Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.01.2020 року у справі №533/423/19

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 533/423/19

провадження № 61-343св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Кобеляцька місцева прокуратура Полтавської області в інтересах Козельщинської селищної ради Полтавської області,

третя особа - Козельщинська районна державна адміністрація Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю.,

Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Козельщинської селищної ради Полтавської області, третя особа - Козельщинська районна державна адміністрація Полтавської області, про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, яка з січня 1998 року по день своєї смерті проживала однією сім'єю з його бабою та дідом: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, по

АДРЕСА_1.

Вказував, що за життя ОСОБА_2 належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 7,15 га, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, тому після її смерті вказана земельна ділянка увійшла до спадкового майна.

Вважає, що його дід та баба є спадкоємцями четвертої черги після померлої ОСОБА_2 в силу положень статті 1264 ЦК України та пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки фактично прийняли спадщину шляхом спільного проживання зі спадкодавцем. Однак ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за життя не оформили своїх спадкових прав, оскільки померли ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно. Вважає, що земельна ділянка площею 7,15 га, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, увійшла до складу спадщини його діда та баби.

Зазначав, що 19 листопада 2018 року державним нотаріусом Козельщинської районної нотаріальної контори на його вимогу про видачу свідоцтва про право на спадщину винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,15 га, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт спільного постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ОСОБА_2 в період з січня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спадкоємцями четвертої черги за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2; визнати за ним в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки сільськогосподарського призначення, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,15 га, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради Козельщинського району

Полтавської області, належної ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за ним в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 право власності на

1/2 ідеальну частку вищевказаної земельної ділянки.

Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області

від 26 квітня 2019 року допущено представництво інтересів Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області та залучено Кобеляцьку місцеву прокуратуру до участі у справі на стороні відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області

від 13 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного постійного проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5,

з ОСОБА_2 однією сім'єю, починаючи з січня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 включно.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки сільськогосподарського призначення, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,15 га, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, належної ОСОБА_2, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 право власності на

1/2 ідеальну частку земельної ділянки сільськогосподарського призначення, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,15 га, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, належної ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оцінюючи всі докази в їх сукупності на предмет належності та допустимості, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині встановлення факту спільного постійного проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, з

ОСОБА_2 однією сім'єю, починаючи з січня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 включно та визнання за позивачем ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки сільськогосподарського призначення, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,15 га, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, належної ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а також визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 право власності на

1/2 ідеальну частку земельної ділянки сільськогосподарського призначення, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,15 га, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, належної ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

При цьому, суд звернув увагу на те, що відсутні підстави для ухвалення додаткового окремого рішення суду щодо вимоги позивача в частині визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спадкоємцями четвертої черги за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, оскільки судом встановлено, що зазначені спадкоємці в період часу з січня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали однією сім'єю, а отже відповідно до статті 1264 ЦК України є спадкоємцями четвертої черги.

Такого висновку суд дійшов на підставі показань свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та вважав належними письмовими доказами письмову заяву та довідку від 04 квітня 2018 року № 189/02-26 за підписом в. о. старости ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_2 дійсно проживала за адресою АДРЕСА_1 з січня 1998 року по день своєї смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 із ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та

ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки зазначена інформація щодо спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 узгоджується із показаннями вищезазначених свідків, які були допитані судом у судовому засіданні.

Суд, при цьому, не взяв до уваги доводи Кобеляцької місцевої прокуратури про те, що факт спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з січня 1998 по 2003 рік спростовується погосподарськими книгами № 7 за 1996-2000 роки та № 02-15 за 2001-2005 роки, актовим записом про смерть відділу державної реєстрації актів цивільного стану Козельщинського районного управління юстиції Полтавської області № 10 від 29 жовтня 2003 року, а також довідкою Пашківської сільської ради № 34/02-30 від 25 лютого 2015 року про те, що ОСОБА_2 проживала одна до дня смерті.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області задоволено. Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області

від 13 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, виходячи із позовних вимог ОСОБА_1, встановленню підлягає факт спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю, а не факт спільного проживання за однією адресою. Всупереч вказаним вимогам, позивачем не надано достатніх доказів, які б дозволяли стверджувати, що ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 однією сім'єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини.

Свідки, допитані місцевим судом, вказували на проживання

ОСОБА_2 у будинку подружжя ОСОБА_1 у різний період часу, проте не підтвердили ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків. Свідками зазначено, що

ОСОБА_2 була одинокою людиною та шукала притулку, що не узгоджується із позицією позивача про її сімейні відносини з його бабою та дідом. Про те, що взаємовідносини ОСОБА_2 з подружжям ОСОБА_1 мали характер сімейних, вказав виключно один свідок ОСОБА_9. За відсутності показань інших свідків, які б вказували на сімейні відносини вказаних осіб, показання ОСОБА_9 викликають сумнів, з огляду на родинні відносини з позивачем та можливу зацікавленість у результаті розгляду справи.

За таких обставин, відсутні підстави вважати доведеним факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ОСОБА_2 в період з січня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Проживання ОСОБА_2 у будинку подружжя ОСОБА_1, які їй надали притулок, без створення сім'ї у розумінні статті 3 СК України, не породжує права на спадкування, передбачене статті 1264 ЦК України. Інші позовні вимоги щодо спадкування майна ОСОБА_2 є похідними від вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю, а тому також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що в апеляційній скарзі, поданій заступником прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі відповідача Козельщинської селищної ради Полтавської області, в обґрунтування подання заступником прокурора апеляційної скарги зазначається про те, що селищна рада не буде вживати заходів щодо оскарження рішення Козельщинського районного суду від 13 серпня

2019 року, про що повідомила Кобеляцьку місцеву прокуратуру листом

від 23 серпня 2019 року, який міститься в матеріалах справи. При цьому в апеляційній скарзі відсутня будь-яка інформація з посиланням на відповідні докази щодо того, яка саме причина відмови оскарження відповідним суб'єктом владних повноважень, а саме Козельщинською селищною радою Полтавської області рішення Козельщинського районного суду

від 13 серпня 2019 року. Суд апеляційної інстанції також не встановив цих причин, а взяв до уваги лише вищезазначений лист селищної ради на адресу прокуратури від 23 серпня 2019 року.

Позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3, ОСОБА_4 із ОСОБА_2 у період з січня

1998 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 були підтверджені в судовому засіданні показаннями свідків. Всі свідки підтвердили факт того, що за життя ОСОБА_2 тяжко хворіла, а тому зрозуміло, що її обов'язки як члена сім'ї ОСОБА_1 були зведені до мінімуму (допомагала доглядати курей, як повідомила свідок ОСОБА_9) за станом здоров'я.

Окрім цього, апеляційним судом взагалі не взято до уваги такі письмові докази, що підтверджують позовні вимоги, зокрема письмове підтвердження мешканців с.

Калашники, в якому чітко зазначається, що у вказаний період ОСОБА_2 проживала в сім'ї ОСОБА_3 та

ОСОБА_4, довідка від 04 квітня 2018 року № 189/02-26 за підписом

в. о. старости ОСОБА_12.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У січні 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, визнання права власності у порядку спадкування за законом призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2.

За життя їй на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 7,15 га, яка знаходиться на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серія ІІІ-ПЛ № 031095 від 12 травня 1998 року (а. с. 11, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 09 жовтня 2017 року, а

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_3, які були рідними бабою та дідом позивача - ОСОБА_1 (а. с. 10,12,13, т. 1).

ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 та

ОСОБА_4, що підтверджується належним чином завіреними копіями заяв ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка видана 09 листопада 2018 року державним нотаріусом Козельщинської державної нотаріальної контори Курочкіним О. О., а також матеріалами спадкових справ після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були витребувані місцевим судом з Козельщинської державної нотаріальної контори та досліджені під час судового розгляду (а. с. 60-92,106-144, т. 1).

12 травня 2015 року Козельщинською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 139/2015 на майно померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на підставі запиту Козельщинської прокуратури про надання інформації зі Спадкового реєстру щодо посвідчених від імені ОСОБА_2 заповітів та заведених на її ім'я спадкових справ.

У матеріалах спадкової справи є копія актового запису про смерть ОСОБА_2, а також копія рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 03 червня 2015 року, яке набрало законної сили

16 червня 2015 року про визнання спадщини ОСОБА_2 відумерлою за заявою прокурора Козельщинського району в інтересах Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області та належним чином завірена копія якого була додана позивачем до позовної заяви

(а. с. 21-22; 93-105, т. 1).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року рішення Козельщинського районного суду Полтавської області

від 03 червня 2015 року скасовано. Заяву прокурора Козельщинського району Полтавської області в інтересах Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, заінтересована особа Козельщинська районна державна адміністрація про визнання спадщини відумерлою залишено без розгляду (а. с. 34-35).

Згідно листа за підписом мешканців с. Калашники Козельщинського району Полтавської області та довідкою від 04 квітня 2018 року за підписом

в. о. старости ОСОБА_12 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в

АДРЕСА_1 (а. с. 16-17, т. 1).

З метою встановлення факту спільного проживання вказаних осіб, місцевим судом допитано свідків: ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статті 1258 ЦК України.

У відповідності до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 30 травня 2008 року № 7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України

від 30 травня 2008 року № 7 при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності статті 1264 ЦК України.

За змістом пункту 5.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Зазначене положення поширюється щодо осіб - чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

Згідно пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною 6 статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Стаття 16 ЦК України дає перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом. Зокрема, одним з них є визнання права.

У відповідності до частини 1 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також власник майна згідно статті 392 ЦК України може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Аналіз наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові компоненти: особи спільно проживали: ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, свідки, допитані судом першої інстанції, вказували на проживання ОСОБА_2 у будинку подружжя ОСОБА_1 у різний період часу, проте не підтвердили ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків.

Свідками зазначено, що ОСОБА_2 була одинокою людиною та шукала притулку, що не узгоджується із позицією позивача про її сімейні відносини з його бабою та дідом. Свідок ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_2 проживала в одному селі із подружжям ОСОБА_1. Вказувала, що їй відомо, що ОСОБА_2 ходила до будинку подружжя, проте який період вона в них була та з якою метою їй не відомо. Характер їх відносин їй також не відомий. Свідок ОСОБА_6 зазначала, що ОСОБА_2 дружила з подружжям ОСОБА_1, спочатку жила у них зимою, а потім почала жити постійно. Свідок зазначила, що ОСОБА_1 прихистили ОСОБА_2. Свідок ОСОБА_5 зазначив, що не може сказати точно з якого року подружжя ОСОБА_1 проживали разом з ОСОБА_2, факт проживання свідком підтверджено, проте скільки часу тривало таке проживання зазначити не зміг. Вказав, що подружжя ОСОБА_1 взяло ОСОБА_2 для догляду. Свідок ОСОБА_8 підтверджує факт спільного проживання ОСОБА_2 з подружжям ОСОБА_1, проте не вказує на характер їх взаємовідносин. Свідок ОСОБА_10 зазначив, що бачила ОСОБА_2 у будинку ОСОБА_1 лише один раз. Свідок вказав, що ОСОБА_2 зловживала спиртними напоями, рахувалась як одинока людина.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку по те, що належними доказами не підтверджено, що в указаний у позові період часу подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали спільний бюджет та з яких складових він складався, вели спільне господарство, були пов'язані виконанням взаємних прав і обов'язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні сім'ї. За таких обставин, відсутні підстави вважати доведеним факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ОСОБА_2 в період з січня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Доводи касаційної скарги про те, що прокуратурою не підтверджено підстави представництва сільської ради у цій справі є необґрунтованими, оскільки Кобеляцьку місцеву прокуратуру було залучено до у часті у цій справі ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області

від 26 квітня 2019 року із зазначенням підстав такого залучення.

Посилання касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки письмовим доказам у справі є необґрунтованим, оскільки такі докази зазначені судом у фактичних обставинах справи та їм надана належна оцінка.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович