Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №690/522/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 690/522/22

провадження № 61-774св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова

від 18 липня 2023 року у складі судді Новіченко Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 15 грудня 2006 року між позивачем

і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № НАЕЕGK01270005, на підставі якого відповідачці надано кредит у розмірі 56 531,00 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 15 грудня

2006 року між позивачем і ОСОБА_2 укладено договір поруки

№ НАЕЕGK01270005/1, за умовами якого вона поручилась за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

Оскільки ОСОБА_1 належним чином взяті на себе зобов`язання не виконала, гроші за кредитним договором не повернула, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2

23 959,65 дол. США, з яких: 21 592, 98 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 1 614,67 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 752,00 - дол. США заборгованість за комісією за користування кредитом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня

2006 року № НАЕЕGK01270005 у розмірі 6 193,65 дол. США, що еквівалентно 226 493,11 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що нарахована позивачем сума винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит. Умови договору кредиту, які передбачають сплату такої винагороди, є нікчемними, тому заборгованість повинна бути розрахована без їх урахування. Суд встановив, що на виконання нікчемних умов кредитного договору за період з 23 січня

2007 року до 25 січня 2022 року ОСОБА_1 сплатила

17 014,00 дол. США, тому зазначена сума підлягає зарахуванню в першу чергу для погашення відсотків за користування кредитом у розмірі

1 614,67 дол. США, як це передбачено пунктом 3.3 кредитного договору,

а залишок у розмірі 15 399,33 дол. США підлягає зарахуванню до нарахованої суми боргу за тілом кредиту. За наслідками проведеного зарахування, суд дійшов висновку, що розмір заборгованості позичальника за кредитним договором складає 6 193,65 дол. США, що еквівалентно 226 493,11 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 січня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Московського районного суду

м. Харкова від 18 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю, стягнути з відповідачів на користь АТ КБ «ПриватБанк» 17 766,00 дол. США.

В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково застосував норми законодавства, що набрали чинності після укладення кредитного договору та виникнення спірних правовідносин, оскільки стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 13 січня

2006 року взагалі не містила положень щодо недійсності умов договору про надання споживчого кредиту, що передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умовами договору чітко визначені усі платежі (у тому числі щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту), які повинен здійснювати позичальник задля належного виконання умов договору, і позичальник власноручним підписом підтвердив усвідомлення цих умов та погодження з ними. Суди безпідставно, з порушенням норм матеріального права дійшли висновків щодо нікчемності умов договору в частині встановленої винагороди за надання фінансового інструменту щомісячно в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту. В матеріалах справи немає доказів на спростування презумпції правомірності правочину чи його окремих умов, зокрема не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі

№ 757/15487/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 307/1714/16, від 11 квітня 2019 року у справі № 546/1274/15, від 11 червня 2018 року у справі

№ 308/3953/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду м. Харкова.

13 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог

АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 17 766,00 дол. США, які були сплачені за надання фінансового інструменту, та винагороди за проведення додаткового моніторингу.

В іншій частині оскаржувані судові рішення не оскаржуються, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

15 грудня 2006 року між позивачем і ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № НАЕЕGК01270005, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 15 грудня 2006 року до 14 грудня 2026 року включно,

у вигляді невідновлювальної лінії в сумі 56 531,00 дол. США на придбання житла за адресою: АДРЕСА_1 - 47 000,00 дол. США,

а також на оплату страхових платежів у розмірі 9 561,00 дол. США, у випадках та згідно з порядком, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7. цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,75 % від суми виданого кредиту у момент настання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно

з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення дострокового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору. Періодом сплати є період

з 20 до 25 числа кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент настання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 554,43 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди, комісії.

За умовами пункту 1.2 кредитного договору кредит надається в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди і комісії в зазначені даним договором строки.

Пунктами 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору на позичальника покладено обов`язок сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 1.1, 3.1, 3.2 цього договору. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту; сплатити банку винагороду і комісію згідно з пунктами 1.1, 6.2. цього договору.

Відповідно до пункту 3.7 кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду в розмірі й у строки, зазначені в пункту 1.1 цього договору. Якщо згідно з пунктом 1.1 цього договору передбачена щомісячна сплата винагороди, то вона встановлюється у фіксованому розмірі (зазначеному

в пункті 1.1) від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту. При цьому, незалежно від кількості днів, що пройшли від закінчення останнього періоду сплати до дня остаточного погашення кредиту, винагорода сплачується у вказаному розмірі. Нарахування винагороди на прострочену заборгованість по кредитному договору не проводиться.

Згідно з пунктом 6.2 кредитного договору при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між несплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами, нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється у гривнях. У випадку якщо кредит надається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Відповідно до пункту 6.3 кредитного договору всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться позичальником за цим договором, є відсотками в розумінні ЦК України.

15 грудня 2006 року між позивачем і ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки № НАЕЕGК01270005/1, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 15 грудня 2006 року № НАЕЕGК01270005.

Згідно з пунктом 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що

і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до пункту 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Позивач виконав належним чином взяті на себе зобов`язання та надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 56 531,00 дол. США.

Згідно з наданим позивачем розрахунком за ОСОБА_1 значиться заборгованість у розмірі 23 959,65 дол. США, з яких: 21 592,98 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 1 614,67 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 752,00 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом.

29 вересня 2022 року позивач на адресу відповідачів направив повідомлення

№ 30.1.0.0/2-60634DNH6T204 про погашення боргу у розмірі

5 036,15 дол. США, які відповідачами були залишені без задоволення.

Згідно з первинними бухгалтерськими документами, а саме випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , відповідачка на користь позивача сплатила комісію у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту за період з 23 січня 2007 року до 25 січня 2022 року у загальному розмірі

17 014,00 дол. США.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Обміркувавши аргументи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На час укладення банком із ОСОБА_1 15 грудня 2006 року кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» (далі також Закон № 1023-XII)діяв у редакції Закону № 3161-IV, який набрав чинності 13 січня 2006 року. Тоді почали діяти нові редакції:

статті 11 Закону № 1023-XII, яка регламентувала права споживача в разі придбання ним продукції у кредит. Згідно з приписами цієї статті про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни; без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною (речення друге та третє останнього абзацу частини четвертої статті 11 Закону

№ 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV).

статті 18 «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача» Закону № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови

є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті);

статті 19 Закону № 1023-XII про заборону нечесної підприємницької практики - будь-якої підприємницької діяльності або бездіяльності, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (пункт 14 статті 1 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Поняттям такої практики охоплюється, зокрема, будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману (пункт 2 частини другої статті 19). За змістом абзацу першого частини другої цієї статті підприємницька практика вводить

в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Така практика вводить в оману, зокрема, стосовно ціни або способу розрахунку ціни,потреби у послугах(пункти 3 і 4 частини другої статті 19 Закону

№ 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (абзац восьмий частини другої вказаної статті у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV).

10 травня 2007 року Правління Національного банку України (далі - НБУ) прийняло постанову № 168, якою затвердило Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що набрали чинності 05 червня 2007 року. Згідно з пунктом 3.6 цих Правил банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Ці Правила втратили чинність 10 червня 2017 року.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» (далі - Закон № 3795-VI). Згідно з абзацом дев`ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону № 1023-XII було доповнено новим абзацом третім такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною». Наведені приписи

у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року (далі - Закон № 1734-VIII). Згідно з останнім текст статті 11 Закону № 1023-XII виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону № 1023-XII до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII.

Результат аналізу наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що на день укладення кредитного договору приписи ЦК України, Закону № 1023-XII

у відповідній редакції та Закону № 2121-III прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за надання кредитних ресурсів. Станом на час укладення кредитного договору частина п`ята статті 18 Закону № 1023-XII передбачала можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови є несправедливими та обмежують права споживача порівняно

з правами, встановленими законодавством (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 22-42)). Однак частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IVвизначала, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Крім того, останній абзац частини четвертої статті 11 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV встановлював, що є недійсними зміни відсоткових ставок за споживчими кредитами без письмового повідомлення про це кредитодавцем споживача протягом семи календарних днів з дати такої зміни.

Правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 17 766,00 дол. США, які були сплачені за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що умова договору про надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингує нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня

2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.

Проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Установлено, що кредитний договір № НАЕЕGK01270005 укладено 15 грудня 2006 року під час дії редакції Закону № 1023-ХІІ, норми якого не вказували на нікчемність умов кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом (надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу). Станом на час укладення кредитного договору частина перша статті 21 Закону № 1023-ХІІ передбачала можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством.

Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою такого змісту: «кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною», - набрав чинності

16 жовтня 2011 року.

Частиною першою статті 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Згідно з частиною другою статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається

з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Винятки з цього правила допускаються виключно в таких випадках: за наявності вказівки

в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили;

у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом`якшує кримінальну відповідальність.

Вирішуючи спір, апеляційний суд наведеного не врахував, внаслідок чого помилково застосував до спірних правовідносин норми Закон України «Про захист прав споживачів» в редакції від 16 жовтня 2011 року, в той час коли до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про захист прав споживачів» в редакції станом на час укладення кредитного договору

(15 грудня 2006 року).

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Харківського апеляційного суду від

07 грудня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 17 766,00 дол. США, які були сплачені за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 рокув частині відмови в задоволенні позовних вимог Акіонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 17 014,00 дол. США, які були сплачені за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов