Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.04.2024 року у справі №457/969/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 457/969/20

провадження № 61-305 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Трускавецька міська рада Львівської області,

треті особи: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду

від 17 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М.,

Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Трускавецької міської ради Львівської області (далі - Трускавецька міська рада), треті особи: приватний нотаріус Трускавецького міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Єдин Л. В., ОСОБА_2 , про скасування свідоцтва

про право на спадщину за законом і визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла

її мати - ОСОБА_3 , яка була власником 1/2 частки квартири

АДРЕСА_1 . Після смерті матері вона неодноразово зверталася до свого батька - ОСОБА_4 щодо успадкування маминої частки квартири, однак той запевняв, що вони підуть разом до нотаріуса, щоб оформити квартиру на неї.

12 липня 2006 року її батько - ОСОБА_4 склав заповіт на ім`я свого онука

(її сина) - ОСОБА_5 , яким заповів належну йому частку спірної квартири.

У 2019 році її батько - ОСОБА_4 , будучи не дуже здоровим, одружився

із ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 її батько помер, після чого вона звернулася до нотаріуса

для прийняття спадщини, проте дізналася, що частку квартири, що належала

її матері, успадкував її батько - ОСОБА_4 і 12 березня 2019 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Крім того, 04 лютого 2019 року останній склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 , хоча запевняв, що відмовиться

від своєї частки у спадщині на її (позивача) користь.

Позивач уважала, що її було введено в оману, покійний батько та його нова дружина позбавили її права на належну матері 1/2 частку в спірній квартирі. Вона

є спадкоємцем першої черги, тому має рівні права з покійним батьком

ОСОБА_4 на спадкування належної померлій матері ОСОБА_3 частки майна.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: скасувати свідоцтво

про право на спадщину за законом, видане 12 березня 2019 року приватним нотаріусом Єдин Л. В. на ім`я ОСОБА_4 , визнати право власності

по 1/4 частці квартири

АДРЕСА_1 за нею та за її батьком - ОСОБА_4

із 1/2 частки спірної квартири, що належала її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 09 вересня

2020 року за клопотанням представника позивача залучено до участі у якості третьої особи Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) замість приватного нотаріуса Єдин Л. В., оскільки остання померла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Трускавецького міського суду Львівського області від 11 жовтня

2022 року у складі судді Марчука В. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 12 березня

2019 року приватним нотаріусом Єдин Л. В. на ім`я ОСОБА_4 .

Визнано право власності по 1/4 частки квартири

АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

та за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із 1/2 частки квартири,

що належала померлій ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю позовних вимог.

Районний суд надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, послався

на відповідні норми ЦК України та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року

за № 282/20595, урахував відповідну судову практику Верховного суду

та встановив, що нотаріусом не було з`ясовано наявність у померлої ОСОБА_3 кола спадкоємців, які мали право на спадкування належного їй майна. Відтак, доводи позивача знайшли своє підтвердження і підлягають захисту в обраний нею спосіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 11 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 977,20 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що лише батько позивача - ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті своєї дружини (матері позивача) - ОСОБА_3 , оскільки на день смерті останньої постійно проживав разом із нею і був зареєстрований за місцем постійного проживання дружини. Позивач у встановлений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини до нотаріуса не подавала, а тому вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті матері. При цьому постановою Львівського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у справі № 457/176/22 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Позивач не довела порушення її прав оспорюваним нею свідоцтвом про право

на спадщину за законом, яке було видано її покійному батьку - ОСОБА_4 , тим більше, що після його смерті, спадщину, до якої входить і спірна квартира, прийняла його дружина ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, подавши

в установлений законом строк нотаріусу відповідну заяву, а тому Трускавецька міська рада є неналежним відповідачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні вказаного позову.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи була належним чином повідомлена, зокрема судова повістка, надіслана

їй рекомендованим листом із повідомленням про вручення на вказану нею адресу зареєстрованого місця проживання, повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній», після чого вживались заходи щодо повідомлення позивача засобами мобільного зв`язку (акт від 16 жовтня 2023 року). Заяву про зміну адреси до суду позивач не подавала.

Застосувавши статтю 141 ЦПК України, апеляційний суд стягнув із позивача

на користь ОСОБА_2 , сплачений нею за подання апеляційної скарги судовий збір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня

2023 року та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Крім цього, справу розглянуто за відсутності заявника, належним чином

не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункти 1,

4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року задоволено клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано дану цивільну справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без її участі та без належного повідомлення про дату та час судового засідання, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України

є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Складений секретарем судового засідання акт про те, що «зазначений номер телефону

не відповідає, повідомляючи про активну переадресацію виклику», на її думку,

є сфальсифікованим, оскільки номер телефону вона не змінювала й завжди

була на зв`язку.

Посилання апеляційного суду на постанову Львівського апеляційного суду

від 07 березня 2023 року у справі № 457/176/22 не можна брати до уваги, оскільки така була скасована постановою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року (провадження № 61-9233св23), справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заявник уважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ніяким чином не впливає на права та свободи ОСОБА_2 , тому неправильними є висновки суду про відмову у задоволенні позову, оскільки вона не є спадкоємцем після смерті її матері - ОСОБА_3 , відтак належним відповідачем має бути саме орган місцевого самоврядування.

Крім цього, апеляційну скаргу подано адвокатом Крамарем Ю. М. на підставі ордеру від 10 листопада 2012 року, який не відповідає Положенню про ордер

на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, із наступними змінами

від 29 квітня 2022 року № 45, де, серед іншого, затверджено нову форму (бланк) ордера (згенеровані ордери).

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4

та ОСОБА_3 (а. с. 6, т. 1).

Мати позивача - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7, т. 1).

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності - по 1/2 частці кожному із них (а. с. 10-11, 121-123, т. 1).

ОСОБА_1 не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_3 , що підтерджується матеріалами спадкової справи № 4/2019, заведеної 04 лютого 2019 року приватним нотаріусом Єдин Л. В. на підставі заяви ОСОБА_4 (а. с. 112-127, т. 1).

04 лютого 2019 року ОСОБА_4 склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 на все належне йому майно, посвідчений приватним нотаріусом Єдин Л. В.

та зареєстрований в реєстрі за № 107 (а. с. 15, т. 1).

12 березня 2019 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину

за законом, серія та номер: 270, видавник: приватний нотаріус Єдин Л. В.,

про успадкування належної дружині 1/2 частки в спірній квартирі, на підставі якого він зареєстрував своє право власності (а. с. 13, 76, 78, 79, 124-125, т. 1).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 8, 50, т. 1).

Після його смерті із заявами про прийняття спадщини звернулись: ОСОБА_1 , 30 квітня 2020 року подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини за законом, як спадкоємець обов`язкової частки, та дружина ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, з якою ОСОБА_4 зареєстрував шлюб 02 березня 2019 року

(а. с. 61, 65, 68, 71-73, т. 1).

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 19 квітня 2022 року в справі № 457/176/22 позов ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради, треті особи: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м. Львів), ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для подання заяви

про прийняття спадщини, задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті

ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю три місяці після набрання рішенням законної сили.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 19 квітня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а. с. 261-266, т.1).

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-9233св23).

Суд касаційної інстанції скасував постанову суду апеляційної інстанції

з обов`язкової підстави, оскільки позивач не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Львівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року апеляційну скаргу Крамара Ю. М. в інтересах ОСОБА_2 задоволено. Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 19 квітня 2022 року скасовано та ухвалено

в справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (позивач звернулася до суду з позовом до неналежного відповідача).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач посилалася на те, що вона

є спадкоємцем першої черги після смерті її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , й просила суд скасувати свідоцтво про право на спадщину

за законом, видане 12 березня 2019 року на ім`я її батька - ОСОБА_4 ,

а також визнати за нею та за її батьком право власності на 1/4 частку спірної квартири, за кожним із них. При цьому відповідачем визначено Трускавецьку міську раду.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції скасував рішення районного суду та відмовив

у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки Трускавецька міська рада

є неналежним відповідачем у даній справі.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову

в позові через неналежний склад сторін.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі в цивільній справі

для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, у якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

У справах про визнання права власності в порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку

їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини,

а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року

в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18), від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18), від 31 березня 2021 року в справі № 463/4616/18 (провадження № 61-20505св19), від 06 жовтня 2021 року

в справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), від 10 листопада

2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21)).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року

у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18).

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом

чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті

(стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини

або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

Згідно зі статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк

для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини

з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційним судом установлено, що ОСОБА_4 (батько позивача) прийняв спадщину після смерті своєї дружини (матері позивача) - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на день смерті останньої постійно проживав разом із нею і був зареєстрований за місцем постійного проживання дружини. Після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 (його нова дружина) прийняла спадщину, до якої входить і спірна квартира, як спадкоємець за заповітом, подавши в установлений законом строк відповідну заяву нотаріусу.

Отже, пред`явлені в цій справі позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 і не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому останню не було залучено відповідачем (співвідповідачем), оскільки лише

за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені. Процесуальні права та обов`язки відповідача та третьої особи згідно з нормами ЦПК України є різними.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження

№ 14-61цс18), від 26 лютого 2020 року в справі № 304/284/18 (провадження

№ 14-517цс19) від 05 липня 2023 року в справі № 910/15792/20 (провадження

№ 12-31гс22)).

При цьому в разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі

як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом,

що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі в справі, що визначено статтею 51 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 19 серпня 2021 року в справі № 677/1893/18 (провадження № 61-18281св20)).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним складом сторін.

Разом із цим, апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 також указав і про недоведеність позивачем порушення її прав. Водночас, пред`явлення позову до неналежного складу сторін є самостійною підставою

для відмови в позові.

Ураховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанцій повно встановив обставини в справі, ухвалив по суті правильне рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , але допустив помилку при його мотивуванні, не врахувавши,

що правовою підставою для відмови в позові за встановлених обставин має бути саме неналежний склад сторін, а не недоведеність позивачем факту порушення

її прав. Тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на недоведеність позивачем порушення її прав.

В іншій частині судове рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Щодо неналежного повідомлення позивача про розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні

з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком,

щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки

до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п`ята статті 128 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки

про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання

чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

У цій справі, ОСОБА_1 у своїх процесуальних документах по суті вказувала адресу місця проживання: АДРЕСА_2 . Усі повістки-повідомлення про виклик до суду на: 25 квітня 2023 року, 13 червня 2023 року,

19 вересня 2023 року, 17 жовтня 2023 року направлялися за адресою АДРЕСА_2 , повідомленою безпосередньо позивачем апеляційному суду. Поштове відправлення (повістка на 17 жовтня 2023 року) повернулося до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 76, т. 2).

За таких обставин, позивач, відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128

ЦПК України, вважається повідомленою про судове засідання на 17 жовтня

2023 року в апеляційному суді, а тому суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.

Указане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року в справі № 906/142/18 (провадження

№12-233гс18), а також у постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2020 року

в справі № 814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року в справі № 826/20408/14 (провадження №К/9901/16143/20), від 10 листопада

2021 року в справі № 756/2137/20 (провадження №61-3782св21) та інших.

При цьому в матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення

ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження), що передбачено частиною першою статті 131

ЦПК України.

Разом із цим, Верховний Суд зауважує, що телефонограма не є належним повідомленням про дату, час і місце розгляду справи, оскільки за загальним правилом повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку вручення судової повістки (див. постанови Верховного Суду: від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц (провадження

№ 61-19082св20), від 15 червня 2022 року у справі № 369/9386/17 (провадження

№ 61-18689св21), від 05 квітня 2023 року у справі № 545/1103/20 (провадження

№ 61-17914св21), від 03 травня 2023 року у справі № 569/24240/21 (провадження № 61-668св23)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині

або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,

що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної

та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412

ЦПК України).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Постанову суду апеляційної інстанції необхідно змінити шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на недоведеність позивачем порушення її прав. В іншій частині - залишити без змін.

Такі висновки узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.

Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення апеляційного суду лише в частині його мотивування, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 рокузмінити, виключити з її мотивувальної частини посилання на недоведеність позивачем порушення її прав.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець