановою Верховного Суду, рішення районного суду в частині стягнення на користь банку заборгованості за кредитним договором частково залишено без змін. На виконання цих рішень видано виконавчий лист.

75. Заявник зазначав, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом, предметом якого є квартира. Разом з тим, заявник дізнався, що іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки, тому зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки є припиненими.

76. Верховний Суд постановою від 03 серпня 2022 року у справі

№ 756/10266/15-ц залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

77. Постанова апеляційного суду у зазначеній вище справі мотивована тим, що іпотекодержатель скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» зареєстрував за собою право власності на передане в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що належала іпотекодавцю (фізичній особі).

78. Суд касаційної інстанції зазначив, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з огляду на те, що внаслідок завершення позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки зобов`язання фізичної особи за кредитним договором припинилися в цілому, в тому числі в непогашеній за рахунок іпотечного майна частині, і іпотекодержатель не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому договір іпотеки не містить умови про погодження сторонами у встановленій формі застереження щодо відступу від положень статті 36 Закону України «Про іпотеку».

79. Разом з тим предметом позову у справі, що переглядається Верховним Судом (№308/2494/15-ц), є стягнення заборгованості за кредитним договором

у вигляді відсотків, нарахованих після звернення до суду із позовом.

80. З урахуванням зазначеного, доводи скаржника щодо неврахування апеляційним судом у справі, що переглядається, висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.

81. Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

83. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк»залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович