Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.07.2019 року у справі №363/1762/18

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 363/1762/18

провадження № 61-13569св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2004 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 24 січня 2018 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області шлюб між ними було розірвано. За час перебування у шлюбі ними було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 07 серпня 2008 власником вказаної квартири була зазначена ОСОБА_2 .

Зазначав, що до лютого 2018 року ОСОБА_2 не чинила йому ніяких перешкод у користуванні зазначеною квартирою, але у лютому 2018 року він не зміг потрапити до квартири, оскільки відповідач відмовилась його впускати до квартири та не надає можливості користуватися квартирою, яка є їх спільною сумісною власністю.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що придбана у період шлюбу квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а, отже, підлягає розподілу між подружжям у рівних частках кожному.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Молодою О. М., задоволено.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 13/100 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 87/100 частки квартири АДРЕСА_1 .

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 довела, що 73,94 % вартості спірної квартири були сплачені за її особисті кошти, які вона отримала від своєї матері, а інша частина вартості за спільні сумісні кошти подружжя, тому право власності за позивачем можливо визнати тільки на 13/100 частки квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення районного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов хибних висновків щодо походження коштів, за які була придбана спірна квартира, оскільки сторони отримали кошти у матері відповідача у борг на потреби сім`ї.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказують на те, що його доводи є безпідставними, оскільки вони не підтверджуються жодними доказами, тому судове рішення апеляційного суду просить залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 27 листопада 2004 року, який рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2018 року було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 27 березня 2018 року.

Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із відповідачем за адресою: АДРЕСА_2 .

За час шлюбу сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,1 кв. м, житловою площею 23,8 кв. м. У свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 07 серпня 2008 року власником указаної квартири зазначена ОСОБА_2

10 жовтня 2006 року між ТОВ «Артем-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір про участь у фонді фінансування будівництва № 4. Згідно з умовами зазначеного договору ОСОБА_2 сплатила грошові кошти у сумі 409 800 грн, в якості інвестування квартири, яка у подальшому зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

З довідок про доходи ОСОБА_2 від 06 квітня 2007 року № 04-3/495 та від 31 січня 2008 року № 04-3/143, які видані ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», вбачається, що вона у період 2006 та 2007 років працювала у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ Центральний офіс у відділі адміністрування кредитів та її заробітна плата за період з січня по грудень 2006 року становила 31 014,50 грн, а з січня по грудень 2007 року - 52 786,67 грн.

З огляду на копію кредитного договору від 11 жовтня 2006 року № 014/2561/74/47191, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , остання отримала кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 81 454,00 доларів США, терміном на 240 місяців до 11 жовтня 2026 року.

Відповідно до заяви про видачу готівки від 11 жовтня 2006 року № VSH/534-37 ОСОБА_2 отримала 81 454,00 доларів США, у гривневому еквіваленті, що становило 411 342,7 грн, на розрахунковий рахунок (а. с. 48).

Відповідно до заяви на переказ готівки від 11 жовтня 2006 року № VSH/534-35 ОСОБА_2 заплатила 408 900 грн за квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до договору про участь у фонді фінансування будівництва від 10 жовтня 2006 року № 14 (а. с. 51, 52).

11 жовтня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за яким предметом іпотеки було визнано:

- Садовий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

- земельна ділянка площею 0,0767 га, кадастровий номер 3221888800370080111, яка розташована у садовому товаристві «Дружба», на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Обидва предмета іпотеки належали ОСОБА_5 на праві приватної власності, яка є матір`ю ОСОБА_2 (а. с. 53, 54).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 16 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Голуб Л. А. Вишгородського нотаріального округу, зареєстровано у реєстрі за № 2137, ОСОБА_5 відчужила належний їй на праві приватної власності садовий будинок за ціною 200 000 грн.

16 березня 2007 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Голуб Л. А. Вишгородського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2141, ОСОБА_5 відчужила належну їй на праві приватної власності земельну ділянку за ціною 441 350 грн (а. с. 56, 57).

ОСОБА_5 уклала договір № 262031084771 на відкриття та ведення поточного рахунку «Для виплат» від 16 березня 2007 року.

З огляду на платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах від 16 березня 2007 року, ОСОБА_5 перевела на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 60 000 доларів США, що у гривневому еквіваленті становило 303 000 грн, з призначенням платежу - «часткове погашення позики на користь ОСОБА_2 » (а. с. 58-60).

Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах від 17 березня 2007 року ОСОБА_5 поклала на депозитний рахунок 58 000 доларів США, що у гривневому еквіваленті складало 292 900 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що 73,94 % вартості спірної квартири були сплачені ОСОБА_2 за її особисті кошти, які вона отримала від своєї матері, а інша частина вартості за спільні сумісні кошти подружжя, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про поділ спірної квартири у відповідному співвідношенні часток, задовольнивши позов ОСОБА_1 частково, визнавши за ним право власності на 13/100 частки квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - на 87/100 частки квартири.

При цьому, апеляційний суд взяв до уваги усі надані сторонами докази та оцінив їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 належно спростувала презумпцію спільності майна подружжя.

Доводи заявника про те, що грошові кошти у розмірі 303 000 грн, що становило 73,94 % вартості спірної квартири, насправді були отримані сторонами у борг від матері відповідача та повернуті їй за час шлюбу, не підтверджуються жодними доказами, побудовані виключно на його припущеннях, що суперечить положенням частини шостої статті 81 ЦПК України.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться, виключно, до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк