Історія справи

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 636/1001/18-ц

провадження № 61-1340св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_6 ,

треті особи: приватний нотаріус Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Тетяна Вікторівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 рокуу складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т. В., ОСОБА_3 , про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на частку нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 липня 2009 року належала 1/2 частка житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель по АДРЕСА_1 , друга частина цього будинку належить ОСОБА_3

Зазначала, що хворіла і знаходилась на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ «Чугуївська центральна районна лікарня ім. Н. І. Кононенка», була у поганому як фізичному, так і психологічному стані, тому що їй потрібно було терміново погасити кредити. Коштів у неї на лікування та оплату кредитної заборгованості не було, тому вона вирішила продати дві кімнати у своїй 1/2 частині будинку, а саме: прим. 2-4 та прим. 2-3, співвласнику будинку - ОСОБА_3

Проте договір купівлі-продажу від 11 липня 2017 року було укладено з сином ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , та посвідчено приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т. В.

11 липня 2017 року вона передала ОСОБА_6 документи на належну їй 1/2 частку житлового будинку для оформлення договору, які їй не повернули, а дали копію договору купівлі-продажу, який вона, не прочитавши, підписала, оскільки вона була в тяжкому матеріальному та психологічному стані.

Восени 2017 року вона звернулася до КП «Чугуївське МБТІ» за довідкою про право власності для оформлення субсидії, оскільки правовстановлюючих документів у неї не було, де їй роз'яснили, що вона не є власником 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель по АДРЕСА_1 та згідно з документами вона продала 1/2 частку житлового будинку, яка їй належала зі всіма будівлями та спорудами.

Звернувшись до відповідача, він їй пообіцяв переоформити договір відповідно фактичному продажу, але цього не зробив.

Вона продовжує користуватися 3/10 частками вищевказаного житлового будинку, безперешкодно проживає у ньому, сплачує усі рахунки по комунальним платежам, до теперішнього часу зареєстрована у будинку. Тобто оспорюваний договір не відповідає її внутрішньому волевиявленню, підписаний внаслідок помилки щодо правової природи з її боку, оскільки наміру продати єдине житло у цілому не мала, а лише його частину.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд: визнати частково недійсним договір купівлі-продажу, укладений 11 липня 2017 року між нею та ОСОБА_6 , у частині продажу 3/10 частки житлового будинку, що складають приміщення, а саме: прим. 2-1 площею 7,2 кв. м, прим. 2-2 площею 6,8 кв. м, прим. 2-5 площею 9,0 кв. м, прим. 2-6 площею 14,3 кв. м, прим. 11 площею 2,3 кв. м, загальною площею 39,6 кв. м, житловою площею 23,3 кв. м, з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, а саме: гараж літ. Б, літня кухня літ. Б1, погріб літ. Ж, вбиральня літ. З, колонка літ. К, ворота № 2 та хвіртка № 3, як такий, що укладений під впливом помилки; визнати за нею право власності на 3/10 частки житлового будинку, що складають приміщення, а саме: прим.2-1, площею 7,2 кв. м, прим. 2- 2 площею 6, 8 кв. м, прим. «2-5» площею 9,0 кв. м, прим. 2-6 площею 14,3 кв. м, прим. 11 площею 2,3 кв.м, загальною площею 39,6 кв. м, житловою площею 23,3 кв. м, з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, а саме: гараж літ. Б, літня кухня літ. Б1, погріб літ. Ж, вбиральня літ. З, колонка літ. К, ворота № 2 та хвіртка № 3, залишивши у власності відповідача 2/10 частки вказаного житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 03 жовтня 2018 року у складі судді Ковригіна О. С. позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 11 липня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 участині продажу 3/10 частки житлового будинку, що складають приміщення, а саме: прим. 2-1 площею 7,2 кв. м, прим. 2-2 площею 6, 8 кв. м, прим. 2-5 площею 9,0 кв. м, прим. 2-6 площею 14,3 кв. м, прим. 11 площею 2,3 кв. м, загальною площею 39,6 кв. м, житловою площею 23,3 кв. м, з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, а саме: гараж літ. Б, літня кухня літ. Б1, погріб літ. Ж, вбиральня літ. З, колонка літ. К, ворота № 2 та хвіртка № 3. В частині продажу 2/10 частки вказаного житлового будинку договір купівлі-продажу від 11 липня 2017 року залишено без змін.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/10 частки житлового будинку, що складають приміщення, а саме: прим. 2-1 площею 7,2 кв. м, прим. 2-2 площею 6, 8 кв. м, прим. 2-5 площею 9,0 кв. м, прим. 2-6 площею 14,3 кв. м, прим. 11 площею 2,3 кв. м, загальною площею 39,6 кв. м, житловою площею 23,3 кв. м, з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, а саме: гараж літ. Б, літня кухня літ. Б1, погріб літ. Ж, вбиральня літ. З, колонка літ. К, ворота № 2 та хвіртка № 3, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач мала намір укласти договір купівлі-продажу лише частини належної їй частки житлового будинку, а в майбутньому укласти договір довічного утримання, тобто помилялася щодо предмету договору та його правових наслідків.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 03 жовтня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 , виходив із того, що позивачем на надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона не мала наміру укладати договір купівлі-продажу, що договір укладено під впливом помилки. В оспорюваному договорі чітко визначено розмір частки позивача у праві власності, яку вона відчужувала і чітко визначена вартість цієї частки.

Доводи про те, що позивач є особою похилого віку, самотня, страждає на ряд хронічних захворювань, перебувала на лікуванні, потребує сторонньої допомоги не можна вважати такими, що є підставою для визнання правочину недійсним. Також не є підставою для задоволення позову те, що

після підписання договору позивач залишилася проживати у спірному будинку і передала відповідачу у користування лише дві кімнати, тому що перехід права власності від однієї особи до іншої не свідчить про обов'язкове позбавлення попереднього власника права користування цим житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 636/1001/18-ц з Чугуївського міського суду Харківської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т. В., ОСОБА_3 , про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на частку нерухомого майна призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав оцінки тому факту, що пункт 12 договору купівлі-продажу не був виконаний, оскільки ніякої передачі ключів не було, а значить і передачі речі повністю, передана лише частина будинку, продаж якої не оспорюється, шляхом ізоляції від частини будинку, де вона мешкає, у тому числі відключення опалення переданої нею частини кімнат від її теплової мережі та електропостачання та підключення до тієї частини будинку, яка належить батьку відповідача - ОСОБА_3 .

Вона продовжує проживати у спірному будинку, як і раніше, користуючись всіма надвірними будівлями, віддавши при цьому лише дві кімнати, які фактично продала відповідачу й ізольовані ним від її приміщень, опалення до них відповідно з їїсторони відключено та електропостачання також. Зазначене спростовує доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо її наміру продати повністю свою 1/2 частку будинку і щодо залишення цього факту без уваги судом при ухваленні рішення. Вона користується по цей час своєю частиною будинку, крім проданих кімнат, і відповідними надвірними будівлями безперешкодно і зареєстрована в ньому.

При цьому відповідач досі не розрахувався, навіть за дві продані йому кімнати у будинку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 липня 2009 року належала 1/2 частка житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель по АДРЕСА_1 , друга частина цього будинку належить ОСОБА_3

Відповідно до виписки-епікризу з медичної картки хворого № 3672 у травні 2017 року ОСОБА_4 знаходилась на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ «Чугуївська центральна районна лікарня ім. Н.І. Кононенка» (а.с.18).

Згідно з копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 11 липня 2017 року ОСОБА_4 передала майно - 1/2 частка житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель по АДРЕСА_1 , у власність покупця ОСОБА_6 , а покупець прийняв майно, сплативши за нього обговорену суму, договір посвідчено і зареєстровано приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Алексик Т. В. 11 липня 2017 року, реєстраційний номер № 889 (а.с. 15-17).

У пунктах 8, 9 договору купівлі-продажу житлового будинку зазначено, що вартість майна складає 195 670 грн і сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, ще до підписання договору.

Сторони не заперечували в суді, що позивач продовжує проживати, як і раніше, у двох кімнатах та користується всіма надвірними будівлями.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення ЦК розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Встановивши вказані вище фактичні обставини, оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні усіх обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір купівлі-продажу не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, оскільки після підписання договору ОСОБА_4 залишилася проживати у спірному будинку, а передала лише у користування відповідача дві кімнати, що не заперечувалось останнім та третьою особою, ОСОБА_3 , а відповідач не мав намір вселятися та проживати у інших приміщеннях спірного житлового будинку, де мешкає ОСОБА_4 і продавати які вона не мала наміру, сплачує комунальні платежі, користується субсидією.

Зазначена обставина визнана сторонами у справі, тому не підлягає доказуванню, що відповідає положенням частини першої статті 82 ЦПК України.

Таким чином, укладаючи договір, ОСОБА_4 не мала наміру продавати всю належну їй частку житлового будинку, яка була її єдиним житлом, у якій проживає, що свідчить про укладення договору купівлі-продажу під впливом помилки.

Наявність чи відсутність помилки під час укладення договору купівлі-продажу всієї належної позивачу частки житлового будинку замість її частини, суд має визначати не тільки за фактом його укладення, а й за такими обставинами, як наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній частині будинку після укладення договору купівлі-продажу.

Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 березня 2016 року (провадження № 6-93цс16).

Отже, суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 рокускасувати, рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 03 жовтня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 409,60 грн (одна тисяча чотириста дев'ять грн. 60 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк