Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.09.2019 року у справі №676/6852/17

Постанова

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

справа № 676/6852/17

провадження № 61-17477св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року у складі судді Швець О. Д. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на 59/150 частин житлового будинку з надвірними спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/3 частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_2 . Зазначала, що позивач та її рідний брат ОСОБА_2 , син померлої ОСОБА_3 , який є відповідачем у справі, звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. ОСОБА_1 - про прийняття спадщини за заповітом від 28 травня 2009 року, а ОСОБА_2 - на обов`язкову частку у спадщині, оскільки є повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця. Вказувала, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 умисно перешкоджав спадкодавцю користуватися своєю власністю, а саме частиною житлового будинку, яка була успадкована нею після смерті чоловіка ОСОБА_4 , на ґрунті виниклих неприязних відносин спричинив спадкодавцю тілесні ушкодження, ухилявся від допомоги спадкодавцю, яка була людиною похилого віку, хворіла та перебувала у безпорадному стані, позивач просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на обов`язкову частку незалежно від заповіту на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що із сукупності необхідних обставин для усунення від права на спадкування, позивачем не доведено ухилення відповідача від надання спадкодавцю допомоги при можливості її надання, потреби спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.

16 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги безпорадний стан спадкодавця та, що за час життя її матір (спадкодавець) та відповідач перебували у тривалих неприязних стосунках, зокрема, відповідач чинив матері перешкоди у користуванні належним їй майном.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на 59/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_2 , 1/3 частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Фактично проживали у зазначеному будинку, в різних його частинах, спадкодавець та відповідач. З 2008 року по день смерті ОСОБА_3 , між нею та її сином ОСОБА_2 склалися неприязні відносини у зв`язку з розподілом майна, яке залишилося після смерті, відповідно, чоловіка та батька, ОСОБА_4 .

Відповідно до заповіту, посвідченого 28 травня 2009 року приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського міського нотаріального округу Шевчик Н. М., за життя ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_1 (а. с. 15).

Після смерті ОСОБА_3 , з заявами про прийняття спадщини після її смерті за заповітом звернулася ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - на обов`язкову частку у спадщині, оскільки є повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця. Приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського міського нотаріального округу Рудяк Т. В. заведена спадкова справа № 94/2017.

За висновком комісійної судово-медичної експертизи № 174 від 20 березня 2019 року, враховуючи хвороби, виявлені у ОСОБА_3 : атеросклеротичний кардіосклероз з миготливою аритмією, шлуночковими екстрасистолами, ішемічна хвороба серця з гіпертонічною хворобою ІІ ст. 2 ст., ризик високий, серцева недостатність ВВА-Б ст., фібриляція передсердь, хронічний пієлонефрит, хронічна ниркова недостатність І-ІІ ст., деформуючий остеартроз колінних суглобів, ОСОБА_3 у період з 2009 року по день її смерті самостійно забезпечити умови свого життя без потреби стороннього догляду не могла (а. с. 128 - 131).

Згідно договору про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) відділення соціальної допомоги вдома одинокого (проживаючого самотньо) громадянина від 15 лютого 2016 року, територіальний центр соціального обслуговування прийняв на обслуговування у відділення соціальної допомоги вдома на період з 15 лютого 2016 року по 15 лютого 2017 року ОСОБА_3 , з кількістю відвідувань 1 раз на тиждень, для придбання продуктів харчування в магазині, придбання ліків в аптеці, інші послуги згідно картки потреб (а. с. 95 - 96).

ОСОБА_2 за весь період до 30 червня 2016 року був особою з інвалідністю 2 групи, з 30 червня 2016 року по 31 липня 2018 року йому була встановлена 1-Б група інвалідності, 25 червня 2018 року встановлено довічно 1-Б групу інвалідності з потребою у сторонньому догляді. Отримував пенсію за інвалідністю за відповідною групою, розмір призначеної пенсії з 01 грудня 2017 року складав 1 510,06 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18, провадження № 61-1419св20, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц, провадження № 61-14655св18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов`язком, щодо ухилення відповідачем від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.

Ураховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що оскільки одночасне настання наведених вище обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності не підтверджено відповідними доказами, тому відповідач, як спадкоємець не може бути усунутий від спадкування за законом після смерті його матері.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська