Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.11.2024 року у справі №372/1561/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 372/1561/23

провадження № 61-6977св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Фесик Марія Олексіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Навальнєв Олександр Юрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Фесик М. О., про поділ спільної сумісної власності подружжя, виключення майна з акта опису та звільнення його з-під арешту.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що 28 липня 1989 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб. 24 грудня 2007 року під час спільного проживання у шлюбі, подружжя набуло у спільну сумісну власність житловий будинок АДРЕСА_1 .

Зазначила, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об?єктів нерухомого майна від 13 березня 2023 року власником вказаного житлового будинку значиться відповідач ОСОБА_2 , форма власності - приватна, частка власності - 1/1.

На думку позивача, вона має право на визнання за собою права власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

У лютому 2023 року їй стало відомо, що 20 лютого 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Фесик М. О. прийнято постанову про опис та арешт майна боржника у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, якою описано та накладено арешт на житловий будинок N? АДРЕСА_1 .

Зміст вказаної постанови свідчить про те, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. описано та накладено арешт на весь житловий будинок, бо згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об?єктів нерухомого майна за боржником ( ОСОБА_2 ) на праві приватної власності зареєстрований вказаний будинок. Також згідно з вказаною постановою встановлено обмеження у вигляді заборони відчужувати спірний будинок.

16 березня 2023 року позивачка направила приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. заяву, якою повідомила його про те, що житловий будинок, на який накладено арешт, є спільною сумісною власністю та просила врахувати цю обставину при подальшому здійсненні виконавчого провадження. Однак відповіді від приватного виконавця на зазначену заяву вона не отримала.

З урахуванням викладеного просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , оціночна вартість якої станом на 06 квітня 2023 року становить 10 561 729,47 грн, визнати за відповідачем право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , оціночна вартість якої станом на 06 квітня 2023 року становить 10 561 729,47 грн; виключити з опису та зняти з під арешту 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. № НОМЕР_3 від 20 лютого 2023 року про опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Протокольною ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року до участі у справі залучено відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, звернувшись до суду із цим позовом у період здійснення приватним виконавцем виконавчих дій на виконання судових рішень про стягнення боргу з її чоловіка, просила визнати право власності на майно, на яке виконавцем накладено арешт, що може свідчити про вчинення таких дій з метою ускладнення або унеможливлення реалізації нерухомого майна в рахунок погашення боргових зобов`язань боржника перед кредитором на виконання судового рішення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Виключено з опису та знято з-під арешту належну ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. від 20 лютого 2023 року № НОМЕР_3 про опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 . У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя, виключення майна з акта опису та звільнення його з-під арешту відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 18 385,38 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що оскільки спірне майно було придбано позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період перебування сторін в офіційно зареєстрованому шлюбі, то у позивачки, відповідно до вимог статей 60 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), наявні законні підстави для визнання за нею на праві власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Також апеляційний суд виходив із того, що оскільки приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Фесик М. О. описала та наклала арешт на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 , в цілому без вирішення питання щодо частки майна боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з позивачкою, і в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем ОСОБА_2 отримані у борг грошові кошти та використані в інтересах сім`ї, то в такому випадку позивачка ОСОБА_1 не може нести солідарну відповідальність перед кредиторами за борговими зобов`язанням, відповідно позовні вимоги про виключення частки у спільному майні подружжя з акта опису та зняття арешту підлягають задоволенню.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки предметом спору є спільне майно подружжя та фактично позовні вимоги були заявлені до відповідача ОСОБА_2 , а інші відповідачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , були залучені до участі у справі на підставі протокольної ухвали Обухівського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року та фактично не порушують права позивачки, передбачені СК України, то в позові до вказаних відповідачів необхідно відмовити.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Навальнєв О. Ю., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя, виключення майна з акта опису та звільнення його з-під арешту і залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 січня 2024 року.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19, та у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 08 листопада 2023 року у справі № 947/31704/19, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 13 грудня 2023 року у справі № 489/1101/21, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16-ц, від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Також заявник вказує на те, що апеляційний суд не повністю та неправильно дослідив докази, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя;

- не звернув увагу на те, що позивачка не надала суду належних і допустимих доказів того, що відповідачем ОСОБА_2 було взято у борг грошові кошти не в інтересах сім`ї;

- проігнорував, що позивачка не оскаржувала ані правомірність договору позики від 09 лютого 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а ні правомірність договору позики (викладеного у формі розписки) від 15 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і такі договори є дійсними;

- не врахував, що подання цього позову про поділ майна подружжя є очевидним намаганням подружжя ОСОБА_5 уникнути відповідальності ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 щодо стягнення 2 498 638,45 грн та перед ОСОБА_4 щодо стягнення 2 560 875,71 грн на підставі судових рішень, які набрали законної.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_3 виклав клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року.

Клопотання мотивував тим, що існують усі підстави вважати, що такі дії подружжя ОСОБА_5 спрямовані на уникнення відповідальності ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за судовими рішеннями про стягнення грошових коштів у розмірі 5 059 504,16 грн, а у випадку незупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року ОСОБА_1 матиме змогу відчужити 1/2 частини спірного житлового будинку, що призведе до неможливості виконання судових рішень у справах № 754/6016/19 та № 754/7728/19.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3 від інших учасників справи не надходили.

Межі касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Навальнєв О. Ю., не містить доводів щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя, виключення майна з акта опису та звільнення його з-під арешту, то оскаржуване судове рішення апеляційного суду в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, постанова Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 рокупереглядається Верховним Судом лише в частині вирішення апеляційним судом позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя, виключення майна з акта опису та звільнення його з-під арешту.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Навальнєв О. Ю., на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю .

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху, надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема: подати уточнену редакцію касаційної скарги та надати документи, що підтверджують сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 372/1561/23 із Обухівського районного суду Київської області; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2024 року матеріали справи № 372/1561/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року справу № 372/1561/23 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 липня 1989 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований Палацом реєстрації шлюбів і новонароджених м. Києва, про що було зроблено актовий запис № 3684, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 .

Під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у власність нерухоме майно, а саме будинок АДРЕСА_3 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна від 13 березня 2023 року власником вказаного житлового будинку значиться відповідач ОСОБА_2 , форма власності - приватна, частка власності - 1/1.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі № 754/6016/19 у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2021 року у справі № 754/6016/19 апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 2 401 200,00 грн, відсотки в розмірі 1 055 849,23 грн, 3 % річних - 153 545,23 грн, а всього на загальну суму 3 610 594,52 грн. Крім того, з ОСОБА_2 стягнуто судовий збір 9 606, грн.

Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2021 року у справі № 754/6016/19 скасовано в частині вирішення вимог про стягнення з ОСОБА_2 відсотків у розмірі 1 055 849,23 грн, в цій частині у позові відмовлено.

Постановою приватного виконавця округу м. Києва Фесик М. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 на підставі виконавчого листа виданого Деснянським районним судом міста Києва.

Крім того, рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у справі № 754/7728/19 в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/7728/19 апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про часткове задоволення позову, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за договором поставки збитки у розмірі 2 459 312,00 грн, неустойку - 27 436,80 грн, відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн, судовий збір - 11 879,65 грн.

Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/7728/19 у частині вирішення вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - скасовано, залишено в цій частині в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року.

20 лютого 2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 754/7728/19, виданого 02 лютого 2023 року Деснянським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за договором поставки збитки у розмірі 2 459 312,00 грн, неустойку - 27 436,80 грн, судовий збір - 11 879,65 грн описано та накладено арешт на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 : житловий будинок АДРЕСА_1 .

Наявність арешту зазначеного нерухомого майна також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 березня 2023 року № 325579115.

Постановою про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 25 квітня 2023 року приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_5, № НОМЕР_4 об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_6.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року у справі № 372/235/23, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга С. Е., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1428 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3223186800:05:003:0068, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е., зареєстрований у реєстрі за № 767, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкритим розділом), індексний номер 47763223 від 12 липня 2019 року, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1428 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3223186800:05:003:0068, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е.

16 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. із заявою, в якій повідомляла, що вона є дружиною боржника ОСОБА_2 , а тому майно, на яке накладено арешт набуто нею та боржником під час перебування у шлюбі. Просила вирішити питання відповідно до статті 443 ЦПК України.

Правове обґрунтування

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він цим нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Частиною першою статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною першою статті 73 СК України передбачено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Водночас стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби (частина друга статті 73 СК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки спірне нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , придбано відповідачем ОСОБА_2 у період перебування в офіційно зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 , то відповідно до вимог статей 60 70 СК України наявні законні підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини такого майна.

Крім того, апеляційний суд правильно виходив із того, що оскільки приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Фесик М. О. 20 лютого 2023 року описав та наклав арешт на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 , в цілому без вирішення питання щодо частки майна боржника ОСОБА_2 у цьому спірному майні, яким він володіє спільно з позивачкою, без встановлення факту солідарного обов`язку позивачки за зобов`язаннями ОСОБА_2 , то позовні вимоги у цій справі про виключення 1/2 частини у спільному майні подружжя з акта опису та зняття арешту також підлягають задоволенню.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачка не оскаржувала ані правомірність договору позики від 09 лютого 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а ні правомірність договору позики (викладеного у формі розписки) від 15 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і такі договори є дійсними, є безпідставними, оскільки вони не спростовують правильність висновків апеляційного суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , викладених в оскаржуваному судовому рішенні.

У цій справі ОСОБА_1 не заперечувала факт укладення ОСОБА_2 договорів позики від 09 лютого 2006 року, від 15 липня 2017 року чи їх дійсності, а лише вказувала на те, що вона є власником 1/2 частини спірного будинку і накладення приватним виконавцем арешту на таке спільне сумісне майно подружжя в цілому порушує її право власності.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 08 листопада 2023 року у справі № 947/31704/19, від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 13 грудня 2023 року у справі № 489/1101/21, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16-ц, від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Посилання у касаційній скарзі на те, що подання цього позову про поділ майна подружжя є очевидним намаганням подружжя ОСОБА_5 уникнути відповідальності ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 щодо стягнення 2 498 638,45 грн та перед ОСОБА_4 щодо стягнення 2 560 875,71 грн на підставі судових рішень, які набрали законної сили, Верховний Суд також відхиляє, оскільки вони зводяться до припущень заявника, які не підтверджені належними доказами та не встановленіапеляційним судом у процесі розгляду цієї справи.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи правильність висновків суду апеляційної інстанції по суті спору не спростовують та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Разом з тим Верховний Суд не може погодитись із висновком суду апеляційної інстанції, що викладений у мотивувальній частині оскаржуваної постанови, щодо питання отримання / неотримання ОСОБА_2 у борг грошових коштів в інтересах сім`ї, з огляду на таке.

Відповідно до статті 13 ЦК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першої, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що предметом позову у цій справі був поділ спільної сумісної власності подружжя, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , виключення 1/2 частини цього майна з акта опису та звільнення з-під арешту.

Фактичними підставами позову було набуття спірного майна відповідачем ОСОБА_2 у період перебування в офіційно зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 , а також незаконність накладення приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Фесик М. О. арешту на спірне сумісне майно в цілому без визначення частки власності боржника, відповідно до вимог статті 443 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на вказане уваги на звернув, вийшовши за межі своїх повноважень, визначених статтею 367 ЦПК України, та підстав позову, безпідставно вирішив питання отримання / неотримання ОСОБА_2 у борг грошових коштів в інтересах сім`ї.

За змістом частини першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, шляхом виключенняіз її змісту висновків щодо питання отримання / неотримання ОСОБА_2 у борг грошових коштів в інтересах сім`ї.

В іншій оскаржуваній частині постанова Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та зміну оскаржуваної постанови апеляційного суду лише в частині її змісту, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Навальнєв Олександр Юрійович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року висновки щодо питання отримання / неотримання ОСОБА_2 ем у борг грошових коштів в інтересах сім`ї.

В іншій оскаржуваній частині постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець