Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2024 року у справі №161/14151/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 161/14151/18

провадження № 61-2480св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Волинська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Карпуком Андрієм Сергійовичем, на рішення Турійського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2023 року у складі судді Хвіц Г. Й. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2024 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 березня 2016 року військовою прокуратурою Луцького гарнізону Західного регіону України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016030220000082 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 367, частиною першою статті 372 Кримінального кодексу України (далі - КК України), в якому він визнаний потерпілим.

Зазначав, що постановою слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України Пушкарчука С. В. від 28 грудня 2016 року кримінальне провадження № 42016030220000082 від 10 березня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 367, частиною першою статті 372 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 листопада 2017 року постанову слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України Пушкарчука С. В. від 28 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 42016030220000082 від 10 березня 2016 року скасовано.

Вказував, що після скасування постанови слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України Пушкарчука С. В. від 28 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 42016030220000082 від 10 березня 2016 рокужодні слідчі та процесуальні дії у вказаному кримінальному провадженні не проводилися, внаслідок чого такою бездіяльністю посадових осіб військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України йому було завдано моральної шкоди.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України на його користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 77 78 ЦПК України на підтвердження завдання йому моральної шкоди органом досудового розслідування.

При цьому районний суд відхилив доводи позивача щодо нездійснення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні № 42016030220000082 після скасування постанови про закриття кримінального провадження, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження №42016030220000082 від 10 березня 2016 року.

Суд першої інстанції зазначив, щопостанова слідчого від 28 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 42016030220000082 була скасована ухвалою слідчого судді через передчасність висновків слідчих та необхідність проведення додаткових слідчих дій, після проведення яких постановою від 22 серпня 2018 року кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. При цьому вказану постанову від 22 серпня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42016030220000082 ОСОБА_1 не оскаржував.

Отже, протиправна бездіяльність органів досудового розслідування позивачем не доведена.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 січня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Турійського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд вважав, що районний суд дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження завдання органом досудового розслідування йому моральної шкоди та не доведено наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями посадових осіб військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскарження процесуальних рішень органу досудового розслідування є механізмом реалізації особою права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.

При цьому апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права у зв`язку із тривалим строком розгляду справи, оскільки зазначене порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Турійського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2023 року, постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Посилається на те, що тривалий розгляд справи судом першої інстанції призвів до порушення його права на справедливий суд.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) та постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 23 грудня 2023 року у справі № 639/6667/21 (провадження № 61-10971св23), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги.

У квітні 2024 року Волинська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що позивачем не доведено факт завдання йому матеріальної шкоди, її розмір, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та бездіяльністю органу досудового розслідування. Вказує, що до позивача не було застосовано жодних заходів впливу, які б могли спричинити йому будь-яку шкоду.

Вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо порушення районним судом строків розгляду справи, оскільки не усі обставини, що слугували підставою для відкладення розгляду справи, носили об`єктивний характер та залежали від волі учасників справи, у тому числі, суду. Крім того, під час розгляду справи позивач своїми діями не сприяв прискоренню розгляду справи.

У квітні 2024 року Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи касаційної скарги не містять підстав, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , а реалізація позивачем процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Вважає, що тривалий розгляд справи в суді першої інстанції зумовлений переважно пасивною поведінкою самого позивача, зважаючи на неодноразові звернення до суду з клопотаннями, спрямованими на зміну складу учасників справи.

Фактичні обставини, встановлені судами

17 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України із заявою про вчинення кримінальних правопорушень співробітниками-військовослужбовцями УСБУ у Волинській області (том 1, а. с. 88).

Ухвалою слідчого судді Горохівського районного суду Волинської області від 02 березня 2016 року у справі № 161/18146/15-к скаргу ОСОБА_1 задоволено; зобов`язано прокурора військової прокуратури Луцького гарнізону Балакунця О. І. внести відомості про скоєне кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 17 листопада 2015 року про вчинення співробітниками-військовослужбовцями УСБУ у Волинській області за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364 365 366 367 372 КК України та негайно приступити до провадження у справі відповідно до вимог статтей 91-93 КПК України та закінчити досудове розслідування у строки, передбачені статтею 219 КПК України (том 1, а. с. 89-90).

Відповідно до повідомлення слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Жовтоніг О. про початок досудового розслідування 10 березня 2016 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016030220000082 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 367, частиною першою статті 372 КК України (том 1, а. с. 87).

За заявою ОСОБА_1 10 березня 2016 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і відкрито кримінальне провадження № 42016030220000082 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 367, частиною першою статті 372 КК України, в якому його визнано потерпілим (том 1, а. с. 45-47).

Постановою слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України Пушкарчука С. В. від 28 грудня 2016 року кримінальне провадження № 42016030220000082 від 10 березня 2016 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях співробітників Управління служби безпеки України у Волинській області складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 367, частиною першою статті 372 КК України (том 1, а. с. 91-92).

Листом слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України Пушкарчука С. В. від 29 грудня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про закриття кримінального провадження № 42016030220000082 (том 1, а. с. 93).

Ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 листопада 2017 року у справі № 161/17521/17 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України Пушкарчука С. В. від 28 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 42016030220000082 від 10 березня 2016 року скасовано.

08 червня 2018 року військовим прокурором Луцького гарнізону Західного регіону України Давидовим Є. винесено постанову про зміну складу слідчої групи у кримінальному провадженні № 42016030220000082 від 10 березня 2016 року (том 1, а. с. 96).

21 серпня 2018 року прокурором військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України Ковтонюком М. В. проведено додатковий допит свідка ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 42016030220000082 від 10 березня 2016 року та 22 серпня 2018 року - додатковий допит свідка ОСОБА_3 , що підтверджується копіями протоколів додаткового допиту свідків (том 1, а. с. 97-100).

22 серпня 2018 року слідчим військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України Жовтоногом О. М. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42016030220000082 від 10 березня 2016 року від 10 березня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях службових осіб Управління служби безпеки України у Волинській області ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ознак кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 367, частиною першою статті 372 КК України (том 1, а. с. 101-103).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі наведеної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини цієї особи.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18) зазначено, що «свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував бездіяльністю слідчого прокуратури, вважаючи незаконними процесуальні рішення слідчого та прокурора прокуратури Харківської області з огляду на їх скасування слідчими суддями.

Однак вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень саме по собі не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача».

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 04 липня 2018 року у справі № 638/14260/16 (провадження № 61-11766св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 (провадження № 61-29382св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15 (провадження № 61-20721св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18 (провадження № 61-11350св19), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17 (провадження 61-40480св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 686/14607/20 (провадження № 61-17741св20), від 19 жовтня 2022 року у справі № 554/8034/20 (провадження № 61-14781св21) та інших.

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що після скасування постанови слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України Пушкарчука С. В. від 28 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 42016030220000082 від 10 березня 2016 рокужодні слідчі та процесуальні дії у вказаному кримінальному провадженні не проводилися, внаслідок чого такою бездіяльністю посадових осіб військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України йому було завдано моральної шкоди.

Наведене спростовується матеріалами кримінального провадження №42016030220000082 від 10 березня 2016 року, оскільки після скасування постанови про закриття кримінального провадження було змінено склад слідчої групи (постанова від 08 червня 2018 року), проведено додаткові допити свідків та постановою слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України від 22 серпня 2018 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень.

Посилання позивача у касаційній скарзі на неналежність проведення досудового розслідування є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не оскаржував до суду прийняті процесуальні рішення органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження у порядку вимог КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому діями чи бездіяльністю відповідачів моральної шкоди, а також доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між такими діями/бездіяльністю і завданою шкодою.

Отже, правові підстави для застосування норм статей 1173 1174 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди відсутні.

Доводи ОСОБА_1 у поданій ним касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) та постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 23 грудня 2023 року у справі № 639/6667/21 (провадження № 61-10971св23), зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, ОСОБА_1 намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо доводів заявника про тривалий розгляд справи судом першої інстанції та порушення його права на справедливий суд, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що зазначеним доводам апеляційний суд дав належну правову оцінку. Крім того, це не було предметом і підставою позову, яким було - відшкодування моральної шкоди за бездіяльність органів досудового розслідування, суду згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України.

Верховний Суд ураховує та звертає увагу заявника касаційної скарги, що підставою відмови у задоволенні його позову стало саме недоведення завдання йому моральної шкоди, що в силу вимог статті 81 ЦПК України було його процесуальним обов`язком.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду судів щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційні скарзі заявник.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Карпуком Андрієм Сергійовичем,залишити без задоволення.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець