Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.09.2020 року у справі №750/3696/20

Постанова

Іменем України

12 березня 2021 року

м. Київ

справа № 750/3696/20

провадження № 61-13863св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 липня 2020 року у складі судді Требух Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Харечко Л.

К., Онищенко О. І., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість з матеріальної допомоги у розмірі 22 225,00 грн, яка утворилась у зв'язку з тим, що відповідач у повному обсязі не виплачував йому як учаснику бойових дій щорічну грошову допомогу (до 05 травня у 2016,2017,2018 та 2019 роках), а також просив стягнути моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, закрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про стягнення боргу і відшкодування шкоди, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний із здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати вказану судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного законодавства, не врахувавши те, що між ним та відповідачем виник майновий спір з приводу стягнення наявної заборгованості, а також заподіяної немайнової шкоди.

Також суди не врахували правовий висновокВерховного Суду України, викладений у постановах від 05,10,12 липня, 16 серпня 2017 року у справах № 6-1094цс17, № 6-1113цс17, № 6-1096цс17, № 6-782цс17, згідно з яким не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, хоч в спорі й бере участь суб'єкт публічного права.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини 1 , 3 статті 13 ЦПК України).

За загальним правилом, передбаченим у статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У статті 4 КАС України вказано, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно правовий спір - спір у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових відносинах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому статтею 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1,3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист є одним з основоположних прав і свобод, які гарантуються державною, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Позивач просить суд про стягнення соціальної виплати, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідачем у справі є орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Наслідки порушення предметної чи суб'єктної юрисдикції передбачено у пункті 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а тому правильно закрив провадження у справі.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 752/20801/17 (провадження № 14-530цс18).

З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про те, що згідно з постановами Верховного Суду України: від 05 липня 2017 року у справі № 6-1094цс17, від 10 липня 2017 року у справі № 6-1113цс17, від 12 липня 2017 року у справі № 6-1096цс17, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-782цс17, не вважається публічно-правовим спором і розглядається в порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від такого висновку, про що зазначила у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 752/20801/17 (провадження № 14-530цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 липня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник