Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.08.2020 року у справі №700/722/17
Постанова КЦС ВП від 16.11.2022 року у справі №700/722/17

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 700/722/17

провадження № 61-11899св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське приватне підприємство «Біле Озеро»,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 лютого 2020 року у складі судді Яценко Г. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле озеро» (далі - СПП «Біле Озеро»), третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області), про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6902 га, розташованої на території Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

01 січня 2011 року між ним та СПП «Біле озеро» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований 13 березня 2012 року, строком на 5 років.

У серпні 2017 року він звернувся до СПП «Біле Озеро» про припинення договору оренди, після чого йому стало відомо про існування додаткової угоди до договору оренди землі від 31 грудня 2015 року, укладеної нібито між ним та відповідачем, зареєстрованої 11 липня 2016 року, відповідно до умов якої строк договору продовжено на 12 років.

Наголошував на тому, що зазначену додаткову угоду не підписував.

Уточнивши позовні вимоги, просив:

- визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, укладеної між ним та СПП «Біле Озеро»,

- зобов`язати СПП «Біле Озеро» повернути йому земельну ділянку,

- зобов`язати державного реєстратора скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки згідно з додатковою угодою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 19 лютого

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та СПП «Біле Озеро».

Зобов`язано СПП «Біле Озеро» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6902 га в адміністративних межах Виноградської сільської ради Лисянського р-ну, Черкаської обл. з кадастровим номером 7122882000:02:000:0075.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з доведеності факту того, що під час укладення додаткової угоди до договору оренди землі не дотримано вимог частин другої та третьої статті 203 ЦК України. Відповідно до висновку експертів Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21 серпня 2018 року № 1/1330 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи рукописний текст в додатковій угоді до договору оренди землі від 31 грудня 2015 року та підпис в графі «Орендодавець» у додатковій угоді до договору оренди землі від 01 січня 2011 року виконаний не ОСОБА_1 . У зв`язку з цим наявні підстави задоволення позовних вимог про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки позивачу.

Відмовляючи у скасуванні державної реєстрації права оренди земельної ділянки, суд вказав, що при отриманні рішення суду державний реєстратор самостійно зобов`язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав. Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може бути підставою для звернення з окремим позовом лише у разі відмови реєстраційної служби внести зміни про скасування державної реєстрації прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу СПП «Біле Озеро» залишено без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 лютого

2020 року залишено без зміни.

Апеляційний суд зазначив, що задовольняючи позовні вимоги в частині визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та зобов`язання повернути позивачу земельну ділянку, суд першої інстанції правильно визначився з предметом спірних правовідносин між сторонами, врахував всі надані сторонами докази, дав їм належну оцінку та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди, районний суд правильно виходив з того, що така вимога може бути підставою для звернення до суду з позовом лише у разі відмови реєстраційної служби внести зміни до скасування державної реєстрації прав, оскільки записи про державну реєстрацію відповідно до положень статей 26, 27, 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року до Верховного Суду від СПП «Біле Озеро» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі та уточненій її редакції представник СПП «Біле Озеро» зазначає, що:

- суди попередніх інстанцій вважали додаткову угоду до договору оренди землі укладеною, у зв`язку з чим застосували до спірних правовідносин норми щодо недійсності правочину, оскільки була відсутня воля позивача на його укладення. Разом із тим, у разі оспорювання факту укладення договору, такий факт може бути спростований не шляхом визнання правочину недійсним, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення висновку про неукладеність правочину у мотивувальній частині судового рішення;

- предметом дослідження судової почеркознавчої експертизи був лише примірник додаткової угоди, наданий позивачем. Представник підприємства неодноразово наголошував у судових засіданнях на тому, що додаткова угода підписана у 3-х примірниках, а тому експертизі підлягають також і 2 інших примірника. У зв`язку з цим висновок експерта є неналежним доказом.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить про те, що рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та зобов`язання її повернути, а тому рішення в іншій частині (відмови у скасуванні державної реєстрації права оренди землі) касаційному перегляду не підлягають.

Короткий зміст відзивів

У жовтні 2020 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшли відзиви, у яких він просить касаційну скаргу СПП «Біле Озеро» залишити без задоволення, а рішення в оскарженій частині - без змін. Вказує, що суди дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на те, що він не підписував додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, у якій передбачено продовження строку дії оренди на 12 років, факт чого підтверджено висновком експерта, а тому таку додаткову угоду належить визнати недійсною та зобов`язати підприємство повернути земельну ділянку. Представник ОСОБА_1 висловлює незгоду з висновком про те, що непідписаний правочин є неукладеним, а не недійсним.

Рух справи в суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 700/722/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 700/722/17.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6902 га, яка розташована на території Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 626807, виданим 16 серпня 2006 року.

Відповідно договору оренди землі від 01 січня 2011 року ОСОБА_1 передав, а СПП «Біле Озеро» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,6902 га з кадастровим номером 7122882000:02:000:0075 строком на

5 років. Договір зареєстровано 13 березня 2012 року.

Згідно з додатковою угодою до договору оренди землі б/н від 01 січня

2011 року, датованою 31 грудня 2015 року, сторони погодилися внести зміни до пункту 3.1 договору з викладенням його у такій редакції: «3.1. Договір укладено строком на 12». У вказаній додатковій угоді міститься підпис від імені позивача.

З інформаційних довідок із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 19 липня 2016 року було внесено зміни до речового права на зазначену земельну ділянку на підставі вказаної додаткової угоди та змінено строк дії договору оренди на строк дії 12 років.

Відповідно до висновку експерта Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 21 серпня 2018 року № 1/1330 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи рукописний текст в додатковій угоді до договору оренди землі від 31 лютого 2015 року та підпис в графі «Орендодавець» у додатковій угоді до договору оренди землі від 01 січня 2011 року виконаний не ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі

№ 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що:

«6.15. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

6.16. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

6.17. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

6.18. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

6.19. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

6.20. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину.Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

6.21. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що:

«6.37. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)».

6.39. Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

6.40. У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення, мотивованою тим, що її син орендодавець ОСОБА1 цей договір не підписував, його умови не погоджував.

6.41. За встановленими у справі обставинами, оспорюваний договір ОСОБА1 не підписував та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджував.

6.42. Відповідач користується будівлею складу. Разом з тим, відсутні відомості про виконання договору стороною позивача.

6.43. З урахуванням викладеного немає підстав вважати договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року укладеним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: «7.28. Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)). Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки».

У справі, що розглядається:

відомостей про отримання орендодавцем орендної плати після вчинення додаткової угоди немає. Тому немає підстав вважати додаткову угоду до договору оренди укладеною;

при визнанні недійсною додаткової угоди внаслідок її непідписання орендодавцем, факт чого підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, суди попередніх інстанцій не врахували, що вона не є укладеною, а тому вказана заявлена вимога не може бути задоволена у зв`язку з обранням неефективного способу захисту порушеного права;

зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку, однак не врахували, що неукладений правочин не може бути визнаний недійсним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині зобов`язання повернути земельну ділянку - залишити без змін.

У зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_2 на користь СПП «Біле Озеро» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі касаційної скарги у розмірі 960,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» задовольнити частково.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 лютого

2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі відмовити.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 лютого

2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» про зобов`язання повернути земельну ділянку залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі касаційної скарги у розмірі 960,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 лютого 2020 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов