Постанова

Іменем України

15 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 756/10266/15

провадження № 61-3998св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Надра",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 19 серпня 2019 року в складі судді Луценко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Іванової І.

В. Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 30 січня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра"), правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 401 320,00 доларів США в порядку та на умовах визначених цим договором, на термін до 28 січня 2028 року.

Позивач звертав увагу на те, що позичальник взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту не виконував, а тому станом

на 03 серпня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 412 837,00
доларів США та 1 329 046,45 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 341 941,35 доларів США, заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 70 895,81 доларів США, штрафу за прострочення сплати кредиту в розмірі 22 776,48
доларів США, що еквівалентно 481 191,09 грн, пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 40 132,00 доларів США, що еквівалентно 847 855,36 грн.

Посилаючись на наведене, ПАТ "КБ "Надра" просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 412 837,00 доларів США основного боргу, а також 1 329 046,45 грн пені та штрафу.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ "Надра", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. про розірвання кредитного та іпотечного договорів.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за зустрічним позовом виконував належним чином умови кредитного договору, проте через складну економічну ситуацію в країні вимушений був припинити сплату основного боргу та нарахованих відсотків.

З огляду на вище наведе, ОСОБА_1 вважав, що є правові підстави для розірвання кредитного договору та договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року позов ПАТ "КБ "Надра" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором в розмірі 412 837,16 доларів США, а також 1 329 046,45 грн штрафу та пені. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що боржником не виконано зобов'язання за кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для розірвання кредитного договору та договору іпотеки.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" штрафу у розмірі 22 776,48 доларів США, та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором в сумі 412 837,16 доларів США та пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 847 855,36 грн, оскільки заявником не наведено в апеляційній скарзі доводів, які б спростовували правильність таких висновків суду першої інстанції.

Проте, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково не врахував доводи відповідача за первісним позовом про безпідставність вимоги банку про одночасне стягнення з боржника штрафу і пені за порушення виконання зобов'язань. Перевіряючи зазначені обставини, апеляційний суд встановив, що відповідно до пункту 5.3. кредитного договору штраф застосовується у випадку порушення позичальником вимог пункту 4.3 за виключенням підпунктів 4.3.3., 4.3.4. кредитного договору. Оскільки позичальником не було порушено зазначені умови кредитного договору, крім того банк не посилався на порушення позичальником пункту 4.3 кредитного договору, апеляційний суд визнав вимоги позивача за первісним позовом про стягнення штрафу необґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

27 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення в частині задоволення первісного позову, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Вважає, що позивач за первісним позовом не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність") наявність заборгованості у відповідача перед банком. Наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором, на думку заявника, не є належним та допустимим доказом, який беззаперечно свідчить про наявність у відповідача зобов'язань перед банком та їх неналежне виконання.

Відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Верховного Суду від інших учасників справи не надходило.

Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються заявником в частині вирішення первісного позову, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не переглядаються судом касаційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав визначених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 756/10266/15 із Оболонського районного суду м. Києва, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 січня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра ", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в розмірі 401 320,00 доларів США на термін до 28 січня 2028 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за зазначеним вище кредитним договором, 30 січня 2008 року між останнім та ВАТ "КБ "Надра" правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. М., відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно - трикімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до розрахунку заборгованості, через невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, в останнього утворилась заборгованість, яка станом на 03 серпня 2015 року становила 412 837,00 доларів США та складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 341 941,35 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 70 895,81 доларів США, а також

1 329 046,45 грн штрафу та пені за прострочення сплати кредиту, з яких пеня за прострочення сплати кредиту становить 847 855,36 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установившиненалежне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, суд першої інстанції з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, правильно виходив з доведеності вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, відсотками та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про необхідність застосування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15, оскільки він зроблений за інших фактичних обставин справи.

Так, відмовляючи в задоволенні позову в справі № 161/16891/15, суди попередніх інстанцій, з висновками якого погодився Верховний Суд, виходили з того, що позивач у порушення вимог частини 1 статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність") наявність заборгованості у відповідача перед банком; на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006 та 2009 рік, оригіналу Генеральної угоди від 09 серпня 2012 року, виписки за картковим рахунком, доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача, тоді як представник відповідача заперечував підписання кредитних договорів з банком та здійснення платежів на виконання їх умов.

У справі, що переглядається, банком доведено наявність між сторонами кредитних правовідносин, відповідач за первісним позовом не заперечував отримання ним кредиту в розмірі, зазначеному в договорі та підтвердив часткове виконання зобов'язань за кредитним договором, а тому зазначені вище аргументи заявника є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження заборгованості відповідача відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" Верховний Суд відхиляє з огляду на встановлення судами підтвердження заборгованості матеріалами справи.

У матеріалах справи є кредитний договір, докази отримання відповідачем кредиту, розрахунок заборгованості за кредитним договором, проте відповідач на спростування неправильного розрахунку заборгованості, не надав власного розрахунку, що є його процесуальним обов'язком.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року в нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик