Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.08.2023 року у справі №395/872/20
Постанова ВССУ від 02.04.2025 року у справі №395/872/20
Постанова КЦС ВП від 18.08.2023 року у справі №395/872/20

Постанова

Іменем України

18 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 395/872/20

провадження № 61-5492св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - управління Державної міграційної служби України у Кіровоградській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2022 року у складі судді

Березія Ю. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М.,

Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» (далі - ПрАТ «Кіровоградобленерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач є власником комплексу будівель, які розташовані на території підстанції ПС 154-110/35/10 «Новомиргород» на АДРЕСА_1 . На території зазначеного комплексу будівель розташований житловий будинок, загальною площею 122,1 кв. м, частину якого займають відповідача. Позивач вважає, що у відповідачів відсутні будь-які правові підстави для проживання у зазначеному житловому будинку, що порушує його законні права та інтереси.

Посилаючись викладене, позивач просив усунути йому перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів із займаної частини будинку, загальною площею 48,6 кв. м, та зняти з реєстрації місця проживання відповідачів у цьому будинку.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року, у задоволенні позову

ПАТ «Кіровоградобленерго» відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачі вселилися у спірний будинок на законних підставах, на підставі договору про надання в тимчасове користування службової квартири, протягом тривалого часу користуються спірним будинком і іншого житла для проживання не мають, а тому право позивача на це майно не може бути захищено шляхом виселення відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 11 квітня 2023 року ПАТ «Кіровоградобленерго» подало касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року справа

№ 182/7347/18, від 25 травня 2022 року справа № 531/1443/20, від 22 вересня 2022 року справа № 316/1053/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що умовами договору про надання в тимчасове користування службової квартири передбачено, що квартиронаймач зобов`язався за вимогою підприємства звільнити службову квартиру упродовж одного місяця з дня усної заяви. 03 червня 2020 року позивач направив на адресу відповідачів вимогу про виселення із житлового будинку, яку останні отримали, проте не виконали, що і стало підставою для звернення позивача із цим позовом. Посилання суду першої інстанції на ті обставини, що відповідачі не мають іншого житла, а тому не підлягають виселенню без надання іншого рівноцінного жилого приміщення є недоведеними та необґрунтованими. При цьому у ОСОБА_2 є у власності два житлових будинки, один на АДРЕСА_2 , а інший на

АДРЕСА_3 , а тому наявні підстави для виселення відповідачів із зазначеного житлового приміщення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзиви на касаційну скаргу

У травні 2023 року від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених судових рішень. Зазначають, що позивач не надав належних та допустимих доказів про те, що йому належить спірне нежитлове приміщення. Вважають, що тривалий час проживання у спірному будинку, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати даний будинок житлом відповідачів у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 листопада 2014 року Реєстраційною службою Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області видано свідоцтво про право власності, індексний номер 29591629, відповідно до якого зареєстровано право власності ПрАТ «Кіровоградобленерго» на комплекс будівель на АДРЕСА_1 , що включає житловий будинок, сарай, майстерню, будинок зв`язку, сарай, погріб, вежу, колодязь, убиральню, огорожу та вимощення.

3 червня 2020 року виконавчий директор ПрАТ «Кіровоградобленерго» надіслав на адресу ОСОБА_1 вимогу про виселення з житлового будинку на АДРЕСА_1 у строк до 24 червня

2020 року.

11 листопада 1990 року між службою підстанції КЗПЕС м. Кіровограда в особі ОСОБА_4 та електромонтером Новомиргородського РЕМ

ОСОБА_1 укладено договір про надання в тимчасове користування службової квартири, сараю, підвалу, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала у тимчасове користування службову квартиру, сарай і підвал на підстанції АДРЕСА_1 .

Відповідно до записів у домовій книзі щодо прописки громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_1 , відповідачі зареєстровані у встановленому порядку.

Записами у трудовій книжці підтверджується, що відповідач

ОСОБА_1 працювала у Новомиргородському РЕМ з 05 жовтня

1989 року до 5 серпня 1996 року.

Довідкою про наявність будівель та силового обладнання, а також переліком нерухомого майна підтверджується, що станом на 01 вересня 2020 року у власності ПрАТ «Кіровоградобленерго» перебуває житловий будинок

п/ст «Новомиргород».

Відомостями, які викладені у документах інвентаризаційної справи № 2644 щодо комплексу будівель, розташованих по АДРЕСА_1 , підтверджується наявність житлового будинку, площею 122,1 кв. м, 1963 року побудови.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Згідно з частинами першою-другою статті 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

У статті 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

При вирішенні справи про виселення особи, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

У справі, що переглядається, виселення відповідачів в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням права позивача як власника спірного житла на фактичне володіння та користування своїм майном з правом відповідачів на користування цим майном, яке виникло на підставі договору про надання в тимчасове користування службової квартири від 11 листопада 1990 року, укладеного з ОСОБА_1 , у разі втрати якого відповідачі можуть стати безхатченками.

Суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходили із того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 проживають у спірному житловому будинку правомірно, на підставі договору про надання в тимчасове користування службової квартири від 11 листопада 1990 року, укладеного з ОСОБА_1 , іншого житла не мають і їх виселення може призвести до виникнення негативних наслідків, яке по факту є втручанням у право на житло.

Посилання позивача про те, що у ОСОБА_2 є у наявності інше нерухоме майно, в якому він може проживати, не підтверджуються матеріалами справи. ПрАТ «Кіровоградобленерго» посилається на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 лютого 2023 року, однак таку довідку матеріали справи не містять, отже позивач не довів того, що відповідача наявне інше житлове приміщення для проживання. При цьому наявність у одного із відповідачів нерухомого майна не свідчить про можливість у ньому проживати інших відповідачів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що при позбавленні відповідачів житла, виселенні їх із спірного житлового будинку не буде дотримано розумного балансу між інтересами позивача, який не довів необхідність виселення відповідачів, та інтересами відповідачів, які протягом тривалого часу користуються спірним житлом на законних підставах, мають обґрунтовані очікування на подальше користування житлом.

Позивачем не доведено наявності у відповідачів на праві власності чи користування іншого житла, а також не надано доказів незаконності проживання відповідачів у житловому будинку.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 25 травня 2022 року у справі № 531/1443/20, від 22 вересня 2022 року у справа № 316/1053/17 не заслуговують на увагу, оскільки у цих справах встановлені різні фактичні обставини у порівнянні зі справою, що є предметом перегляду.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго»залишити без задоволення.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 14 листопада 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара