Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2019 року у справі №378/1127/18

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 378/1127/18

провадження № 61-6245св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Військовий інститут телокомунікацій та інформатизації,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області у складі судді Гуртовенко Р. В. від 21 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В. від 21 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Військовий інститут телокомунікацій та інформатизації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

Позов мотивовано тим, що з 28 липня 2016 року ОСОБА_1 був зарахований до Військового інституту телокомунікацій та інформатизації. Цього ж дня, між відповідачем та Міністерством оборони України був укладений контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відповідно до пункту 1 якого відповідач надав згоду відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у Військовому інституті. 16 серпня 2016 року наказом № 46 начальника Військового інституту ОСОБА_1 відраховано з інституту у зв'язку з достроковим розірванням контракту через небажання продовжувати навчання. Вважав, що відповідач порушив умови контракту, розірвавши його достроково, а тому повинен відшкодувати позивачу завдані збитки, що складаються із витрат на харчування у розмірі 24,00 та витрат на речове забезпечення у розмірі 2 229,04 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Військового інституту телекомунікацій та інформатизації 2 253,04 грн витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі, та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року у задоволенні позову Військового інституту телокомунікацій та інформатизації відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Військовий інституту телекомунікацій та інформатизації Державного університету телекомунікацій не є належним позивачем і не має правових підстав для пред'явлення позовних вимог про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу Військового інституту телокомунікацій та інформатизації задоволено частково. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року скасовано, позов Військового інституту телокомунікацій та інформатизації задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військового інституту телокомунікацій та інформатизації витрати, пов'язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, у розмірі 2 253,04 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України укладався між Міністерством оборони України в особі начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації і особою, зарахованою на навчання, ОСОБА_1, розпорядником коштів, які виділяються із бюджету для проходження курсантом (слухачем) військової служби є навчальний заклад, то кошти, які просить стягнути позивач з відповідача, відшкодовуються Міністерству оборони України або підпорядкованому йому підрозділу, яким у даному випадку виступає навчальний заклад. Позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність правових підстав для відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували всіх фактичних обставин справи; не врахували, що між Військовим інститутом телокомунікацій та інформатизації та ОСОБА_1 виник спір з приводу відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта у вищому військовому навчальному закладі, підпорядкованому Міністерству оборони України, яке є суб'єктом владних повноважень, а тому даний спір належить вирішувати в порядку адміністративного судочинства. Тому провадження в указаній справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Військового інституту телокомунікацій та інформатизації на касаційну суду, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість прийнятої у справі постанови суду апеляційної інстанції, позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 378/1127/18 з Ставищенського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 травня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року задоволено. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року справу № 378/1127/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що з 28 липня 2016 року ОСОБА_1 був зарахований до Військового інституту телокомунікацій та інформатизації.

28 липня 2016 року між Міністерством оборони України в особі Військового інституту телекомунікацій та інформатизації та ОСОБА_1 був укладений контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, відповідно до якого курсант бере на себе зобов'язання, зокрема, відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), для проходження військової служби на посадах офіцерського складу, в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу.

16 серпня 2016 року наказом № 46 начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації ОСОБА_1 відраховано з інституту у зв'язку з достроковим розірванням контракту через небажання продовжувати навчання.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Разом з тим, за приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 4 статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - ~law36~).

Відповідно до ~law37~ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Одним з видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів (частина шоста зазначеної статті).

Таким чином, навчаючись у вищому навчальному закладі Міністерства оборони України, особа проходить військову службу, яка відповідно до зазначених норм КАС України вважається публічною службою. Оскільки спори щодо проходження публічної служби від моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Такий правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), від 30 січня 2019 року у справі № 810/2610/16 (провадження № 11-1004апп18), від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 705/1664/17 (провадження № 14-31цс19).

Із урахуванням наведеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, діяли не як суди, встановлені законом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [..] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [..]".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частини 1 статті 414 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України та пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених частини 1 статті 256 ЦПК України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а за її подання відповідач судовий збір не сплачував, то питання про компенсацію заявнику здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача не вирішується.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Військового інституту телокомунікацій та інформатизації до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, закрити.

Роз'яснити Військовому інституту телокомунікацій та інформатизації, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, він може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун