Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.07.2018 року у справі №209/1456/17

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 209/1456/17

провадження № 61-38581св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство Каменської міської ради «Тепломережі»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства Каменської міської ради «Тепломережі» на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня

2018 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П.,

Пономарь З. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року комунальне підприємство Каменської міської ради «Тепломережі» (далі - КП КМР «Тепломережі») звернулося до суду з позовомдо ОСОБА_1 про визнання договору укладеним.

Позовна заява мотивована тим, що працівниками підприємства

було виявлено споживання теплової енергії без відповідного договору

на теплопостачання на об`єкті за адресою

АДРЕСА_1 знаходиться магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », власником якого є ОСОБА_1 , якому було вручено припис про необхідність негайного укладання договору на відпуск теплової енергії, який останнім не виконано.

23 травня 2017 року працівниками підприємства складений протокол, яким зафіксовано, що належне ОСОБА_1 приміщення зачинене та знаходиться під охороною.

Зазначало, що відповідно до даних з Єдиного Державного реєстру громадянин ОСОБА_1 не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності.

Посилаючись на норми статті 322 ЦК України, статті 1 та 24 Закону України «Про теплопостачання», статі 1, 19, пункт 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів

від 03 жовтня 2007 року № 1198, зазначало, що набувши право власності на приміщення до якого подавалася теплова енергія, ОСОБА_1 був зобов`язаний укласти з КП КМР «Тепломережі» відповідний договір на теплопостачання і своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки.

КП КМР «Тепломережі» був складений і підписаний відповідний договір на теплопостачання від 13 березня 2017 року № 537т, який у двох примірниках, підписаних і скріплених печаткою підприємства, було направлено відповідачеві листом від 13 березня 2017 року.

ОСОБА_1 не підписав і не повернув КП КМР «Тепломережі» договір на відпуск теплової енергії, чим порушив норми чинного законодавства, оскільки отримував послуги з теплопостачання не уклавши відповідного договору.

Ураховуючи викладене, КП КМР «Тепломережі» просило суд визнати укладеним, на умовах запропонованих позивачем договір на відпуск теплової енергії від 13 березня 2017 року № 537т.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 листопада 2017 року у складі судді Решетник Т. О. позов КП КМР «Тепломережі» задоволено. Визнано укладеним, на умовах запропонованих КП КМР «Тепломережі», договір на відпуск теплової енергії від 13 березня 2017 року № 537т.

Рішення районного суду мотивовано тим, що оскільки працівниками підприємства було виявлено споживання ОСОБА_1 теплової енергії без відповідного договору на теплопостачання на об`єкті за вказаною адресою, авідповідно до Правил користування тепловою енергією та статті 24 Закону України «Про теплопостачання» своєчасне укладання договору

з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії

є основним обов`язком споживача теплової енергії, тому суд вважав,

що позовні вимогиКП КМР «Тепломережі» є обґрунтованими,

а запропонований позивачем відповідачу до підписання договір, як такий що набув юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, і є обов`язковим для сторін, тому визнав укладеним, на умовах запропонованих позивачем, зазначений договір на відпуск теплової енергії від 13 березня 2017 року за № 537т.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня

2018 року рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 листопада 2017 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог КП КМР «Тепломережі» до ОСОБА_1 про визнання договору укладеним відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районним судом не враховано, що предметом позову є укладення договоруна відпуск теплової енергії, а не питання дотримання порядку здійснення відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води у випадку його відмови від послуг з надання теплової енергії, а тому висновки районного суду про недотримання відповідачем такого порядку виходять за межі позовних вимог.

Вважав, що районний суд, посилаючись на загальні норми Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією щодо обов`язку споживача теплової енергії своєчасно укласти договір

з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, не звернув ваги на спеціальні норми ЦК України, що регулюють правовідносини з укладення договору та закріплюють визначення про свободу договору, згідно яких ніхто не може бути примушений до укладення договору без його волевиявлення, що передбачено статтею 203 ЦК України.

Не врахована районним судом і та обставина, що відповідач не тільки не бажає укладення договору з позивачем, а й заперечує факт отримання від нього послуг, тому апеляційний суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог КП КМР «Тепломережі» з підстав їх недоведеності та невідповідності положенням закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду,

КП КМР «Тепломережі», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження

у вказаній справі і витребувано цивільну справу №209/1456/17

з Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанцій прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Посилалося на статтю 1 Закону України «Про теплопостачання» в якій зазначено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Зазначало, що у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі №6-110цс12 роз`яснено, що укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщозапропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У разі такої відмови відповідно до положень статей 3, 6, 12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом, що містить відповідний обов`язок. Оскільки, законодавством встановлено, що укладання належного договору на теплопостачання є саме обов`язком споживача теплової енергії, а тому, вважало, що позов про визнання договору укладеним є належним способом захисту прав КП КМР «Тепломережі».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з державного реєстру, копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно - перукарню (вбудоване приміщення

№ 63) від 26 серпня 2005 року (а.с. 13-14, 66).

Рішенням виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 10 січня 2005 року № 612 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 28 липня 2005 року, щодо здійснення реконструкції нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 під перукарню з організацією окремого входу, відповідно до якого вирішено прийняти в експлуатацію перукарню за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 58-60).

Як суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 не зареєстрований.

02 серпня 2016 року, працівниками КП КМР «Тепломережі»було виявлено споживання теплової енергії без відповідного договору на теплопостачання на об`єкті за адресою:

АДРЕСА_2 , приміщення № 63, де знаходиться магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та складено припис про необхідність негайного укладання договору на теплопостачання (а.с. 15).

23 травня 2017 року, працівниками КП КМР «Тепломережі»складений протокол обстеження об`єктів споживачів теплової енергії, яким зафіксовано, що належне ОСОБА_1 приміщення перебуває зачинене та знаходиться під охороною (а.с. 16).

КП КМР «Тепломережі» був складений і підписаний відповідний договір на теплопостачання від 13 березня 2017 року № 537т, який у двох примірниках, підписаних і скріплених печаткою з боку позивача, було направлено

ОСОБА_3 Г листом № 00.09.0238/1 від 13 березня 2017 року № 00.09.0238/1 (а.с. 17).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга КП КМР «Тепломережі» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав,

меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (статті 3, 6, 12-15, 20 ЦК України, статті 3-5 ЦПК України 2004 року) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2012 року № 6-110цс12.

ЦК України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642?643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору, у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Вказаний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 757/45133/15-ц (провадження

№ 14-114цс18).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» одним із основних обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Пунктом 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач комунальних послуг, зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 (далі - Правила) споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Пунктом 4 цих Правил встановлено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Апеляційний суд, вказаних вимог закону не врахував, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог

ПАТ КРМ «Тепломережі» у зв`язку з їх недоведеністю, чим фактично самоусунувся від вирішення спору по суті.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства Каменської міської ради «Тепломережі» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня

2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта