Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.02.2022 року у справі №280/1199/18
Ухвала КЦС ВП від 09.03.2020 року у справі №280/1199/18

Постанова

Іменем України

21 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 280/1199/18

провадження № 61-3374св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Коростишівська міська рада,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в складі колегії суддів: Миніч Т. І., Григорусь Н. Й., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просив: визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЖТ № 106494, виданий на ім`я ОСОБА_7 та скасувати державну реєстрацію цього акта в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 81; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2003 року

В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_7 , якому на праві власності належала частина житлового будинку та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно в рівних частках успадкували матір померлого ОСОБА_8 , він та його сестра ОСОБА_9 (діти спадкодавця).

В подальшому після смерті баби право власності на успадковане майно ОСОБА_7 перейшло до ОСОБА_6 , яка в подальшому 18 листопада 2005 року уклала з ним договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. В грудні 2017 року він домовився із сестрою ОСОБА_9 про купівлю її частки успадкованого майна, для чого ними були подані нотаріусу правовстановлюючі документи - свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 13 жовтня 2003 року та державний акт на право власності на земельну ділянку. Розглянувши документи, нотаріус внесла зміни у свідоцтво про право на спадщину в частині спадкування земельної ділянки, а саме зазначила, що до складу спадкового майна входить ј частина земельної ділянки площею 0,0656 га, а не уся земельна ділянка. Іншими співвласниками земельної ділянки є відповідачі в справі.

При видачі державного акта на право власності на земельну ділянку були порушені норми законодавства, зокрема, помилково зазначено про належність спірної земельної ділянки на праві спільної часткової, а не спільної сумісної власності його батьку та відповідачам. Крім того, оспорюваний правовстановлюючий документ виданий 13 жовтня 2003 року, тобто після смерті ОСОБА_7 . В червні 2018 року він звернувся до Відділу Держгеокадастру в Коростишівському районі із заявою про внесення змін в Державний земельний кадастр в частині визначення часток у власності на спірну земельну ділянку кожного із співвласників, однак отримав відповідь про неможливість внесення таких змін.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішення Коростишівської міської ради № 565 від 26 грудня 2001 року втратило чинність, позивач не надав документи, що передували прийняттю рішення Коростишівською міською радою 24 липня 2003 року, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 106494, технічної документації зі складання державного акта на право власності на спірну земельну ділянку.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 пропустив позовну давність на звернення до суду позовом, тому він підлягає залишенню без задоволення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц, від 04 вересня 2019 року в справі № 372/3223/16-ц, від 08 квітня 2019 року в справі № 368/513/16-ц.

Вказував про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Також оскаржив судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема посилався на те, що суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази.

Апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку, що він пропустив строк звернення до суду, оскільки ще в 2003 році оформлював право на спадщину на підставі оспорюваного державного акту і йому було достеменно відомо про обставини, якими він обґрунтовував позовні вимоги. Поданням документів до нотаріуса для оформлення спадщини займалась його баба, йому не було відомо про зміст рішень міської ради при приватизації земельної ділянки. Він не є фахівцем у галузі права, тому не міг проаналізувати зміст державного акта і на той момент не міг знати про порушення його прав.

Встановлення відповідачам як співвласникам житлового будинку конкретного розміру часток у спільній власності на земельну ділянку під час її приватизації є незаконним.

Суди в оскаржуваних рішеннях не дослідили і не вказали, чи відповідає зазначений у оспорюваному державному акті вид права власності на земельну ділянку (із зазначенням часток) виду права власності, за яким земельна ділянка передавалася у власність згідно рішення органу місцевого самоврядування.

Апеляційний суд не надав оцінку доводам апеляційної скарги щодо правомірності набуття права власності на ѕ частини спірної земельної ділянки відповідачами в справі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Коростишівського районного суду Житомирської області

16 липня 2020 року справа № 280/1199/18 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_4 та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва на право власності на житло № НОМЕР_1 від 07 квітня 1997 року, квартира АДРЕСА_2 , належить на праві спільної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Квартира АДРЕСА_1 за цією ж адресою належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 07 серпня 1997 року.

Рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 26 грудня 2001 року № 565 «Про перехід права користування та права власності на земельні ділянки при переході права власності на житло» у зв`язку з переходом права власності на частину житлового будинку на АДРЕСА_1 , (а саме квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) згідно свідоцтва на право власності на житло, передано у спільну сумісну власність присадибну земельну ділянку площею 731 кв. м за тією ж адресою ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та дозволено їм виготовити державний акт на право приватної власності на землю.

За життя зазначене рішення ОСОБА_7 не оспорював.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

З архівного витягу рішення Коростишівської міської ради дев`ятої сесії двадцять четвертого скликання від 24 липня 2003 року «Про зміну площ земельних ділянок переданих у приватну власність» вбачається, що цим рішенням встановлено остаточний розмір площ земельних ділянок, переданих у приватну власність громадянам згідно додатку № 1, 2, та ухваленовважати таким, що втратило чинність, рішення виконкому № 565 від 26 грудня 2001 року.

Відповідно до додатку № 1 до рішення сесії Коростишівської міської ради (9 сесія 24 скликання від 24 липня 2003 року) у списку громадян міста Коростишева, яким передаються земельні ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських приміщень (присадибна ділянка), зазначено: ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з загальною площею земельної ділянки 656 кв. м.

Встановлено, що співвласниками спірної земельної відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 13 жовтня 2003 року, серія ЖТ № 106494, є ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі рішення IX сесії XXIV скликання Коростишівської міської ради від 24 липня 2003 року.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_10 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2003 року, виданого державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1-2473, спадкоємцями майна ОСОБА_7 є його мати ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво про право на спадщину за законом, складається з квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0656 га, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

28 грудня 2017 року державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори було внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2003 року та зазначено, що спадкове майно, на яке видано дане свідоцтво, складається з квартири АДРЕСА_1 на ј частки земельної ділянки площею 0, 0656 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 з 2003 року був обізнаний про те, що співвласниками спірної земельної ділянки окрім ОСОБА_7 є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЖТ № 106949, оскільки підставою для набуття ним права власності на спадкове майно був, зокрема, вищевказаний державний акт, з позовом про визнання недійсним якого він звернувся до суду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 12 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 40 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами другою, третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За приписами статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

При цьому, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Державний акт, виданий після смерті спадкодавця, може свідчити про набуття ним права власності на земельну ділянку лише за умови прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про передачу у власність земельної ділянки за життя спадкодавця.

Встановлено, що державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_7 було видано після його смерті у 2003 році, підставою для його видачі було рішення органу місцевого самоврядування, ухвалене також після смерті спадкодавця.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки оформлення права власності спадкодавця ОСОБА_7 на земельну ділянку та видача свідоцтва про право на спадщину в частині земельної ділянки суперечать вимогам закону

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності

є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,

§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,

§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що ОСОБА_1 стало відомо про існування оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку під час оформлення спадщини після смерті батька ОСОБА_7 у 2003 році, оскільки зазначений державний акт був підставою для набуття позивачем права власності на спадкове майно, а з позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину недійсним він звернувся у 2018 році, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15- ц, від 04 вересня 2019 року в справі № 372/3223/16-ц), від 08 квітня 2019 року в справі № 368/513/16-ц не приймаються судом до уваги, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко