Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.11.2022 року у справі №932/3942/20

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 932/3942/20

провадження № 61-10049св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, Дніпровська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Макарова М. О.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, про визнання наймачем житлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 користується житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , починаючи з 29 листопада 1990 року, від моменту народження і по цей час. Квартира складається з двох кімнат та місць загального користування. Загальна площа квартири - 64,6 кв.м, житлова площа - 38,6 кв. м. Квартира перебуває у комунальній власності.

Особовий рахунок був оформлений на дідуся позивача - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивача - ОСОБА_4 . Позивач проживав у цій квартирі без реєстрації тривалий час. На сьогоднішній день померли всі родичі позивача, а саме дід, баба, батько та рідний брат батька, однак особовий рахунок не переоформлений на позивача. Позивач проживає у квартирі один і має всі права та обов`язки наймача, оскільки на законних підставах вселився до квартири, сплачує комунальні платежі, несе витрати на поточний ремонт, тому набув право користування цим житловим приміщенням. Позивач звернувся з приводу переоформлення особового рахунку на своє ім`я, проте йому було відмовлено.

ОСОБА_1 просив визнати його наймачем житлового приміщення - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в складі судді: Кондрашова І. А., від 30 листопада 2021 року заяву позивача ОСОБА_1 про заміну неналежного відповідача задоволено. Замінено неналежного відповідача по справі з КП «Жилсервіс-2» на Адміністрацію Шевченківського району Дніпровської міської ради.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 15 вересня 2021 року через канцелярію суду позивач ОСОБА_1 подав клопотання про заміну неналежного відповідача КП «Жилсервіс-2» ДМР на належного відповідача, а саме: Адміністрацію Шевченківського району Дніпровської міської ради. Положення частини другої статті 51 ЦПК України має імперативний характер, враховуючи також, що позивач самостійно визначає особу, яка, на його думку, несе юридичну відповідальність за порушення його майнових, особистих немайнових прав. Враховуючи вищевикладене, а також відсутність заперечень щодо заміни неналежного відповідача, суд приходить до висновку про задоволення клопотання позивача та замінити неналежного відповідача КП «Жилсервіс-2» ДМР на належного відповідача, а саме: Адміністрацію Шевченківського району Дніпровської міської ради.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в складі судді: Кондрашова І. А., від 06 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, про визнання наймачем житлового приміщення, задоволено.

Визнано ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 на підставі ордеру № 425 серія 1, від 16 лютого 1978 року, виданого виконкомом Бабушкінської райради народних депутатів, було надано у користування квартиру, житловою площею 38,66 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , із розрахунку на 4 члена сім`ї. У квартиру були вселені члени сім`ї ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_4 (жінка), ОСОБА_5 (син) та ОСОБА_6 (син). Особовий рахунок був оформлений на ОСОБА_3 . Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Син ОСОБА_6 - ОСОБА_1 вселився у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у 1990 році, тобто з моменту народження. Актом КП «Жилсервіс-2» від 23 січня 2018 року підтверджено, що ОСОБА_1 мешкає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , з дня народження по теперішній час. Позивач неодноразово звертався до КП «Жилсервіс-2» із заявами про переоформлення особового рахунку на своє ім`я, проте в усіх випадках заяви не були задоволені, а КП «Жилсервіс-2» посилалось на формальні недоліки заяв та поданих документів, що не можна вважати правильним.

Суд першої інстанції вказав, що згідно з частиною першою статті 106 ЖК повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. Судом встановлено, що позивач тривалий час проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , наймачем якої був його дід, має стійкі зв`язки із цим житлом, інше місце проживання у нього відсутнє. Інші родичі позивача - померли. Тому суд вважав, що позивач набув у встановленому порядку право користування даною квартирою. З урахуванням зазначеного, суд зробив висновок, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , є «житлом» позивача у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому його права порушені невизнанням наймачем даного житла та не переоформлення особового рахунку, підлягають захисту. Суд зауважив, що відсутність реєстрації місця проживання сама по собі не свідчить про те, що позивач не набув права користування жилим приміщенням, так як за обставинами справи безспірно встановлено, що позивач вселився в жиле приміщення як член сім`ї наймача, набув рівного з наймачем права користування жилим приміщенням. Відсутність письмового дозволу на вселення до квартири, не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на це приміщення, оскільки вселення відбулось з усного дозволу основного наймача та членів його сім`ї, і ніхто протягом тривалого часу не висловлював заперечення проти проживання ОСОБА_1 у цій квартирі. Порядок вселення позивача у спірну квартиру є дотриманим, у зв`язку з чим суд відхилив доводи представника відповідача про те, що позивач вселився у спірну квартиру всупереч волі основного квартиронаймача та без його письмового дозволу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 1 485 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи є зазначене приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, чи обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням та чи не зберігає ця особа за собою право власності чи користування іншим житлом.

Апеляційний суд вказав, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не було надано суду належних та допустимих доказів щодо наявності письмової згоди наймача ОСОБА_3 на його вселення, реєстрацію та проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Наймач квартири ОСОБА_3 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя не звертався до відповідних органів з питання реєстрації місця проживання позивача у спірній квартирі, а тому твердження ОСОБА_1 про постійне проживання у спірній квартирі саме зі згоди квартиронаймача, не підтверджується матеріалами справи, а тому відсутні правові підстави вважати, що останній набув права користування спірною квартирою у встановленому законом порядку. Окрім того, згідно відповіді Шевченківської районної у місті Дніпрі ради від 27 лютого 2019 року за № Га-001, ОСОБА_1 повідомлено, що останнім надано не повний пакет документів, необхідних для зміни умов договору найму за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 38). Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що останньому в установленому законом порядку, було відмовлено у визнанні його основним квартиронаймачем.

За таких обставин, колегія суддів зробила висновок, що ОСОБА_1 не надано до суду доказів проживання у спірній квартирі, як члена сім`ї наймача, зареєстрованим у спірній квартирі він не був, питання про визнання за ним права користування жилим приміщенням під час життя основного наймача ОСОБА_3 не ставив, у зв`язку з чим у суду не має законних підстав визнавати ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення. Тому рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно пункту 2 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Аргументи учасників справи

11 жовтня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, в якій просив: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду повністю; рішення суду першої інстанції залишити в силі; здійснити розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

Верховний Суд в постанові від 28 червня 2022 року по справі № 754/14628/17 зазначив, що: «Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймачу (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № б-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перші та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім 'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України);

під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з 'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 довела своє право на проживання у спірній кімнаті, в яку вселилася за згоди квартиронаймача (ОСОБА_5) та в якій постійно проживає із 2016 року. При цьому право ОСОБА_1 на користування спірним житлом не визнається відповідачем. Відсутність письмової згоди квартиронаймача на вселення позивача у спірну кімнату сама по собі не свідчить про те, що ОСОБА_1 не набула права користування жилим приміщенням, оскільки за обставинами справи безспірно встановлено, що ОСОБА_5 визнавала ОСОБА_1 членом своєї сім`ї та не заперечувала проти постійного її проживання у спірній кімнаті»;

обраний позивачем спосіб судового захисту є справедливим та ефективним, законним, повністю відповідає положенням частини другої статті 106 ЖК України, неодноразово підтримуваний Верховним Судом, зокрема в межах справи № 366/1285/20, де постановою від 30 травня 2022 року залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими: "Визнано ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_2, Зобов`язано ДП «Іванківський лісгосп» укласти з ОСОБА 1 договір найму квартири АДРЕСА_2;

суд першої інстанції, враховуючи норми матеріального права (частини першої статті 33 Конституції України; частини першої статті 47 Конституції України; частини третьої статті 47 Конституції України; пункту першого статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року; частини четвертої статті 9 ЖК України; першого речення частини першої статті 61 ЖК України; частини першої статті 61 ЖК України; частини другої статті 61 ЖК України; частини другої статті 64 ЖК України; частини першої статті 65 ЖК України; частини другої статті 65 ЖК України; частини першої статті 106 ЖК України; частини другої статті 106 ЖК України; частини другої статті 107 ЖК України; частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»; частини першої статті 15 ЦК України; частини першої статті 16 ЦК України), встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивач довів своє право на проживання у спірній квартирі, в яку вселився за згоди і основного квартиронаймача та усіх членів сім`ї, та в якій постійно проживає з дня свого народження. При цьому право позивача на користування спірним житлом не визнається відповідачем;

суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов необґрунтованого та незаконного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відсутність письмової згоди квартиронаймача на вселення позивача у спірну квартиру сама по собі не свідчить про те, що позивач не набув права користування жилим приміщенням, оскільки за обставинами цієї справи безспірно встановлено, що дідусь позивача (основний квартиронаймач) визнавав позивача членом своєї сім`ї та не заперечував проти постійного його проживання у спірній квартирі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

09 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 та постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_3 на підставі ордеру № 425 серія 1, від 16 лютого 1978 року, виданого виконкомом Бабушкінської райради народних депутатів, було надано у користування квартиру, житловою площею 38,66 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , із розрахунку на 4 члена сім`ї.

У квартиру були вселені члени сім`ї ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_4 (жінка), ОСОБА_5 (син) та ОСОБА_6 (син).

Особовий рахунок був оформлений на ОСОБА_3 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року у справі № 175/1720/18 встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Син ОСОБА_6 - ОСОБА_1 вселився у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у 1990 році, тобто з моменту народження.

ОСОБА_6 (батько) помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_3 (дід) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_4 (баба) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_5 (брат батька) помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Актом КП «Жилсервіс-2» від 23 січня 2018 року підтверджено, що ОСОБА_1 мешкає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , з дня народження по теперішній час.

Позивач неодноразово звертався до КП «Жилсервіс-2» із заявами про переоформлення особового рахунку на своє ім`я, проте в усіх випадках заяви не були задоволені, а КП «Жилсервіс-2» посилалось на формальні недоліки заяв та поданих документів.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог до міської ради

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 761/40889/20 (провадження № 61-14588св21).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку (частина перша та друга статті 106 ЖК).

Відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для залишення позову без задоволення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року в справі № 686/15695/15-ц (провадження № 61-344св18).

Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК іншого члена сім`ї необхідно щоб попередній член сім`ї мав правовий статус «наймача» (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18).

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21) зазначено, що

«при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 довела своє право на проживання у спірній кімнаті, в яку вселилася за згоди квартиронаймача (ОСОБА_5) та в якій постійно проживає із 2006 року. При цьому право ОСОБА_1 на користування спірним житлом не визнається відповідачем.

Відсутність письмової згоди квартиронаймача на вселення позивача у спірну кімнату сама по собі не свідчить про те, що ОСОБА_1 не набула права користування жилим приміщенням, оскільки за обставинами справи безспірно встановлено, що ОСОБА_5 визнавала ОСОБА_1 членом своєї сім`ї та не заперечувала проти постійного її проживання у спірній кімнаті».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суд апеляційної інстанції не врахував, що: фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів; відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для залишення позову без задоволення;відсутність письмової згоди квартиронаймача на вселення позивача у спірну кімнату сама по собі не свідчить про те, що він не набув права користування спірною квартирою;

з урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивач довів, що вселився в спірну квартиру як член сім`ї наймача, набув рівного з наймачем права користування спірною квартирою, а тому його порушені права підлягають захисту. Тому постанову апеляційного суду вчастині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення цієї позовної вимоги залишити в силі.

Щодо позовних вимог до адміністрації

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 461/1517/19 (провадження № 61-5038св21) зазначено, що:

«пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Подібний висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Квартира АДРЕСА_3 знаходиться у власності територіальної громади м. Львова, інтереси якої представляє Львівська міська рада як представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом приймати від її імені рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що Львівська міська рада є належним відповідачем в справі, однак була залучена до участі в ній в якості третьої особи, що є підставою для відмови в позові».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позовну вимогу про визнання наймачем житлового приміщення, яке перебуває в комунальній власності, до Дніпровської міської ради та до Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради. Належним відповідачем за вказаною вимогою є Дніпровська міська рада. Тому постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково прийнята з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення скасувати; рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення залишити в силі; постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення змінити, виклавши її мотивувальну частини у редакції цієї постанови.; змінити розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 сплатив 840,80 грн судового збору за подання позову (а. с. 1), Дніпровською міською радою сплачено 1 485 грн (а. с. 96) судового збору за подання апеляційної скарги та ОСОБА_1 сплатив 1 681,60 грн судового збору за подання касаційної скарги.

З урахуванням того, що постанова апеляційного суду залишена без змін тільки в частині відмови в задоволенні позову до неналежного відповідача, то сплачений Дніпровською міською радою судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на неї.

Сплачений ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 522,40 грн покладається на Дніпровську міську раду.

Керуючись статтями 400 409 410 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення та стягнення судового збору скасувати.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2022 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення залишити в силі.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення змінити, виклавши її мотивувальну частини у редакції цієї постанови.

Змінити розподіл судових витрат здійснений в рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2022 року та Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року та постанові Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 2 522,40 грн судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук