Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №452/832/16

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 452/832/16-ц

провадження № 61-976 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В., УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Львівський обласний центр зайнятості, Самбірський міськрайонний центр зайнятості,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області у складі головуючого судді Пташинського І. А. від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Левика Я. А., від 16 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Львівського обласного центру зайнятості, Самбірського міськрайонного центру зайнятості про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Львівського обласного центру зайнятості (далі - Львівський ОЦЗ), Самбірського міськрайонного центру зайнятості (далі - Самбірський МРЦЗ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він із 05 вересня 1997 року по 29 лютого 2015 року працював на посадах державного інспектора праці, головного спеціаліста, провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Самбірського МРЦЗ і відповідно до наказу Львівського ОЦЗ від 26 лютого 2016 року № 86-к був звільнений із 29 лютого 2016 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Вважає звільнення з роботи незаконним, так як не було згоди профспілкового комітету на його звільнення. Зазначив, що відповідно до статті 42 КЗпП України він має переважне право на залишення на роботі по відношенню до наступних працівників: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 При попередженні про наступне звільнення відповідно до статті 49-2 КЗпП України йому не запропонували іншої роботи. Крім того, 23 лютого 2016 року ним було подано заяву до Львівського ОЦЗ щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка передбачена пунктом 2.4 колективного договору, укладеного між адміністрацією Львівського ОЦЗ та об'єднаним комітетом профспілкових організацій працівників Львівської обласної служби зайнятості на 2016-2017 роки, а також звертався до профспілкового комітету Самбірського МРЦЗ, однак зазначені кошти виплачені не були.

Посилаючись на викладене, позивач просив скасувати наказ Львівського ОЦЗ від 26 лютого 2016 року № 86-к про звільнення його 29 лютого 2016 року із посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Самбірського МРЦЗ відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України; поновити на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Самбірського МРЦЗ із 29 лютого 2016 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов'язати Львівський ОЦЗ нарахувати і виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Заперечуючи проти позову, представники відповідачів: Львівського ОЦЗ та Самбірського МРЦЗ зазначили, що відповідно до наказу від 26 жовтня 2015 року № 209 гранична чисельність працівників Самбірського МРЦЗ була зменшена із 37 одиниць до 30 одиниць, тобто було скорочення штату працівників. 25 лютого 2016 року було отримано згоду профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Самбірського МРЦЗ (протокол № 1) на звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Під час скорочення роботодавцем було проведено неодноразові консультації, у результаті яких за сукупності відомостей щодо кваліфікації та продуктивності праці працівників, які займають посади, що підлягають вивільненню, було вирішено подати на розгляд керівництва трьох працівників, котрі підпадають під вивільнення, серед яких був і ОСОБА_3 Під час консультацій були враховані такі показники, як стаж роботи, освіта, наявність стягнень та заохочень, а також якість роботи. Зазначили, що ОСОБА_3 не мав переважного права на залишення на посаді перед іншими працівниками, так як мав найнижчий інтегральний показник і займав останнє місце в списку працівників згідно із розрахунком інтегральної оцінки діяльності працівників його відділу за 2014-2015 роки. Інша посада позивачу не пропонувалась через відсутність вакансій. Матеріальна допомога позивачу не виплачена, так як у 2015 році були внесені зміни в кошторис і такі витрати закладені не були, тобто були відсутні законні підстави для її виплати. Лише в травні 2016 року були внесені зміни в кошторис та передбачено виплату такої допомоги. Крім того, кошторис затверджує Державний центр зайнятості. 30 грудня 2015 року був затверджений тимчасовий кошторис, в якому не була передбачена виплата матеріальної допомоги. У березні 2016 року було затверджено тимчасовий кошторис видатків Львівського ОЦЗ на І півріччя 2016 року, в якому аналогічно не була передбачена виплата матеріальної допомоги. У квітні 2016 року було затверджено зміни до кошторису видатків Львівського ОЦЗ на І півріччя 2016 року, в яких збільшено видатки на заробітну плату, в т. ч. були передбачені видатки на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати. На момент звільнення позивача з посади у відповідача не було законних підстав для виплати вказаної матеріальної допомоги. Посилаючись на викладене, просили у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2016 року, в якій просить зазначені судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року вищевказану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом із тим згідно з пунктом 6 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3-5 цього пункту, передаються до Касаційного цивільного суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ на виконання розпорядження в. о. керівника апарату цього суду Сердюка В. В. від 15 грудня 2017 року № 31/0/38-17 передано Верховному Суду цивільну справу № 452/832/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Львівського ОЦЗ, Самбірського МРЦЗ про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Від відповідачів: Львівського ОЦЗ, Самбірського МРЦЗ надійшли заперечення на вищевказану касаційну скаргу ОСОБА_3, в яких відповідачі просять відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на те, що судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права на підставі всебічно з'ясованих обставин справи, а доводи касаційної скарги є безпідставними і такими, що не спростовують правильних висновків судів.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що ОСОБА_3 із 5 червня 1997 року працював на посаді державного інспектора праці (головного спеціаліста) інспекції за дотриманням законодавства про зайнятість обласного центру зайнятості у Самбірському МРЦЗ (наказ від 4 червня 1997 року № 168); 10 жовтня 2003 року переведений на посаду провідного спеціаліста відділу сприяння працевлаштуванню цього ж центру зайнятості (наказ від 10 жовтня 2003 року № 307); 11 березня 2011 року переведений на посаду головного спеціаліста цього ж відділу цього ж центру зайнятості як такий, що пройшов стажування (наказ від 10 березня 2011 року № 62); 1 квітня 2015 року переведений на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення цього ж центру зайнятості (наказ від 31 березня 2015 року № 70).

23 вересня 2015 року директором Львівського ОЦЗ затверджено штатний розпис Самбірського МРЦЗ, який вводиться з 1 вересня 2015 року, відповідно до якого в Самбірському МРЦЗ передбачено 37 штатних посад, із яких у відділі організації працевлаштування населення - 15 штатних посад.

Наказом Державної служби зайнятості (центральний апарат) Міністерства соціальної політики України від 22 жовтня 2015 року № 206 затверджено граничну чисельність працівників органів державної служби зайнятості Львівської області у кількості 790 штатних одиниць, із них 81- апарат.

28 жовтня 2015 року директором Львівського ОЦЗ затверджено зміни до штатного розпису Самбірського МРЦЗ на 2015 рік, відповідно до яких із 37 штатних посад залишалося 30. Із штатного розпису виводилося 8 посад, а саме: провідного інженера з комп'ютерних систем; провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення (3 одиниці); провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями; провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних; провідного фахівця з профорієнтації відділу активної підтримки безробітних; заступника начальника відділу бухгалтерського обліку-заступника головного бухгалтера; та вводилася 1 посада - інженера з комп'ютерних систем у відділ взаємодії з роботодавцями.

Відповідно до наказу Львівського ОЦЗ від 26 жовтня 2015 року № 209, який було прийнято на виконання наказу Державної служби зайнятості (центральний апарат) від 22 жовтня 2015 року № 206, затверджена гранична чисельність працівників Львівської обласної служби зайнятості складала 638 штатних одиниць, із яких гранична чисельність працівників Самбірського МРЦЗ складала 30 штатних одиниць.

Львівським ОЦЗ листом від 30 жовтня 2015 року № 16-3701/0-15 попереджено голову об'єднаного комітету профспілкових організацій працівників Львівської обласної служби зайнятості про зміни в організації виробництва і праці, в тому числі про скорочення штату працівників, на виконання вимог статті 49-4 КЗпП України.

Наказом Львівського ОЦЗ від 6 листопада 2015 року № 217 «Про введення в дію змін до структури та штатних розписів базових центрів зайнятості Львівської обласної служби зайнятості» введено в дію затверджені зміни до структури та штатних розписів базових центрів зайнятості Львівської обласної служби зайнятості, розроблених у межах доведеної граничної чисельності з 1 грудня 2015 року.

Наказом директора Львівського ОЦЗ від 9 листопада 2015 року № 260 попереджено працівників Самбірського МРЦЗ про заплановане вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності та штату працівників.

У додатку до наказу Львівського ОЦЗ від 9 листопада 2015 року № 260 вказано список працівників Самбірського МРЦЗ, які ознайомлені із вказаним наказом, і серед яких під № 2 вказано ОСОБА_3 - провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення; наявний його особистий підпис та дата - 20 листопада 2015 року. Таким чином, установлено, що ОСОБА_3 був ознайомлений зі змінами в організації виробництва і праці Самбірського МРЦЗ.

Установлено, що з метою визначення серед працівників Самбірського МРЦЗ, посади яких скорочуються, осіб, котрі мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких установлено обмеження на звільнення, було проведено консультаційну зустріч робочої групи Львівського ОЦЗ та керівництва Самбірського МРЦЗ, голови первинної профспілкової організації цього ж центру зайнятості (протокол від 24 листопада 2015 року № 13). На вказаній зустрічі директором Самбірського МРЦЗ ТимцівимІ. М. було зазначено, що нижчий рівень кваліфікації і продуктивності праці від інших працівників мають ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10 - провідні фахівці з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення.

До кола працівників, щодо котрих з'ясовувався рівень їх кваліфікації і продуктивності праці у відділі організації працевлаштування населення, належали ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_13, - провідні фахівці з питань зайнятості цього ж відділу.

Відповідно до кваліфікаційних вимог посадових інструкцій працівників Самбірського МРЦЗ у всіх працівників центру зайнятості є наявність повної вищої освіти.

Згідно з письмовим аналізом ефективності роботи ОСОБА_3 та інших фахівців відділу працевлаштування населення за 2014-2015 роки, у відділі організації працевлаштування населення згідно з розрахунком інтегральної оцінки діяльності працівників відділу організації працевлаштування населення Самбірського МРЦЗ, підписаним директором Тимцівим І. М., вищих інтегральних показників досягли ОСОБА_6, ОСОБА_14., ОСОБА_11; інтегральний показник ОСОБА_5 - 7,789; найнижчий інтегральний показник у ОСОБА_3 - 5,425, і він посів останнє восьме місце; ОСОБА_13 виконує функції спеціаліста з організації документообігу, а ОСОБА_4 виконує довідково-диспетчерські функції, тобто мають ширші повноваження.

За протоколом від 8 грудня 2015 року № 4 проведено засідання комісії Самбірського МРЦЗ для визначення серед працівників, посади яких скорочуються, осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення. За результатами зазначеного засідання Самбірським МРЦЗ листом від 9 грудня 2015 року № 3827/07 подано Львівському ОЦЗ кандидатури працівників, що підпадають під скорочення, серед яких наявний і ОСОБА_3

На засіданні комісії Львівського ОЦЗ з розгляду поданих Самбірським МРЦЗ пропозицій щодо кандидатур осіб, котрі підпадають під вивільнення, з урахуванням переваг, передбачених чинним законодавством, вирішено подати на розгляд директора Львівського ОЦЗ кандидатури трьох працівників відділу організації працевлаштування населення Самбірського МРЦЗ, котрі підпадають під вивільнення, враховуючи кваліфікацію та продуктивність праці, серед яких вказаний і ОСОБА_3 (протокол від 16 грудня 2015 року № 2).

Відповідно до наказу Львівського ОЦЗ від 16 грудня 2015 року № 336 вирішено підготувати письмові попередження про наступне вивільнення з пропозицією про переведення на вакантні посади (за наявності) працівникам Самбірського МРЦЗ, серед яких вказаний і ОСОБА_3

28 грудня 2015 року ОСОБА_3 попереджено під підпис про те, що у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників Самбірського МРЦЗ, він може бути в майбутньому звільнений із займаної посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Самбірського МРЦЗ із 29 лютого 2016 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Станом на 28 грудня 2015 року у Самбірському МРЦЗ була 1 вакантна посада - провідного інженера з комп'ютерних систем відділу взаємодії з роботодавцями, на яку був переведений ОСОБА_15, який раніше обіймав посаду провідного інженера з комп'ютерних систем.

Установлено, що інших вакантних посад у Самбірському МРЦЗ станом на 28 грудня 2015 року не було.

Таким чином, установлено факт скорочення штатної чисельності працівників у Львівському ОЦЗ і в Самбірському МРЦЗ зокрема.

29 січня 2016 року директором Львівського ОЦЗ затверджено штатний розпис Самбірського МРЦЗ, який вводиться з 1 грудня 2015 року, відповідно до якого в Самбірському МРЦЗ передбачено 30 штатних посад, із яких у відділі організації працевлаштування населення - 12 штатних посад.

Згідно з протоколом засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Самбірського МРЦЗ від 25 лютого 2016 року № 1, яке пройшло за присутності позивача ОСОБА_3, профспілковий комітет розглянув подання адміністрації Львівського ОЦЗ від 15 лютого 2016 року № 16-647/0-16 щодо погодження на звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України наступних працівників: ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_17 і вирішив надати згоду на їх звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

29 лютого 2016 року ОСОБА_3 звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Самбірського МРЦЗ у зв'язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України відповідно до наказу директора Львівського ОЦЗ від 26 лютого 2016 року № 86-к.

Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною першою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини третьої статті 43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено.

Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями), судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

За таких обставин правильним, законним та обгрунтованим є висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу Львівського ОЦЗ від 26 лютого 2016 року № 86-к про звільнення позивача 29 лютого 2016 року з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Самбірського МРЦЗ відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки звільнення ОСОБА_3 проведено законно.

На підставі зібраних у справі доказів суд дійшов обгрунтованого висновку, що відповідачами були дотримані вимоги частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо своєчасного повідомлення позивача про скорочення чисельності штату працівників.

На спростування доводів позивача про порушення роботодавцем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо непропонування йому вільної вакантної посади суд правильно зазначив, що тимчасова посада на період відпустки по догляду за дитиною не є вакантною в розумінні КЗпП України.

Посилання ОСОБА_3 на порушення відповідачем вимог статті 43 КЗпП України при його звільненні з роботи суд правильно вважав безпідставними і такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, надавши при цьому належну оцінку тій обставині, що позивач не оскаржував рішення профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Самбірського МРЦЗ від 25 лютого 2016 року щодо надання згоди на його звільнення, через невідповідність прийнятого рішення наслідкам голосування за нього, і вказане рішення станом на час розгляду справи в суді залишається чинним.

Крім того, посилання позивача на його переважне право на залишення на роботі перед ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 суд обгрунтовано вважав таким, що не підтверджено належними доказами, більше того - спростовано під час розгляду справи.

Разом із тим твердження прозивача про те, що він має переважне право на залишення на роботі на підставі пунктів 1 та 3 частини другої статті 42 КЗпП України, оскільки є сімейним і в нього на утриманні є двоє неповнолітніх дітей, має тривалий безперервний стаж роботи в даній установі - 19 років, суд обгрунтовано вважав безпідставним, так як положення указаної статті застосовуються до працівників, які мають рівні умови продуктивності і кваліфікації, в той час як при прийнятті рішення про надання переваги на залишенні на роботі відповідач керувався вимогами частини першої статті 42 КЗпП України.

Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання Львівський ОЦЗ нарахувати і виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати, суд правильно виходив із наступного.

Так, установлено, що 23 лютого 2016 року позивач ОСОБА_3 звертався із заявою у Львівський ОЦЗ про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Згідно з протоколом засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Самбірського МРЦЗ від 25 лютого 2016 року № 1 профспілковий комітет вирішив звернутися до адміністрації Львівського ОЦЗ із проханням про розгляд питання про виплату допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та премії за лютий 2016 року.

Згідно з пунктом 2.4.3 колективного договору Львівського ОЦЗ на 2016-2018 роки під час формування фонду оплати праці передбачаються кошти, серед іншого, і на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, яка надається один раз на рік працівникам обласної служби зайнятості в розмірі середньомісячної заробітної плати працівника.

На підставі пункту 10 Положення про Львівський ОЦЗ структура, чисельність працівників (штатний розпис), кошторис видатків центру зайнятості затверджуються Державним центром зайнятості.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1.3 Порядку складання, розгляду, затвердження та внесення змін до кошторису видатків за бюджетом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття органів державної служби зайнятості, ІПК ДСЗУ, затвердженого наказом Державного центру зайнятості від 6 грудня 2011 року № 204 (далі - Порядок), розпорядники мають право брати зобов'язання та здійснювати платежі тільки в межах, установлених затвердженими кошторисами.

На підставі пункту 3.5 Порядку у разі коли до початку бюджетного періоду бюджет Фонду не затверджено, складається та затверджується тимчасовий кошторис на відповідний період (місяць, квартал).

У тимчасовому кошторисі передбачаються видатки Фонду на матеріальне забезпечення та надання соціальних послуг, на оплату праці з нарахуваннями, на оплату матеріальних послуг та інші видатки.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Установлено, що 30 грудня 2015 року Державною службою зайнятості затверджено тимчасовий кошторис видатків державної служби зайнятості на І квартал 2016 року, що підтверджується листом Державної служби зайнятості від 30 грудня 2016 року № ДЦ-03-9471/0/6-15. Видатків на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення в ньому передбачено не було, у зв'язку з чим такі виплати Львівським ОЦЗ у І кварталі 2016 року працівникам не проводилися.

Об'єднаний комітет профспілкових організацій працівників Львівської обласної служби зайнятості листом від 1 квітня 2016 року № 11 повідомив ОСОБА_3 на його заяву, що у зв'язку із відсутністю постійного річного кошторису видатків Львівської обласної служби зайнятості на 2016 рік (на той час діяв тимчасовий кошторис видатків на І квартал 2016 року), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачувалася та не виплачується.

За таких обставин суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що Львівський ОЦЗ, не провівши позивачеві виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно з його заявою від 23 лютого 2016 року, діяв у межах наданих йому повноважень і протилежного позивачем не доведено, а тому правильно відмовив у задоволенні указаних позовних вимог.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Посилання позивача у касаційній скарзі на невстановлення судами всіх фактичних обставин справи є помилковим, спростовується матеріалами справи та змістом оскаржуваних судових рішень, які ґрунтуються на підставі всебічно досліджених доказів у справі та достатньо повно установлених обставин справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки певним доказам зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик