Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №520/19173/18
Ухвала КЦС ВП від 01.08.2021 року у справі №520/19173/18

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 520/19173/18-ц

провадження № 61-12236св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", державний реєстратор Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області Іванов Ігор Володимирович,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ"), державного реєстратора Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області Іванова І. В. (далі - державний реєстратор Іванов І. В. ), третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Н.

Ю., про визнання недійсним іпотечного договору, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, відновлення реєстрації права власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 06 червня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 6155396, із метою забезпечення якого 06 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу м. Одеси Чужовською Н. Ю., відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_4 передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Державним реєстратором Івановим І. В. 01 грудня 2017 року зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею 62,4 кв. м, житловою - 36,7 кв. м, за ПАТ "ПУМБ". Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, серія номер: 2340, виданий 06 червня 2008, видавник: ПАТ "ПУМБ".

Під час укладання спірного іпотечного договору право користування квартирою належало малолітнім дітям іпотекодавця: ОСОБА_5,1999 року народження, та ОСОБА_6,2007 року народження. При цьому, здійснення реєстраційних дій відбулася з численними порушеннями законодавства за відсутності необхідних документів та правових підстав. На час звернення із заявою до державного реєстратора ПАТ "ПУМБ" втратив право задовольнити свої вимоги за зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки спливла позовна давність.

Реєстрація права власності на спірну квартиру за ПАТ "ПУМБ" має наслідком позбавлення її та членів її сім'ї житла.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір від 06 червня 2008 року, укладений між ЗАТ "ПУМБ ", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу м.

Одеси Чужовською Н. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 2340 та договір про зміни від 18 серпня 2009 року № 1 за реєстровим № 2700; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Іванова І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 38457099 від 01 грудня 2017 року, про державну реєстрацію за ПАТ "ПУМБ" права власності на квартиру, загальною площею 62,4 кв. м, житловою - 36,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2; відновити становище, яке існувало раніше, а саме: відновити реєстрацію права власності на квартиру за суб'єктом - ОСОБА_1.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року в складі судді Васильків О. В., позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним, з моменту укладення, іпотечний договір від 06 червня 2008 року, укладений між ЗАТ "ПУМБ", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу м. Одеси Чужовською Н. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 2340, та договір про зміни від 18 серпня 2009 року № 1 за реєстровим № 2700. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області Іванова І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 38457099 від 01 грудня 2007 року, про державну реєстрацію за ПАТ "ПУМБ" права власності на квартиру, загальною площею 62,4 кв. м, житловою - 36,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2. Відновлено реєстрацію права власності на квартиру за суб'єктом - ОСОБА_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт наявності у дітей права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору не приховувався ОСОБА_1 та був відомий банку та нотаріусу при посвідченні іпотечного договору, оскільки при нотаріальному посвідченні іпотечного договору ОСОБА_1 надано паспорт НОМЕР_1, виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 25 грудня 1997 року, в якому на 8 аркуші є запис про дитину - "ОСОБА_7,1999 г.". Таким чином, при укладенні іпотечного договору сторонам допущені порушення норм чинного законодавства та інтереси неповнолітніх дітей, у зв'язку із чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1, як мати неповнолітнього та малолітньої дітей, підписуючи спірний договір іпотеки, погодилась з його умовами, а також погодилась із умовою договору про те, що на предмет іпотеки не поширюються права користування, проживання (реєстрації) малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей, яких іпотекодавець зобов'язаний утримувати за законом чи договором.

ОСОБА_5,1999 року народження, та ОСОБА_6,2007 року народження, не є співвласниками спірної квартири. Вони набули право користування житлом, як члени сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", та зберігають це право протягом часу перебування його в іпотеці, і на час вирішення справи цього права не позбавлені.

Оспорюваний договір іпотеки не зменшив і не обмежив права дітей, які продовжують користуватися квартирою, що є предметом іпотеки і на сьогодні, а приховування батьками прав дитини на нерухомість у момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною, оскільки судом встановлено, що перед укладенням договору іпотеки ОСОБА_1 надала нотаріусу довідку (виписку з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію), посвідчену КП ЖКС "Чорноморський", відповідно до якої у квартирі зареєстрована одна особа - ОСОБА_1, і ця довідка не містить інформацію про реєстрацію у спірній квартирі неповнолітніх або малолітніх дітей.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17; у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 405/812/19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц.

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Частиною 3 статті 411 ЦПК Українипередбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 з 03 серпня 2007 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого у подружжя є донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, у відповідача є також син від першого шлюбу ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

06 червня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ ", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 6155396, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 135 360,00 дол. США, зі сплатою процентів користування кредитом у розмірі - 14,49 % річних, на строк до червня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 06 червня 2008 року між банком, як іпотекодержателем, та ОСОБА_1, як іпотекодавцем, укладений іпотечний договір, посвідчений приватнім нотаріусом Одеського міського нотаріального округу м. Одеси Чужовською Н. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 2340 (договір про зміни від 18 серпня 2009 року № 1, реєстровим номером 2700), відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_1 передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 1.4 іпотечного договору від 06 червня 2008 року, укладеного між банком, як іпотекодержателем, та ОСОБА_1, як іпотекодавцем, іпотекодавець гарантує іпотекодержателю, що на предмет іпотеки не поширюються права користування, проживання (реєстрації) малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей, яких іпотекодавець зобов'язаний утримувати за законом чи договором.

Крім того, у пункті 1.7.4 іпотечного договору від 06 червня 2008 року визначено, що без попереднього письмового погодження іпотекодержателя, іпотекодавець не має права реєструвати третіх осіб на житловій площі, що входить до складу предмета іпотеки. Вказаний пункт договору порушений саме ОСОБА_1 шляхом здійснення реєстрації у 2011 році у спірній квартирі місця проживання дочки ОСОБА_6,2007 року народження.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2014 року позов ПАТ "ПУМБ" до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю та стягнуто, у солідарному порядку, з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2008 року № 6155239 та договором поруки від 06 червня 2008 року № 6156915, станом на 19 грудня 2013 року, у загальному розмірі 139 593,40 дол. США, що за курсом НБУ на час розгляду справи становило 2 284 922,00 грн.

Згідно з Висновком про вартість майна асоціації "УкрЕксПроБуд", ринкова вартість спірної квартири на дату 21 листопада 2017 року складала 806 665,00 грн.

01 грудня 2017 року державним реєстратором Івановим І. В. право власності на іпотечне майно - трикімнатну квартиру, загальною площею 62,4 кв. м, житловою - 36,7 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, зареєстровано за ПАТ "ПУМБ", що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, серія номер: 2340, виданий 06 червня 2008 року, видавник: ПАТ "ПУМБ". За результатом розгляду поданих документів, державний реєстратор Іванов І. В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індекси № 38457099 від 01 грудня 2017 року.

З довідки (виписки з домової книги про склад сім'ї та реєстрації) від 19 лютого 2018 року № 236 вбачається, що особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1, відкрито на ПАТ "ПУМБ". У квартирі також зареєстровані та проживають: ОСОБА_6,2007 року народження, ОСОБА_5,1999 року народження, та ОСОБА_1,1977 року народження. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровані за вказаною адресою 18 лютого 2004 року, ОСОБА_6-08 червня 2011 року.

Таким чином, у квартирі на час укладення спірного договору іпотеки були зареєстровані та проживали позивач та її син ОСОБА_5,1999 року народження. ОСОБА_6,2007 року народження, не була зареєстрована у квартирі, але фактично в ній мешкала разом з матір'ю.

Щодо визнання недійсним договору іпотеки

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Згідно з положеннями частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору іпотеки) дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 1 статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

При цьому, згідно зі статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 10 липня 2017 року у справі № 6-1002цс17, постановах Верховного Суду: від 17 червня 2020 року у справі № 727/5978/14-ц (провадження № 61-38141св18), від 20 травня 2020 року у справі № 760/15341/16-ц (провадження № 61-48978св18).

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у визнані недійсним договору іпотеки, правильно виходив із того, що неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Під час укладення договору іпотеки іпотекодавець надав іпотекодержателю неправдиві відомості про відсутність прав дітей на користування житлом, що передається в іпотеку, а тому у зазначеному аспекті, з урахуванням правових висновків, викладених у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16, її дії у спірних правовідносинах не можна вважати добросовісними, оскільки саме на батьків, як на законних представників дітей, покладений обов'язок діяти в інтересах дитини та вживати необхідних заходів з метою максимального забезпечення прав та інтересів дитини. Такі обов'язки не можуть перекладатися на інших осіб, у цій справі - на банк.

Наведене, у своїй сукупності, свідчить про те, що, відмовляючи у позові про визнання недійсним іпотечного договору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір іпотеки не зменшив і не обмежив права дітей.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що перед укладенням договору іпотеки ОСОБА_1 надала нотаріусу довідку (виписку з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію), посвідчену КП ЖКС "Чорноморський", відповідно до якої у квартирі зареєстрована одна особа - сама ОСОБА_1, і ця довідка не містить інформацію про реєстрацію у спірній квартирі неповнолітніх або малолітніх дітей.

У своїй касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17; у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 405/812/19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц сформульовано позицію про те, що недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 та постановіВерховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 405/812/19 висловлено позицію про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.

У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 викладено висновок неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", за наявності відповідних підстав.

Разом з тим, Верховний Суд не може перевірити доводів касаційної скарги у цій частині, з огляду на таке.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказувала на те, що державна реєстрація права власності на квартиру за ПАТ "ПУМБ" здійснена з порушенням вимог законодавства, асаме:

1. її як іпотекодавця у порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку" не повідомлено про відчуження квартири;

2. іпотечний договір не є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки для цього необхідно укласти окремий договір, вона не надавала згоди на відчуження квартири;

3. у порушення статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено за наявності обтяження - арешту нерухомого майна;

4. предмет іпотеки підпадає під дію Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті";

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним іпотечного договору, вказав на те, що оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору, то, відповідно, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та відновлення реєстрації права власності.

Разом з тим, такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, адже суд неправильно визначився із предметом і підставами позову ОСОБА_1. Іпотечний договір позивач оскаржувала з підстав ненадання органами опіки і піклування дозволу на укладення цього правочину, тоді як вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності на квартиру та відновлення реєстрації обґрунтовувалися іншими підставами.

При цьому, навіть після подання позивачем заяви про зміну підстав позову (т. 1 а. с. 216-229) підстави, якими остання обґрунтовувала свої вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію права на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, за ПАТ "ПУМБ", залишилися незмінними.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що вказане рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "ПУМБ", державного реєстратора Іванова І. В., третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Н. Ю., про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, відновлення реєстрації права власності, необхідно скасувати.

На відміну від суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції погодився із тим, що договір іпотеки є недійсним з огляду на те, що при укладенні іпотечного договору сторонами допущені порушення норм чинного законодавства та інтереси неповнолітніх дітей. При цьому вказав на те, що оскільки вимоги про скасування рішення державного реєстратора та відновлення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 є похідними від вимоги про визнання іпотечного договору недійсним, то вони також підлягають задоволенню.

Висновок суду першої інстанції про те, що у разі визнання іпотечного договору недійсним, наявні підстави для скасуванні реєстрації права за іпотекодержателем, яке зареєстровано на підставі недійсного договору, проте у цій справі були відсутні підстави для висновку про недійсність оспорюваного договору з мотивів, наведених вище.

Оскільки договір іпотеки за встановлених у справі обставин є дійсним, тому вимога про скасування рішення державного реєстратора та відновлення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 є самостійною вимогою та підлягала розгляду з урахуванням підстав позову в цій частині.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанції в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В силу положень статті 400 ЦПК Україникасаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди обох попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК Українипідлягають скасуванню у відповідній частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, встановити усі підстави заявленого позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", державного реєстратора Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області Іванова Ігоря Володимировича, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, відновлення реєстрації права власності, скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", державного реєстратора Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області Іванова Ігоря Володимировича, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна, про визнання недійсним іпотечного договору, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко