Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.11.2023 року у справі №760/12176/20
Постанова КЦС ВП від 16.11.2023 року у справі №760/12176/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 760/12176/20

провадження № 61-235св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіна Наталія Олексіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіна Н. О., про встановлення факту спільного проживання та визнання права на спадкування за законом.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вона з 2008 року проживала з ОСОБА_4 у незареєстрованому шлюбі у квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що перед смертю ОСОБА_4 сильно хворів, перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги. Вона була єдина, хто ним опікувався за весь час його хвороби, тому вважала, що має право на спадкування майна ОСОБА_4 як спадкоємець першої черги.

Їй стало відомо, що після смерті ОСОБА_4 до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернувся брат померлого - ОСОБА_2 15 січня 2020 року до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи № 26/2020.

29 квітня 2020 року вона направила поштою до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_2 та просила видати на її ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом.

Проте вона не отримала ні відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з недоведеністю факту проживання однією сім`єю разом із спадкодавцем, ні рішення нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину.

У зв`язку з викладеним просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з 2008 року до 07 січня 2020 року у квартирі АДРЕСА_1 та визнати за нею право на спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивач не довела факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. Щодо вимог про визнання за нею права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги, то суди зазначили, що для зміни черговості одержання права на спадкування має бути доведено як факт матеріального забезпечення та надання допомоги спадкоємцем спадкодавцеві, так і факт перебування останнього у безпорадному стані. Проте позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин, тому відсутні підстави для зміни черговості одержання права на спадкування у спірних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 14 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, витребував справу з суду першої інстанції.

03 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 проживала зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2008 року до 07 січня 2020 року, зазначене підтверджується показаннями свідків, які не врахували суди першої та апеляційної інстанцій.

Також суди безпідставно відмовили у визнанні за нею права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті ОСОБА_4 , оскільки не врахували посилання позивача на те, що ОСОБА_4 мав проблеми зі здоров`ям та перебував у безпорадному стані, а позивач тривалий час його доглядала. Зазначене є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування відповідно до частини другої статті 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 127/30218/18, а також вказує на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - брат відповідача ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина.

На момент смерті ОСОБА_4 був власником 3/4 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .

17 вересня 2009 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_2

15 січня 2020 року Дев`ята київська державна нотаріальна контора за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини завела спадкову справу № 26/2020.

29 квітня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, позивач заявила дві вимоги: про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 та визнання за нею права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги.

ОСОБА_1 посилалася на те, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яку позивач, як вона вважає, фактично прийняла після померлого, оскільки проживала з ним однією сім`єю з 2008 року до дня смерті спадкодавця ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у квартирі АДРЕСА_1 . Зазначала, що ОСОБА_4 мав проблеми зі здоров`ям, знаходився у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги, а вона здійснювала догляд за ним, допомагала йому у побуті. Тому наявні підстави для зміни черговості одержання права на спадкування.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

Оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю потрібно заявнику для отримання спадкового майна у власність після смерті ОСОБА_4 , то спір повинен вирішуватись у порядку позовного провадження.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц).

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі

статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968сво21).

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених обставин

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження

№ 61-14692св18), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_1 не довела жодними належними та допустимим доказами факт проживання однією сім`єю більш ніж 11 років разом з ОСОБА_4 та спільного ведення господарства, виконання взаємних прав та обов`язків, спільного бюджету та витрат, участі в утриманні житла, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю у розумінні положень статті 1264 ЦК України.

Суди встановили, що згідно з інформацією, наданою комунальним некомерційним підприємством «Київська міська клінічна лікарня № 6» від 10 лютого 2020 року лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_4 отримав його брат, тобто відповідач ОСОБА_2 .

З договору про надання ритуальних послуг від 10 січня 2020 року № 14/20, акта приймання-передачі наданих послуг до договору, товарних чеків та договору-замовлення № 25.10437 П на організацію та проведення поховання від 11 січня 2020 року вбачається, що замовником послуг для поховання ОСОБА_4 був відповідач ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивач не довела належними та достовірними доказами наявність юридичних фактів, за яких у неї могло виникнути право на спадкування як спадкоємця першої черги, зокрема здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення та надання іншої допомоги, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 127/30218/18.

У справі № 127/30218/18 суди встановили, що позивач надала суду належні і допустимі докази на підтвердження проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року до 12 квітня 2017 року, наявність спільного побуту та взаємних прав та обов`язків притаманних подружжю, ведення спільного господарство, здійснення спільних витрат, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, що було підтверджено, зокрема у тому числі показаннями свідків: ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були приведені судом до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду, оскільки висновки у вказаній справі та встановлені судами фактичні обставини є відмінними у порівнянні зі справою, яка переглядається. У зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Однак питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та наявності підстав для зміни черговості одержання права на спадкування вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.

У цій справі суди дали оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на те, що суди не врахували показання свідків, які підтверджували факт проживання позивача разом із ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу впродовж тривалого часу, оскільки суди надали належну оцінку показанням свідків разом у сукупності з іншими доказами та дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат; вказані обставини судом не встановлено, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Зазначені висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 07 листопада 2022 року у справі № 216/2651/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська